Читати книгу - "Артар. Вигнанка Полярної пустки, Вікторія Ковзун"

Але краще попсована шкура, ніж втрачений Атрік.

Коротка мить – і спис розпорює ведмедиці живіт. Тепер ми її пошматуємо, відділимо шкуру й завантажимо нарти, а ведмежат відловимо й підсунемо магам. Без зайвих роздумів, жалощів та філософства. Ведмежатина – великий делікатес, якраз на моє вісімнадцятиріччя.

Якось ми натрапляли на таких самців, що за раз не виходило відвезти все м’ясо. Але самки білих ведмедів куди менші, тож проблем не було. Під гору штовхали нарти усі разом, бо собаки не витягували. Атрік та Нет перемовлялись про оленів, а я зиркала на спутаних ведмежат і ласкавила нещасного Бублика.

Якби удар ведмедиці прийшовся трохи глибше, нам би довелося його прикінчити. А так оклигає з часом. Він же в нас Бублик – завжди тримає хвіст бубликом!

Чесно кажучи, я не знала, що таке бублик. Але підозрювала, що воно кругле та з діркою посередині. Якось ми намагалися підсунути магу шкуру старого ведмедя. «Дірки від бублика не варте!» – пхикнув він. Я запитала, що таке бублик. Маг витріщив очі й сказав, що це виріб із тіста у вигляді кільця. Я запитала, що таке тісто. Він витріщив очі ще більше й сказав, що це перетерта пшениця, змішана з водою. Я запитала, що таке пшениця. На цьому розмова закінчилась. А я так і не дізналась, що таке бублик!

– Чуєш, Ейві? – кинув Нет. – А я приготував тобі подарунок на вісімнадцятиріччя.

– Справді? – здивувалась я. Небувала щедрість від братика.

– Ще б пак! Вгадаєш до завтра, що воно таке?

– Ейві, без шансів, – розсміявся Атрік. – Обігнати фантазію самого Нетвара Наерді неможливо.

– Та я чую виклик! – протягнула я. – Ну, що ж. Приймаю його з гідністю та обіцяю…

Ми саме під’їжджали, коли Атрік завмер, як вкопаний.

– Барси йому в іглу! – вилаявся він.

Біля входу виднілись чужі сліди.