Читати книгу - "Лисичка , Тіна Вітовт"

Ну що ж потрібно йти. А то може вони про мене вже забули і по своїх справах пішли, а я їсти хочу, скільки ж я спала, що така голодна?

Будинок виявився не таким як я думала, після враження про кімнату в якій прокинулась, а цілком звичний та сучасний, все як в заможних людей зі смаком, і що головне мінімалізм відчувався у всьому, мені це подобається, не люблю велику кількість непотрібних речей, і все у світлих пастельних тонах. Видно що працювали над інтер'єром дизайнери, і доволі вдало.

Пішла я на звук голосів. О та тут ціла сварка, з італійськими пристрастями, шкода попкорну немає.

- Ти, що таке придумав, Дан, яке розлучаємося? Я з тобою зустрічалася цілий рік, щоб ти мені так просто таке повідомив одного ранку? Так ще й говорячи, що між нами і не могло нічого серйозного бути?

- Кіра, заспокойся, і тримай надалі себе у руках!

Він що гарчить, ого-го, стою тихенько, незаважаю, знаю підслуховування це погано, але мені потрібна інформація, і чим її більше тим краще.

- І хто тобі дав дозвіл заявлятися у цей будинок, пам'ятається я це робити заборонив! Ти навмисне порушила цей наказ?

- Ти не відповідав на дзвінки, на роботі сказали, що ти у відпустці. От я і вирішила зробити сюрприз коханому.

А як старається, голос такий солоденький зробила, аж нудить, фу.

- У тебе коханий з'явився? То я тебе вітаю, не будеш за мною сумувати.

А це смішно, жарт я зацінила, а от дівчина явно, що ні, тому що наступної миті я думала що оглохну.

- Ти мій коханий!!! Ти!!! Чому ти зі мною так?!

Мені її навіть шкода стало.

- Припиняй істерику, Кіра, тобі не пасує вдавати з себе ображену невинність. Ми обидва добре знаємо, що ти далеко не наївна дівчинка, і будучи зі мною мала свою вигоду від цього, - якось втомлено повідомив Дан.

Цікаво скільки часу тривають їхні розбірки? Та й навіщо я йому, коли він мав доволі тривалі стосунки, і зрозуміло що близькі інакше дівчина не наважилася б зробити "сюрприз коханому", попри, як він висловився, наказ. А все стає все цікавіше і цікавіше, чекаю недочекаюся коли навідається дівчина Алекса на розбірки, якщо така є.

- Хто вона? - о, а це вже мабудь про мене. - Хто та дівчина, через яку ти мене кидаєш? Я її знаю? І що в ній такого? Ще три дні тому ти не виявляв такого небажання мене бачити, а цілком навпаки, не хотів відпускати.

- Ти її не знаєш, та й тобі це не потрібно, надіюсь ти розумна, і постараєшся не потрапляти нам на очі в майбутньому?

- Це що? Погроза?

- Поки що тільки попередження. Ти знаєш мене краще не злити.

Він такий спокійний, що про його опоненту не скажеш.

- Ти мене, також знаєш, я просто так не відступаюсь!

- Ми з тобою домовлялись без істерик, і я тобі ніколи і нічого не обіцяв. Невже ти подумала що я тебе візьму за дружину?

- А чому ні? Я не достатньо гарна?

- Чому ж гарна, і щоб такою бути просаджувала немало моїх грошей, непереживай скоро знайдеш собі ще одного щедрого покровителя який буде тебе забезпечувати, та я так думаю у тебе вже є на примітці парочка, сумніваюся, що ти була тільки зі мною, - в голосі стільки зневаги.

Скажи мені таке, я не роздумуючи пішла б, і намагалася не бачити цього чоловіка, та ця дівчина явно не з таких.

- Не говори так, я була тільки з тобою!

- І я маю повірити в цю маячню? Та всі знають, що ти крутиш романи на право і на ліво, не прибідняйся, жалюгідний вигляд маєш коли виправдовуєшся і брешеш, - майже виплюнув. - Бувай, можеш іти не затримую.

- Ти ще пошкодуєш! І приповзеш до мене, - прошипіла ця дамочка.

- Іди вже, Кіра, досить мріяти, такому ніколи не бути, тому що на колінах приповзала тільки ти до мене, не один раз, хоча б зараз збережи ті залишки своєї гідності, та перестань принижуватися, це справді виглядає бридко та ницо, - якось сухо та безбарвно це все він виплюнув.

- Ну як снаєш...

І так неочікувано вискочила у двері, що ледве мене не збила з ніг. А тут справді є на що подивитись і за що вхопитись, правда є сумнів що все природнє-натуральне, ну вже дуже великі губи та груди, перестаралася з процедурами готуючись догодити "коханому", судячи з розмови не одному. Та й волосся не природного блондинистого кольору, хоча гарного, що тут казати, і близкучого, не даремно грошики потратила.

- І на це вбоге створіння ти мене проміняв? - і так свою мармизу скривила.

Ну точно видра безхвоста, яких ще пошукати треба, вся чарівність та мінімум симпатії, яка ще була, чисто через волосся, як вітром здуло.

- На себе подивитися не пробувала, видра безхвоста, - це я тільки що шипіла?

- Та я зараз тобі хвоста відірву, хто ти там така є? Вискочила невідомо звідки, я тебе ніразу не бачила, а всі шановані сім'ї знаю, що підібрали, небійсь, десь біля дороги, та ще до ладу не довели? Без сліз не глянеш, - я відійшла на пару кроків від неї, мало що, а може в неї сказ, он які ікла стали.

- Мабудь погано знаєш "шановані сім'ї", або не зі всіма знайома. Та на відміну від тебе, мені не потрібні ніякі покровителі та грошові мішки, краса з часом в'яне, і ніякі кошти не допоможуть, а от розум завжди допоможе знайти себе у житті. Та кому тут говорити, ти все цього не зрозумієш.

Можливо і варто було промовчати, та з гордо піднятою головою пройти повз, та вона мене розізлила не на жарт, ще так мені ніхто не говорив. Я і так була не спокійна, а тут Остапа понесло.

- Ти, що? Дурепою мене тільки що обізвала? - фу, як гидко, слинями плюється.

- Ти сама себе так назвала, - а що?

Прямо нікого я не обзивала, та й не культурненько обзиватися.

- Та ти... Та я...

Ох і серйозний у неї словниковий запас, мабуть не одну книгу прочитала, вибачайте, каталог товарів.

- Кіра! Ти ще тут? Я сказав забиратися і більше ніколи тут не з'являтися!!!

В когось терпіння лопнуло, і цю видру безхвосту вмить наче вітром здуло.

Мені вже не було сенсу приховувати свою присутність, розсекретили мене по повній програмі.

- Досить тупцяти під дверима, і сопіти невдоволено не треба, багато чула?