Читати книгу - "Вники, Міхал Шьмеляк"

голоси опозиції. Косма подивився на машину і вирішив іти пішки — може, когось зустріне, з кимось

поговорить? Так, спочатку костел і цвинтар. В магазин заскочить на зворотному шляху, зразу запасеться

чимось на вечір, може пивом, і обов'язково консервами, все ж таки він був у відпустці, а який відпочинок в

горах без тірольського консервованого м'яса? Складаючи в голові сценарії розмови з парохом і костельним

служником, він пройшов узбіччям, і ніхто всю дорогу його не турбував. Повз нього не проїхав ні

велосипедист, ні напхана машина з традиційним польським відпустковим монстром, що складається із

розлючених батьків і дітей, що верещать. Нарешті він побачив знайому стіну, що лише трохи прикривала

костел.

Прибудований до святилища цвинтар був такий же старий, як розбиті дощенту дерев’яні хати, порослі травою стіни зруйнованих панських будинків чи забуті світом хрести на перехрестях пустих доріг.

Алеї тут ніхто не планував, вони самі знайшли свій шлях серед присадкуватих надгробків і земляних могил, чого практично не буває у великих містах. Не було химерних скульптур, мармурових плит, ярмаркових

лампадок чи великих вінків. Проте був спокій, і пам'ять про предків витала в повітрі. І непомітна дівчина, мовчки, як привид, тинялася алеями з великим фотоапаратом на шиї. Вона побачила, як Косма обережно

заходив на цвинтар, і з легкою посмішкою підійшла до нього, простягаючи руку.

- Привіт. Я Майя.

2

Парафіяльний вікарій (в книзі мається на увазі саме він) (лат. vicarius paroecialis) — священик, співробітник парафіяльного настоятеля (пароха), може призначатися для допомоги йому в

здійсненні пастирського служіння в парафії, в певній його частині або для деякої групи парафіян, а також для

несення певного служіння відразу в декількох парафіях. У парафії може бути призначений

один парафіяльний вікарій або кілька. Парафіяльний вікарій призначається єпархіальним єпископом; він

зобов'язаний заміщати парафіяльного настоятеля за його відсутності.

8

У неї був дзвінкий голос, природна усмішка і майже непомітний макіяж. Буря рудого волосся

підкреслювала карі очі та ідеально поєднувалася зі смаглявим кольором обличчя. Словом, поліцейський у

відпустці відчув, що закохується з першого погляду.

– Косма, — коротко сказав він, трохи наляканий її прямотою.

– Красиво! – прокоментувала та з непідробним ентузіазмом. – Як ті брати з Потопу, Клемлічі. Їх

звали Косма і Даміан, але ти, напевне, це знаєш.

Він знав. Але не часто можна зустріти жінку, яка прочитала "Потоп". Любов поглиблювалася.

– Я роблю документацію цвинтаря, хоча парох дивиться на це криво. Ну, знаєте, зараз весь світ в

Інтернеті, і я теж хочу, щоб там були всі довколишні кладовища, так інтерактивно, як зараз модно. Ну і

корисно. Можете ввести в пошуковик ім'я вашої прабабусі і перевірити, де похований її прах. Тобто на якому

цвинтарі, а потім в якому місці, алеї і так далі. На великих цвинтарях є, то чому б не на маленьких? Особливо

тих, що ховаються серед гір і лісів. Просто хтось має це зробити, а це велика робота... А кладовищ у районі

дуже багато.

– А чому парох на це не дивиться криво? – запитав Косма, щоб перервати слова красуні, але теж з

цікавості. Ну, забагато наговорила, у кожного має бути якийсь недолік.

– Тому що він гарчить на все нове. А нащо на цвинтарі освітлення, а моніторинг не потрібен, бо хто

щось вкраде, і так далі. Знаєш, традиціоналіст, типу: "ось раніше були часи, не такі, як тепер, тепер уже

такого немає", – почала наслідувати гучний чоловічий голос, яким проповідник, безсумнівно, щонеділі

добивався до сердець парафіян.

– Ну так.

Він хотів ще щось сказати, але не зміг. Майя перевела подих і звернулася до нього:

– Тому що ці інтерактивні кладовища виникли не на порожньому місці. Я співпрацюю з

Вроцлавським університетом і записую історію цього регіону, бо про нього дуже мало в хроніках, монографіях та інших дослідженнях. Уяви собі, що це село, я маю на увазі Вники, згадується в хроніці

Длугоша, що село багате і йому кілька сотень років, але нічого більше. Ніби воно раптово зникло і знову

з’явилося перед війною. Ну, парох не дуже хоче давати мені доступ до парафіяльних книг, а це ж скарбниця

знань. Він просто муркоче і відганяє, як настирливу муху. На щастя, не проганяє і не викликає поліцію, але є

й такі, хто викликає. Може, він мене терпить, тому що я трохи місцева, моя бабуся тут жила, вона спочиває

на цьому кладовищі.

Вона показала на один із надгробків.

– То що, ти така собі такий регіоналка? – сором’язливо запитав він.

–