Читати книгу - "Обери мене, Тетяна Овчіннікова"

Після закінчення сніданку двері знову відчинилися і до нас майже кинулися наші провожаті. З подивом помітила, що до Бояни підійшов Інгольв, а Ясміною опікується середніх років жінка (дуже правильне рішення!), щиро посміхнулася Вальгарду, дочекалася, поки він відставить мій стілець (хоча так і кортіло схопитися самій!) і взялася за запропонований лікоть. Одна за одною всі пари чинно покинули їдальню і розбрелися в хитросплетіннях коридору. Лише коли ми залишилися на самоті, Гард поцікавився:
- Дорога Лія, вам потрібно відвідати вашу кімнату, чи ми можемо вже зараз починати екскурсію по замку?
- Якщо екскурсія передбачає вихід на вулицю, то мені необхідно захопити плащ. Боюся я ще не звикла до вашого клімату.
- Тоді прямуємо до вас, - кивнув герцог. І вже дорогою з усмішкою поцікавився: - Отже, ваш вердикт?
- О, Вибачте, я не встигла скласти певну думку.
- Що ж вам завадило?
- З'ясування, хто ж саме стане дружиною майбутнього короля Лісового Котячого краю.
- Єрмін? – з тямущою усмішкою поцікавився Вальгард.
- О, так ви вже обізнані?
- Все Північне Полісся вже років сім як обізнане, - іронічно хмикнув мій супутник.
- Бідний принц Харальд!
- Ну, принц Харальд «бідний» лише останні три роки, спочатку «бідним» був Брінейн до того, як, ... - Гард осікся.
Я ж зі смішком підхопила:
- До того, як відбулися жахливо таємничі події, після яких принц Брінейн перетворився майже на привид і обріс легендами.
- Отож вашим спостерігачам не вдалося нічого з'ясувати?
Я скрушно похитала головою.
- І ви навіть не запитаєте?
- Але ж Ви ж не скажете?
- Вибачте, я не маю права, - винувато відповів герцог, відводячи погляд.
А мене раптом осяяла думка, яку я поспішила озвучити:
- Ви з принцами дуже близькі. Я права?
Вальгард мрійливо посміхнувся і кивнув:
- Разом проведене дитинство. Та й потім багато чого подолали пліч-о-пліч.
- І ті таємничі події теж?
- На жаль, ні. У чому я не перестаю себе звинувачувати досі!
- Ви з принцом Брінейном віддалилися один від одного? - припустила я.
- Навпаки, зблизилися ще більше, але…
- Вам би хотілося запобігти тому, що сталося, - з упевненістю завершила його фразу.
- Ви надзвичайно проникливі, принцеса Лія. Але, як то кажуть, минулого не повернеш.
- Але завжди є майбутнє, в яке потрібно дивитися лише з надією і без жодного жалю!
- Ще й мудрі не по роках!
- Це погано?
- Це чудово. І ми вже прийшли. Ідіть за своїм плащем!
- Йдете від розмови?
- Побоююся, що можу набовкати вам багато зайвого.
- Тоді мовчіть! Я скоро повернуся.

Після того, як я захопила свою шаль замість накидки, маючи надію на яскраве сонечко, ми з герцогом неквапливо рушили коридором в протилежну сторону від тієї, в якій лежала мала блакитна їдальня.
- Пропоную почати нашу екскурсію з головного приміщення будь-якого палацу – Великого тронного залу, де проходять всі важливі події королівського двору.
Як виявилося, королівська резиденція дійсно спочатку будувалася як оборонна фортеця і лише століття і перебудови по тому перетворилася в той палац, яким і була зараз. І, як і в будь-якому стародавньому замку, всі офіційні заходи, в тому числі й прийняття їжі, проходили у Великому залі, куди мене і привів Вальгард. Приміщення вразило мене не тільки своїми неймовірними розмірами, але і багатством оздоблення: кам'яні стіни, як за старих часів, були майже суцільно обвішані гобеленами із зображеннями батальних сцен, а також знаменних подій з життя королівства. Тут було зображення і Брінейна Першого, і більшості його хоч скільки-небудь значущих нащадків. Починаючи з діда теперішнього короля зображення на гобеленах змінили величезних розмірів картини, на яких було чітко промальовано кожну деталь (напевно не обійшлося без магії), тому здавалося, що зображені присутні поруч. Герцог захоплено, але коротко розповідав про кожного свого родича, і майже для кожного у нього знаходилася кумедна історія. Нарешті, ми підійшли до останньої картини, на якій були зображені нинішня королівська пара, по обидві сторони від яких стояли два абсолютно однакових підлітки. Рудоволосі, як і батько, і більшість предків (і Гард, до речі теж), з розсипом веснянок, вони так і виблискували своїми широкими пустотливими усмішками. Захотілося усміхатися їм у відповідь, настільки заразливими були їх усмішки, і настільки правдоподібно зобразив принців художник.
Я з цікавістю повернулася до Вальгарда:
- Скажіть, а принци й справді настільки схожі?
Моє здивування пояснювалося дуже просто: хоча народження одностатевих близнюків не було для королівських сімей рідкістю (скоріше навпаки), але все ж брати або сестри відрізнялися один від одного, не були абсолютно ідентичні, як принци на картині.
- Зараз вже ні, - чомусь сумно відповів герцог. – А раніше навіть я, смію сподіватися, їх найкращий друг, часто плутав їх. А вони потішалися наді мною, - мрійлива усмішка зворушила губи Вальгарда.
А я повернулася до картини, знову розглядаючи портрет і знаходячи невелику схожість між юнаками й чоловіком, що зараз стояв поруч. Погляд мій впав на ямочку на правій щоці того з принців, який стояв з боку короля. У другого такої ямочки не було, або ж художник не зміг її зобразити. Я тут же поцікавилася про це у свого провожатого.
- А ви дуже спостережливі, принцеса Лія, - із захопленням вигукнув Гард. - Дійсно, тоді це було єдиною відмінністю, але коли принци не усміхалися, визначити, хто є хто, виходило лише у їх матері, королеви Лінетти. На жаль, зараз цієї ямочки немає…
- А була вона у принца Брінейна?
- Звідки Ви знаєте?! - вражено запитав герцог.
Знизала плечима, і сама не до кінця розуміючи, звідки в моїй голові взялася ця думка:
- Чомусь спало на думку.
- Ви абсолютно праві, принцесо. Ну що ж, йдемо далі, дорога Ліє? - змінив тему Вальгард, і я слухняно кивнула. Вже керована ним до широких сходів, що ведуть прямо з приміщення на внутрішній балкон, який обрамляв по периметру Великий зал, я кинула останній погляд на картину, і мені здалося, що зображення молодшого принца ось-ось підморгне мені.
Опинившись на балконі, я з висоти змогла оцінити оздоблення і пишність головного залу королівського палацу. А потім мою увагу привернули величезні панорамні вікна на іншій стороні від сходів, і я ледь не кинулася до них, щоб детально все розглянути, тому що з вікон якраз і відкривався вид на головну площу з її неймовірним фонтаном. В останній момент чинно завмерла, а вже потім повернулася до герцога і поцікавилася:
- Ви покажете мені вид з цих вікон?
- Це наступний пункт нашої екскурсії. Прошу.
Ми підійшли ближче, і я із захопленням побачила, як стулки роз'їхалися, після того, як Гард кудись натиснув, і перед нами розкинулася простора тераса, на якій можна було навіть танцювати. З двох сторін, укриті альковами, розмістилися невеликі столики, за якими, як пояснив мені мій провожатий, любили трапезувати члени королівської сім'ї у вільний від своїх обов'язків час.
- Бачу, хтось із предків королівської династії просто обожнював балкони! - помітила я.
- О, значить, ви вже виявили балкон у себе в кімнаті.
- Так, це був приємний сюрприз.
Я милувалася видом, роздумуючи, як би напроситися сюди пізно ввечері, коли долина перед очима виблискує різноколірними вогнями, а Вальгард розповідав:
- Саме з цієї тераси відбувається повідомлення про всі важливі події, які відбулися в королівстві, наречення, коронація, весілля теж проходять на цій терасі на очах у всіх жителів столиці.
- Виходить, для цього їх запрошують за ворота?
- Невже у принцеси настільки коротка пам'ять? - з усмішкою поцікавився Гард, а я дійсно згадала, як за воротами здавалося, що палац знаходиться зовсім поруч. І ця тераса дуже добре проглядалася з вулиці.
Розсміявшись слідом за герцогом, я запитала:
- Це що ж виходить, зараз на нас витріщається вся столиця, а ми про це можемо і не дізнатися?
- Ні, Лія, тераса, як і решта замку, накрита ілюзією, яка знімається, лише коли це необхідно. В інший час жителі милуються безлюдним палацом.
- Як мудро! - захопилася я. І здригнулася, бо, попри яскраве сонце, вітер подував ще дуже холодний.
Герцог Рисячих гір помітив це, тому що запропонував:
- Повернімося всередину, щоб ви остаточно не змерзли й не похитнули своє здоров'я в нашому суворому кліматі.
Я звучно скрипнула зубами при згадці про моє ганебне прибуття, але переконувати Вальгарда не стала. Той же або не розчув, або проігнорував скрип моїх зубів. Замість цього вирішив добити моє уражене самолюбство:
- І я розпоряджуся, щоб вам прислали підбиту хутром накидку. Справжнє тепло прийде до нас лише наприкінці цього місяця, а я не хочу, щоб ви звалилися із застудою, замість того, щоб насолоджуватися розважальними заходами.
А я б не відмовилася просидіти в кімнаті весь цей місяць! У будь-якому разі, якщо заходи будуть настільки ж розважальними, як сьогоднішній сніданок! Потім же мені згадалися слова батька про те, що я зможу завести тут багато корисних знайомств, а тому мені просто необхідно відвідувати всі заплановані заходи. Далі думки перетекли на вчорашній вечір, коли по приїзду, я хотіла зв'язатися з батьком, щоб повідомити їм про своє безнапасне прибуття, але так і не змогла цього зробити. Не відкладаючи до нових віників, звернулася з цим питанням до Вальгарда:
- Вибачте, будь ласка, Гарде, що перериваю, але мені потрібно обговорити з вами одне важливе питання. Вчора мені не вдалося зв'язатися з домівкою. Вважаю, це тому, що захист замку не пропускає чужу магію. Але мені необхідно повідомити рідних, що зі мною все в порядку.
- О, прийміть мої вибачення! Це моя помилка! Вчора, ледь ви переступили поріг палацу, як в Орлині землі був відправлений вісник. Але я розумію, що вам самій хотілося б поговорити з батьками, тому прямо зараз супроводжу вас до спеціально зачарованої кімнати, де ви зможете зв'язатися з домом. Прошу вибачення, але це єдина можливість вийти на зв'язок з палацу.
- Я ні хвилини не засмучена, адже прекрасно розумію причини такого рішення. І буду рада навіть такій можливості побачити батька з матір'ю.
- Як приємно мати справу з мудрою і розважливою принцесою! - зауважив Вальгард.
Це я-то - розважлива? О, це ви ще мене не знаєте, милий герцогу! Зорія могла б багато розповісти вам про мою розсудливість! Я сховала посмішку, слідуючи за Гардом спочатку до Великого залу, а звідти по одному з нескінченних коридорів в кімнату для переговорів. І знову втратила лік поворотам. І вголос захопилася вмінням Вальгарда орієнтуватися у всіх цих хитросплетіннях.
На що отримала несподівану відповідь:
- Провівши все дитинство в замку, ми з принцами вивчили його вздовж і впоперек. Тим, хто потрапляє сюди в більш зрілому віці насилу вдається розібратися у всіх цих лабіринтах. Навіть королева добре знайома лише з правим крилом, в якому проживають члени королівської сім'ї та їх наближені. Слуги тут закріплені за певними покоями, дорогу до яких знають досконало. Якщо ж у когось виникає необхідність потрапити в незнайому частину палацу, то в бібліотеці є спеціальна полиця з артефактами, які проведуть вас в потрібному напрямку. Звісно ж це не стосується правого крила. Туди доступ закритий.
- Звісно. В такому випадку, залишається тільки вивчити дорогу до бібліотеки, - усміхнулася я.
- Вона знаходиться якраз за сходами у Великому залі. Знайти не складно. Я покажу вам.
- Та ось тільки дорогу від моїх покоїв до Великого залу я теж не запам'ятала, - скрушно похитала головою я.
- Саме для цього кожній принцесі виділений провожатий.
- Ну не будете ж ви слідувати за мною вдень і вночі?
- Буду, але, сподіваюся, вночі ви все ж віддасте перевагу відпочинку вивченню замку, - усміхнувся мій провожатий і відчинив одну з низки однакових дверей. – Прошу. Ми прийшли.
Увійшовши до кімнати, я оглянулася. Приміщення було невеликим і затишним, виконаним в темно-зелених тонах, біля вікна стояв добротний стіл, на якому розмістилося кілька артефактів зв'язку, поруч стояло зручне крісло, праворуч і ліворуч біля стін розмістилися не менш зручні, принаймні на вигляд, дивани.
Тим часом герцог залишився стояти у дверях:
- Влаштовуйтеся там, де вам буде зручніше. Я повернуся за пів години. Сподіваюся, цього часу вам буде достатньо.
- Тож ви не будете присутні? - здивувалася я.
На що герцог лише похитав головою і, перед тим, як піти, кинув:
- Пам'ятайте, про що я говорив вам біля дверей їдальні.
Про те, що й у стін є очі та вуха. Отож і тут за мною спостерігають. Не дивно, загалом-то, цього і слід було очікувати.
Зв'язавшись з Орлиними землями, я спочатку побачила матінку, але незабаром до неї приєднався і батько. Поцікавилися здоров'ям один одного, далі я розповіла, як пройшла подорож, батьки поділилися нічого не значущими новинами з дому. Загалом, коли за мною повернувся Вальгард, я вже завершила розмову і з нетерпінням чекала продовження екскурсії.
Наступною ми відвідали бібліотеку, що викликала в моїй душі нову хвилю захоплення, адже там була безліч стелажів з книгами, які підпирали стелю і до верхніх полиць яких потрібно було добиратися по приставних сходах. Руки засвербіли від бажання переглянути всі ці фоліанти, знайти ще не вивчені вдома і зануритися в читання, адже читати я любила не менше перегонів або метання ножів! Вальгард помітив мій неприкритий інтерес:
- Якщо бажаєте почитати, то ви вільні це робити тут до вечері, або ж взяти будь-яку книгу до своєї кімнати, а після прочитання повернути. Відділ дамської літератури знаходиться з лівого боку між каміном і вікном.
Ну і навіщо мені, спитати б, дамська література? Сльозливі романчики я відсіяла ще вдома, не вражена «рожевими стулками» і «жезлами». Куди цікавішими для мене були книги з історії, бойових мистецтв, військової тактики, або ж, якщо вже зовсім поступитися, міфологія і легенди. Якраз такі я і запримітила неподалік від того місця, біля якого стояла. Отримавши дозвіл, я рушила в їхньому напрямку. Герцог в мовчанні спостерігав за моїми переміщеннями, я ж захоплено вивчала корінці представлених книг і зупинилася на досить давньому виданні, назва якого свідчила: «Легенди та сказання Північного Полісся».
- Можна? - звернулася я до супутника.
- Звичайно. Але смію зауважити, несподіваний вибір. Не думав, що вас зацікавить подібне. Там досить важкий для читання склад і дуже багато жорстокості.
- Ви читали? - здивувалася я.
- Авжеж. Коли проходив навчання.
- Ось і я теж майже напам'ять знаю сказання Південних Пустищ. Побіжно знайома з легендами Центральних Земель і Західних Горних Хребтів. А ось Північне Полісся і Східні Острови для мене невідомі.
- Похвальним є ваше бажання заповнити прогалини. Коли дочитаєте цю, рекомендую взяти «Перекази Сходу». Дуже змістовне і захопливе читво, - герцог вказав на згадану книгу.
- Дякую, обов'язково скористаюся вашою рекомендацією.
- Був радий прислужитися, - усміхнувся Вальгард. - Продовжимо екскурсію?
Ми відвідали Малий зал для приймань (такий же «малий» як і їдальня), кілька віталень, в яких заплановано проведення часу, перервалися на обід в одній з них, а потім рушили до саду. Вже біля дверей нам напереріз кинувся один з лакеїв, який вручив Гарду якийсь згорток і тут же зник десь за непримітними дверцятами для прислуги. У згортку виявився чарівний плащ, облямований ніжним хутром, який герцог накинув мені на плечі.
- Це щоб ви не застудилися, моя принцесо, - зауважив він.
- Дякую.
Вийшовши за бічні двері, які вели безпосередньо до саду, я зрозуміла, що ми якимось чином опинилися в лівому крилі та вийшли в той самий сад, яким я милувалася вчора зі своєї кімнати. Вальгард підтвердив мої здогадки, вказавши на гарний різьблений балкон на четвертому поверсі.
А далі до самої вечері ми гуляли садовими алеями, бродили лабіринтами, милувалися статуями та фонтанами й відпочивали на кованих лавках.