Читати книгу - "Історія втечі та повернення, Елена Ферранте"

як подяка Тарратано за те, що він просував мою книжку, але зупинитись не могла. Аделе якусь мить іронічно дивилася на мене, відповіла, що, звісно, мого товариша теж запрошено, і таємниче додала, наче щоб винагородити мене за те, чим я пожертвувала: «Я приберегла для тебе чудовий сюрприз». Я стривожено глянула на Ніно: чи прийме він запрошення? Він сказав, що не хоче нав’язуватися, глянув на годинник і погодився.

4

Ми вийшли з книгарні. Аделе тактовно пішла вперед разом з Тарратано, ми з Ніно йшли за ними. Але дуже швидко я зрозуміла, що не знаю, що йому сказати; я боялася, що будь-яке слово виявиться недоречним. Однак він не дав запанувати мовчанці. Знову похвалив мою книжку, а потім з великою пошаною заговорив про родину Айрот (назвав їх «однією з найкультурніших родин, які ще щось важать в Італії»), сказав, що знайомий із Маріарозою («вона завжди на передовій; два тижні тому ми страшенно посварилися»), привітав мене, бо щойно дізнався від Аделе, що я заручилася з П’єтро, здивував мене, заявивши, що читав його книжку про вакхічні обряди; але передусім з надзвичайною повагою згадав главу сім’ї, професора Ґвідо Айроту: це, мовляв, «справді виняткова людина». Мене трохи роздратувало, що він уже знає про мої заручини, а те, що похвала моєму роману була лиш вступом до далеко завзятіших дифірамбів цілій родині П’єтро та його книжці, справило мені прикрість. Я перервала, запитавши про його життя, але нічого конкретного він не відповів, лиш згадав про томик, який має невдовзі вийти: це, мовляв, річ нудна, але він мусив його написати. Я не відступала і спитала, чи не було йому перший час складно в Мілані. Він кинув кілька слів про проблеми південця, який опиняється на Півночі без ламаного шеляга в кишені. А тоді ні сіло ні впало спитав:

– А ти повернулась до Неаполя?

– Поки що так.

– Живеш у нашому районі?

– Так.

– Я остаточно порвав з батьком і не бачуся ні з ким з родини.

– Шкода.

– Так краще. Мені лиш прикро, що я не знаю, як там Ліна.

На мить я подумала, що помилилась, що Ліла нікуди не поділася з його життя, що він прийшов у книгарню не заради мене, а лише щоб спитати про неї. Тоді я сказала собі: якби він і справді хотів дізнатися про Лілу, за стільки років він знайшов би спосіб це зробити, й імпульсивно відповіла рішучим тоном, немов прагнула швидко закрити тему:

– Вона покинула чоловіка і живе з іншим.

– Хто в неї народився – хлопчик чи дівчинка?

– Хлопчик.

Він незадоволено скривився й мовив:

– Ліна смілива, аж занадто смілива. Але вона не вміє підкорятися реальності, нездатна сприймати інших такими, якими вони є, та й себе саму теж. Кохати її було нелегко.

– У якому сенсі?

– Вона не знає, що таке відданість.

– Перебільшуєш.

– Ні, з нею явно щось не те – з її головою і зі всім іншим, це помітно було навіть під час сексу.

Ці останні слова – навіть під час сексу – вразили мене найбільше. Отже, для Ніно стосунки з Лілою були досвідом негативним? Отже, це його негативне ставлення стосувалося й сексу? Адже саме це він тільки-но сказав, збентеживши мене. Я кілька секунд вдивлялась у темні постаті Аделе та її приятеля, які йшли перед нами. Збентеження перейшло у тривогу, я відчула, що слова «навіть під час сексу» були лише вступом, що він збирається висловитися ще відвертіше. Кілька років тому Стефано після свого одруження якось звірився мені, розповів про проблеми з Лілою, але у своїх звіряннях ніколи не згадував про секс, і ніхто в нашому районі про це не згадав би, говорячи про кохану жінку. Важко було собі уявити, приміром, щоб Пасквале розповідав мені про Адину сексуальність чи тим паче щоб Антоніо говорив з Кармен чи Джильйолою про секс зі мною. Про це чоловіки розмовляли між собою, і якщо ми, дівчата, були або ставали їм байдужі, висловлювались дуже вульгарно. Але між чоловіками та жінками про таке не говорилося. Натомість я відчула, що Ніно, цей новий Ніно, вважав цілком нормальним обговорювати зі мною статеві стосунки, які він мав із моєю подругою. Я збентежилась і відступила. Про це теж, подумала я про себе, ніколи не розповім Лілі, а вголос з награною невимушеністю мовила: усе це давно минуло, не варто засмучуватися, повернімось до тебе, над чим працюєш, які перспективи в університеті, де мешкаєш, живеш сам? Та в ці слова я вклала забагато запалу, і він, напевно, зрозумів, що я хочу якомога швидше закрити цю тему. Іронічно посміхнувся і почав відповідати на мої запитання. Тим часом ми вже дійшли до ресторану.

5

Аделе розсадила всіх по місцях: мене – поруч з Ніно, Тарратано – навпроти, сама сіла біля Тарратано і навпроти Ніно. Ми зробили замовлення, а розмова тим часом перейшла на того чоловіка в окулярах з товстими скельцями, викладача італійської літератури – як я зрозуміла – постійного дописувача до газети «Корр’єре делла cера», християнського демократа. Аделе та її приятель дали вже собі волю. Офіційна презентація в книгарні скінчилася, і вони досхочу говорили про нього всілякі гидкі речі, нахвалюючи Ніно за те, як він виступив проти нього і поклав на лопатки. А особливо вони сміялися, згадуючи слова, які Ніно кинув йому навздогін, коли той полишав залу, – слова, які вони чули, а я ні. Вони попросили його точно повторити цю фразу, а Ніно оборонявся, кажучи, що не пам’ятає. Але згодом він таки повторив її, можливо, цього разу прикрасивши, щось на кшталт: «Щоб захистити владу, ви погоджуєтесь на авторитаризм і готові навіть скасувати демократію». Від тієї миті говорили лише вони троє, з дедалі більшим азартом, про секретні служби, про Грецію, про тортури у грецьких в’язницях, про В’єтнам, про несподіване піднесення студентського руху не тільки в Італії, а й у всій Європі та світі, про статтю професора Айроти в часописі «Іль Понте» – Ніно сказав, що поділяє кожне його слово – щодо стану університетської науки та освіти.

– Я скажу доньці, що стаття вам сподобалась, – мовила Аделе, – Маріароза вважає її невдалою.

– Маріарозі подобається тільки те, чого світ дати не може.

– Браво, це істинна правда.

Я нічого не знала про цю статтю майбутнього свекра. Це мене збентежило, і я мовчки прислухалась до розмови. Спершу іспити, потім диплом, а відтак книжка та її поспішний вихід у світ забирали значну частину мого