Читати книгу - "Іграшка в руках мафії, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

- Що ... що .... ти робиш? - Мені не подобалося те, як він на мене реагував. І не подобалося те, що він робив ...

- Те саме що й ти. Роздягаюся, - з кривою усмішкою вимовив Марко і в його очах спалахнув вогник. Він знущався. Тепер я точно знала це. Він просто знущався наді мною!

- Навіщо? Не треба, - промовила, коли в сторону полетіла його футболка і тепер хлопець взявся за ремінь штанів. В голові була тільки одна думка: зараз в кімнаті стане не те, що жарко, а буде просто пекельно припікати.

Марко нічого не відповів. Продовжував безперервно вивчати моє тіло. Неквапливо, не відриваючи від мене погляд, заніс руку і став розстібати ремінець своїх Rado. Коли шкіряний браслет не піддався, хлопець на секунду відірвався. Мені було досить і цього.

Зірвалася і побігла до дверей. Навіть встигла відкрити, як ...

Сильні руки підхопили мене, вибиваючи повітря з легенів. Підняли над підлогою і розвернули на сто вісімдесят градусів.

Я виявилася притиснута спиною до його грудей.

Я виривалася щосили. Намагалася викрутитися. Вивернутися.

Кричала, лаялася, дряпалася.

У якийсь момент мені здалося, що його хватка стала слабшою. Марко став утримувати мене однією рукою. Десь глибоко зародилася надія на те, що мені вдасться звільнитися. Не вдалося...

Надія померла ... Хлопець лише закрив двері. Зачинив з такою силою, що стіни затремтіли.

Його рухи були різкі, а дотики хворобливі. Марко явно навіть не намагався контролювати свою силу.

Зрозуміло стало одне - чим завзятіше я пручалася, тим сильніше він мене притискав. Утримував в кільці своїх рук.

Я відчувала своєю оголеною спиною рельєф його м'язів. Кожен раз, коли я намагалася вирватися, він тільки сильніше стискав мене і його м'язи напружувалися.

Хлопець нічого не говорив. Лише збито видихав кожен раз, коли я робила чергову спробу вивільнитися.

І як тільки я відчула, що мої сили закінчувалися, хлопець поставив мене на підлогу. Різко розвернув обличчям до себе і тут же втиснув своїм тілом в стіну.

Холод кахельних плит різко контрастував з жаром його тіла. Можливості рухатися не було. Бажання теж.

Мені не вистачало сміливості подивитися на нього, поки я все ж не наважилася. Нерішуче глянула і зрозуміла, що краще б я цього не робила. Його обличчя, таке красиве ... Було спотворено зловісною посмішкою. Напевно, багато хто б мріяв опинитися з ним поруч. Ось так близько як я зараз. Багато ... але не я.

Я - практично повністю оголена і по пояс голий Марко, який дивився на мене так, що по тілу пройшов струм.

Я не могла з точністю сказати, що мені це не подобалося. Тепло його тіла, його близькість, запах. Він добре пах. Смачно. Я б, напевно, навіть сказала спокусливо. Але всі ці відчуття були лише до того моменту, поки я не побачила обличчя хлопця. Нахабного. Самовпевненого. Зверхнього. Такого дратівливого ...

Більше сенсу пручатися не було. Я програвала йому фізично. Якби захотів, Марко міг зламати мене морально. Але він вирішив зі мною в черговий раз пограти. Загнати в кут. Дати можливість попручатися. Створити ілюзію того, що я зможу вирватися на свободу.

Він любив так робити. Давати мені можливість думати, що я могла б щось вирішити сама. І з неприхованим задоволенням кожен раз позбавляв мене надії ...

- Відпусти, - прошепотіла одними губами, все ще сподіваючись на те, що він мене пошкодує.

- Знову хотіла втекти? - Хлопець проігнорував моє прохання, задаючи своє риторичне запитання. У ньому не було злості. Не було роздратування. Вперше промайнуло щось, що нагадує ласку.

Але я помилялася. Це було просто неможливо. У переліку його емоцій не значилося нічого людяного. Співчуття - це ж не так весело ...

Серце стало битися з шаленою швидкістю, коли його руки, що стискають мою талію, різко розвернули мене до себе. Тепер ми стояли ніс до носа. Він був так близько, що, здавалося, у нас було одне дихання на двох. Так близько і так ... гаряче ... Відчувала його подих на моїх губах.

Його руки на моєму оголеному тілі викреслювали тільки йому відомі й зрозумілі символи. Жахливе тепло внизу живота, яке незрозуміло звідки взялося і відвертало мене від того, що потрібно було тримати оборону. Ці дивні відчуття абсолютно не відповідали моїм думкам. Тіло зрадницьки реагувала на його близькість.

Я не знала, що відбувалося. Не знала чому я немов обм'якла в його руках. Не знала чому я не могла вчепитися нігтями в його обличчя. Не знала чому я просто стояла і дивилася в його очі. Чортові очі, які манили своєю небезпекою. Які вбивали своєю красою ... в них можна було потонути ...

Всі думки вилетіли з голови, коли його губи торкнулися моїх. Ні, не так ... це не можна було назвати просто дотиком. Марко вп'явся в мене поцілунком з такою силою, що, якби не його руки, які утримують мене за талію, я б упала.

Ось коли прокинулася його лють, агресія, нетерплячість, якесь дике почуття власництва.

Його язик ковзнув по моїх губах, а у мене вистачило сил лише на те, щоб впертися долонями в його груди. Щільніше стиснула губи. Я все ще намагалася врятуватися від людини, яка хотіла мене приручити, прогнути під себе ... Який хотів ... Хотів мене?

- Маленька Бібі... Все ще думаєш, що ти щось вирішуєш? - З цими словами він в кілька кроків відтіснив мене і втиснув мене в стіну душу з такою силою, що я відкрила губи, щоб закричати від неприємних відчуттів ... І він скористався цим ...

Скористався так, що мені ще довго буде соромно за це перед самою собою ...