Читати книгу - "Земля мертвих"

Корсо помчав до них. Він ще не встиг привітатися, а вже зауважив, що в них були напівавтоматичні штурмові гвинтівки HK G36, заладовані 5,56-міліметровими патронами — стандартний натовський калібр.

Поглянувши на Корсо через плече, Ламбер насилу розсміявся.

— Таки прийшов? Молодець, не пошкодуєш.

5

— Кого це повісили? — спитав Корсо, намагаючись роздивитися, що коїться за плечима копів.

— Наш інформатор. Телепень якийсь — попався, щойно передав дані. Напевно, здав нас. Усе пішло шкереберть: очікували саме нас…

У тіні арки Корсо краще роздивився своїх товаришів. Ламбер — високий блідуватий чолов’яга із солом’яною чуприною та вицвілими бровами. На довершення картини — віспувата шкіра й гнилі зуби. До пари й помічники: один, мов справжній мареро[10], від шиї до скронь — у тату, а другого прикрашала «туніська посмішка» — шрам від рота до вух, що йому лишили на згадку наркодилери, яких він запроторив за ґрати.

— Схема така, — сповістив Ламбер. — За змією стоять брати Зарауї та їхні поплічники, що стріляють по нас. За ними, біля вежі, яку ти бачиш далі, ховаються приятелі повішеного — вони теж смалять. Подекуди перші переключаються на других і відправляють декілька куль у їхній бік, а тоді знову палять по нас. Часом ті, що засіли поблизу вежі, згадують про копів, і кулеметна черга летить сюди. Справжній секс утрьох.

Веселощі Ламбера відгонили безнадією. Цієї ночі знову матимемо вбитих, поранених, а врешті-решт — дірка з бублика й нічого доброго.

— Я чув повідомлення по рації, — докинув Корсо. — Один з хлопців лежить на землі?

— Легке поранення. Проте Зарауї втратив одного, а іншого сильно зачепило. Якщо пощастить, уколошкаємо ще одного або двох там, позаду змії.

— План який?

— Немає плану. Очікуємо людей з РОГ[11]: вони влаштують штурм і всіх розженуть. Якщо повернемося живими та здоровими, подякуємо за це Святій Риті.

— А лабораторія?

— Облажалися. Поки ми тут перестрілюємося, вони переносять товар поблизу майданчика. Ці пройди обороняють в’їзд до парковки. Коли надійде підмога, їх уже й сліду не буде.

Корсо спало на думку:

— Є інший вхід.

— Про що ти?

— Підвали з’єднані зі стоянкою.

— Ти щось наплутав. У нас є плани, вони на першому поверсі.

— Кажу тобі, я тут мешкав колись. Через вентиляційні ходи можна дістатися до стелі парковки.

Очі Ламбера зблиснули вогником чи то лихоманки, чи то шалу.

— Підвали перебудували й улаштували в них мечеть, — обізвався він. — Туди можна потрапити лише ззовні.

— Твої хлопці нас прикриють. Евакуаційний вихід за десять метрів від нас уздовж стіни.

Ламбер зняв свій HK G36 із запобіжника й заволав:

— Чули, хлопці? Цього вечора обмиємо подію, я пригощаю!

Копи приготувалися. За сигналом керівника вони почали стріляти, а Ламбер і Корсо рушили вздовж фасаду вежі. Корсо роздивлявся пащу змії (всіяна кам’яною лускою скульптура виринала з плити майданчика) й дякував Усевишньому, що він — поліціянт, що його існування якесь ненормальне й підживлюється самою смертю.

Ламбер зупинився. Незабаром вони мали опинитися на відкритій ділянці. Знову сигнал — і вони пробігли останні кілька метрів, що відділяли їх від евакуаційних дверей. Мозаїка розлетілася вщент, кулі наздоганяли їх у сутінках. Ударом ноги Ламбер вибив вхід у мечеть-підвал. Вони занурилися в темряву й запалили електричні ліхтарики. Всередині — нікого.

Колись тут містився сарай для велосипедів та мотоциклів. Корсо часто сидів у ньому по обіді й порпався біля мопедів. А тепер промінь ліхтарика вихоплював із пітьми килими, дерев’яний міхраб, що вказував напрям на Мекку, вірші Корану й облямовані божественні імена на стіні.

Корсо знадобилося кілька секунд, аби зорієнтуватися в знайомому місці.

— Туди!

Вони перетнули кімнату впоперек і ліворуч надибали приміщення котельні. Корсо зайшовся гатити в двері ногою, але йому не пощастило, як Ламберу, — навісний замок тримався міцно. Коп з Нарковідділу відштовхнув його й пальнув у сталеву петлю, яка відлетіла із силою гільзи. Стрілянина в мечеті: блюзнірство стає наругою.

Вони дісталися до комірки, де були складені кнопки, перемикачі, запобіжники. Над ними, за два метри від долівки, бічна решітка прикривала вентиляційний хід. Спершись ногами на електричний щит, Ламбер спромігся видряпатися досить високо й відірвати рамку ножем — у нього був фінський пуукко, яким він полюбляв хизуватися в кнайпі, де вони часом снідали разом.

Решітка відлетіла, і Ламбер, тримаючи гвинтівку, прослизнув у прохід, устелений всередині скловатою. Корсо, хоч як стривожений, рушив услід. Він ніколи не залізав так далеко в глиб, навіть не був упевнений, що димар веде до стоянки. За кілька метрів пітьма почала їх душити. Спітнілий Корсо подумки підраховував відстань, що вони подолали, — півшляху, мабуть, уже позаду.

Аж раптом Ламбер зойкнув. Корсо відчув, що спека стала якоюсь іншою: колючою, їдкою, мов розбуджений у лігві звір.

— Відступай! Вони закинули сюди вогонь!

Корсо сунув назад, відштовхуючись ліктями, намагаючись допомогти собі колінами. Дим, волокна й згар дерли горло. Скловолокно, якщо спалахне, накриє їх шаром вогню.

— Відступай! Якого дідька? ВІДСТУПАЙ!

На смерть переляканий Ламбер силувався, як і Корсо, пропхатися назад і вдаряв того ногами по обличчю. Нарешті, звиваючись, мов той хробак у тріщині дерева, він відчув під собою порожнину. Ще раз відштовхнувся й гепнувся на долівку комірки, просякнутої ядучими випаровуваннями. Аж гульк — Ламбер упав просто на нього, вдаривши чоботами із металевими набійками. Вони лежали тепер валетом, кашляли, плювалися, відригували.

— Двері відчини! — ледве вичавив із себе Ламбер. — Ми зараз поздихаємо!

Корсо штовхнув підбором заслін, і вони спромоглися рачки виповзти з комірки. Зіщулені, засліплені копи випльовували шматочки вовни й ковтали повітря, мов потопельники, що в останню мить таки зуміли виринути.

Ламбер підвівся й схопив Корсо за куртку.

— Треба вшиватися. Ми зараз спалахнемо під три чорти!

Корсо мимоволі поглянув у бік комірки. Жодного натяку на пожежу. Поліціянт трохи зачекав, а тоді збагнув: скловата була вогнестійкою, а дим у вентиляцію потрапив лише тому, що з іншого кінця вибухнула запалювальна бомба.

— Ну то й що? — спитав Ламбер після того, як Корсо поділився з ним міркуваннями.

— Повертаємося. Йолопи підкинули вогню й гадають, що всі негайно накивали п’ятами. Саме тепер було б добре спіймати їх на гарячому!

Ламбер, зігнувшись навпіл і спираючись руками на коліна, досі відкашлювався.

— Я забув, що ти ненормальний…

Корсо вже залазив у прохід. Треба