Читати книгу - "Лисиця для Альфи, Вікторія Стужева"

Трохи заспокоївшись, я вирішила продовжити дивитися телевізор, чекаючи на батьків. Приблизно, десь через дві години прийшли батьки, я відразу зіскочила з дивана.

- Мамо! Тату! - кинулась в їхні обійми

- Донечко, що сталося? - запитала мама.

- У мене проблеми. Учора в лісі я зустріла чорного вовка....- з їхніх поглядів можна було здогадатися, що вони зрозуміли, про кого йдеться, але мене це ще більше насторожило. 

- Мамо, ви знаєте хто це?

- Так Алекса, - почав тато, - Це наш Альфа, ну і що ж він зробив?

- Розумієте, як виявилося він моя справжня пара! - очі батьків ледь на лоб не вилізли після цих слів.

Але я продовжувала:

- Проте цього не може бути! Я лисиця, а він вовк, ми не можемо бути разом, це не можливо! Завтра він хоче забрати мене до себе.назавжди!

- Правда? Це ж чудово, донечко! - радісно закричала мама.

- Не бійся, таке буває, щоправда вкрай рідко, коли представники двох різних кланів виявляються справжньою парою. Рідко, але це не виняток. - відповів тато.

- Ясно, але ж я цього не хочу! Я не люблю його!

Чомусь, і не дивон чому, їх реакція мені взагалі не сподобалася. Не встригла пожити з ними, як вони мене заміж виганяють! Це така батьківська любов?

- Донечко, але ж він же Альфа, ти полюбиш його, але з часом, - почала ззапспокоювати мене мати.

- Ні! Нізащо! Мамо, як ти не розумієш? Він нахабний, самовпевнений і заклопотаний! Я не хочу жити з ним!

- Донечко, - тут втрутився тато, - Розумієш, це не просто, але ти вже не чого не зробиш, якщо ви справжня пара, це якби він змушував тебе йти з ним через власну забаганку, тоді б ми змогли заперечити, але в твоєму випадку тобі кожен скаже, що ти зобов'язана дати йому шанс, бо він є твоєю істинною парою. Вибач, але це навіть не обговорюється, завтра він прийде і ми з ним поговоримо, і дізнаємося про його наміри трохи краще. 

Я була в сказі, чому раз так захотіла природа, я просто зобов'язана виходити за нього? Хоча... а що якщо погодитися, і щодня принижувати його і виносити йому мізки? Раптом він сам захоче мене кинути? Оо, вже про це я подбаю... принайні, можу спробувати. 

- Гаразд, добре. Мамо, тату, я напевно піду в кімнату, посплю, а то вже пізно.

- Добре, йди кохана. Відповіла мама.

На годиннику й справді було вже багато, адже через цього Адама минуло чимало часу як я з ним розмовляла, якщо це можна назвати розмовою. І він відібрав у мене купу часу.