Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

— Оооо, сирники, — у кухню смерчем влетів скуйовджений Андрій, шумно впав на стілець, схопив чашку з чаєм. — Ви чому такі тихі? — і лише закинувши в рот смакоту, хмуро глянув на своїх жінок. Інакше він їх не називав. Пам’ятав сказані колись батьком слова й обов’язково збирався їх виконувати.

Він їхній захисник, годувальник, надія й опора. Нехай поки тільки майбутня.

— Ти надто гучний, Андрійко, у порівнянні з тобою всі тихі, — мама погладила сина по волоссю, знову надягаючи на обличчя маску безтурботності.

Вона не хотіла завантажувати дітей своїми проблемами, просто стриматися не змогла. Та й Настя однаково б рано чи пізно зрозуміла, то навіщо таїтися?

— Мамусю, я на хвилину, — звільнивши руки, Настя піднялася, витягла з кишені телефон, протиснулася між спинкою маминого стільця і ​​холодильником, мовчки переступила через підніжку брата, виставлену за старою доброю традицією.

— Давненько я вас не била, Андрію Володимировичу, — почула мамине зауваження щодо поведінки сина ніби здалеку.

— Це щоб вона гав не ловила! — і відповідь брата теж пролунала звідкись ззовні.

— Їж краще, — Настя кинула слова через плече вже в коридорі, а потім пройшла у свою кімнату, щільно зачинила двері, відійшла до вікна.

Аліна взяла слухавку на третьому гудку. Отже, тренування закінчилося, або десь там, у найріднішому залі, оголошено перерву.

— Слухаю.

— Дай номер «Метелика», хочу спробувати.

Аліна хмикнула, але жартувати не стала.

— Записуй.