Читати книгу - "Смертниці"

— Так, сер.

— За адресою бульвар Малколма Ікс, 4280, правильно?

— Так. Це багатоквартирний будинок.

— Розкажіть нам про цей візит.

— Приблизно о чотирнадцятій тридцять ми з моїм напарником, детективом Баррі Фростом, прибули за цією адресою, щоб опитати мешканку квартири 2b.

— Стосовно чого?

— Це стосувалося розслідування вбивства. Мешканка квартири 2b була знайомою жертви.

— Отже, вона не була підозрювана в тій справі?

— Ні, сер. Як підозрювана вона не розглядалася.

— Що було далі?

— Ми постукали у двері квартири 2b, коли почули жіночий крик. Він лунав із квартири через коридор, 2e.

— Можете описати цей крик?

— Я б описала його як крик страждання. Страху. Ще ми почули кілька гучних ударів, наче падали меблі. Або когось кидали на підлогу.

— Протестую! — підвелася захисниця, висока білявка. — Це лише припущення. Вона не була в квартирі й нічого не бачила.

— Підтримую, — мовив суддя. — Детективе Ріццолі, будь ласка, утримайтеся від здогадок про те, чого ви бачити не могли.

«Навіть якщо це не просто клята здогадка? Бо саме це там і відбувалося. Біллі Вейн Ролло гатив свою дівчину головою об підлогу».

Джейн проковтнула роздратування й виправилася:

— Ми почули в квартирі голосний гуркіт.

— І що ви зробили?

— Ми з детективом Фростом негайно постукали у двері 2e.

— Ви сказали, що це поліція?

— Так, сер.

— І що було…

— Це паскудна брехня, — сказав обвинувачуваний. — Вони не сказали, що копи!

Усі подивилися на Біллі Вейна Ролло, а він не зводив очей із Джейн.

— Дотримуйтеся тиші, містере Ролло, — наказав суддя.

— Вона ж бреше!

— Захиснице, опануйте свого клієнта, або ж його виведуть із зали суду.

— Цс-с, Біллі, — пробуркотіла адвокатка. — Ти робиш тільки гірше.

— Гаразд, — сказав суддя. — Містере Сперлоку, можете продовжувати.

Помічник прокурора кивнув і розвернувся до Джейн.

— Що сталося після того, як ви постукали у двері квартири 2e?

— Відповіді не було. Але ми все одно чули крики. Удари. Тож прийняли спільне рішення, що в небезпеці може бути людське життя й нам слід увійти до квартири, маємо ми на це згоду чи ні.

— І ви ввійшли?

— Так, сер.

— Вони вибили бісові двері! — сказав Ролло.

— Тихо, містере Ролло! — гарикнув суддя, і обвинувачуваний відкинувся на спинку стільця, пропалюючи Джейн поглядом.

«Витріщайся скільки хочеш, мудило. Думаєш, цим ти мене злякаєш?»

— Детективе Ріццолі, — знову заговорив Сперлок. — Що ви побачили в квартирі?

Джейн розвернулася до помічника прокурора.

— Ми побачили чоловіка та жінку. Жінка лежала на спині. Її обличчя було вкрите синцями, з губи текла кров. Над нею схилився чоловік. Він тримав її за шию обома руками.

— Цей чоловік присутній у залі суду?

— Так, сер.

— Укажіть на нього, будь ласка.

Вона показала пальцем на Біллі Вейна Ролло.

— Що сталося потім?

— Ми з детективом Фростом відтягли містера Ролло від жінки. Вона була притомна. Містер Ролло опирався, і в подальшій сутичці детектив Фрост отримав сильний удар у живіт. Містер Ролло втік із квартири. Я переслідувала його до сходової клітини й там змогла затримати.

— Самостійно?

— Так, сер. — Вона промовчала, тоді додала, і не намагаючись жартувати: — Після його падіння зі сходів. Схоже, він був добряче напідпитку.

— Вона мене, бляха, штовхнула! — заволав Ролло.

Суддя грюкнув молоточком.

— Я достатньо від вас почув! Приставе, будь ласка, виведіть обвинувачуваного.

— Ваша честь, — підвелася захисниця. — Я триматиму його під контролем.

— Поки що вам це не дуже добре вдавалося, міз Квінлен.

— Він мовчатиме. — Вона глянула на клієнта. — Правда ж?

Ролло набундючено щось буркнув.

Сперлок сказав:

— Не маю більше запитань, ваша честь, — і сів на місце.

Суддя подивився на адвокатку.

— Міз Квінлен?

Вікторія Квінлен підвелася, щоб провести перехресний допит. Джейн ще ніколи не мала справи з цією юристкою, тож не була певна, чого саме чекати. Квінлен пішла до трибуни, і Джейн подумала: «Ти молода, білява й розкішна. Навіщо тобі захищати цього недоумка?» Жінка рухалася наче модель на подіумі, коротка спідниця й гострі тонкі підбори підкреслювали довгі ноги. У Джейн заболіли ступні від самого погляду на ті туфлі. Така жінка, певно, завжди була центром уваги й нині користувалася цим, неквапно прямуючи до свідка, свідома того, що кожен чоловік на лаві присяжних мав витріщатися на її пружний маленький задок.

— Доброго ранку, детективе, — мовила Квінлен. Солодким, надто солодким голосом. Ця білявка щомиті могла вишкірити ікла.

— Доброго ранку, мем, — якомога нейтральніше сказала Джейн.

— Ви сказали, що наразі приписані до відділу розслідування вбивств.

— Так, мем.

— І які справи ви розслідуєте зараз?

— Наразі я не маю нових справ, але продовжую консультувати…

— Ви ж детектив бостонської поліції. Невже на цей час немає вбивств, які вимагають активного розслідування?

— Я в декретній відпустці.

— О. Ви у відпустці. Отже, зараз ви не частина відділу.

— Я виконую адміністративні обов’язки.

— Але прояснімо це. Ви не активний детектив. — Квінлен усміхнулася. — На цей час.

Джейн відчула, що почервоніла.

— Як я вже казала, я в декретній відпустці. Навіть копи заводять дітей, — додала вона з ноткою сарказму й одразу ж пошкодувала про це.

«Не ведися на її ігри. Зберігай спокій». Але це легше сказати, ніж зробити, у цій схожій на піч судовій залі. Що в них із кондиціонером? Чому, здається, більше нікого не бентежить ця спека?

— Коли маєте народити, детективе?

Джейн завагалася, питаючи себе, до чого вона хилить.

— Мала народити минулого тижня, — нарешті відповіла вона. — Затримка.

— Отже, третього лютого, коли ви познайомилися з моїм клієнтом, містером Ролло, ви були… на якому — на третьому місяці вагітності?

— Протестую, — підвівся Сперлок. — Це не стосується справи.

— Адвокатко, — звернувся суддя до Квінлен, — у чому суть вашого запитання?

— Воно стосується її попереднього свідчення, ваша честь. Детектив Ріццолі якимось чином змогла самотужки затримати й заарештувати на сходовій клітині мого кремезного клієнта.

— А який саме стосунок до цього має її вагітність?

— Жінці на третьому місяці вагітності було б непросто…

— Вона — офіцер поліції, міз Квінлен. Затримувати людей — її робота.

«Молодець, суддя! Скажи їй».

Вікторія Квінлен почервоніла від такого докору.

— Гаразд, ваша честь. Забираю запитання. — Вона знову розвернулася до Джейн. Подивилася на неї, обмірковуючи наступний крок. — Ви сказали, що були на місці разом із