read-books.club » Сучасна проза » Жарт 📚 - Українською

Читати книгу - "Жарт"

169
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Жарт" автора Мілан Кундера. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 5 6 7 ... 87
Перейти на сторінку:
що звернулася по допомогу до нашого парткому, ми довго вивчали цю справу, викликали по черзі його дружину, технічну працівницю і свідків, що належали до тієї служби, намагалися зрозуміти всі деталі тієї справи, підійти до неї справедливо, редактор отримав партійну догану, те дівчисько насварили, й обоє мусили дати перед парткомом обіцянку, що урвуть стосунки. На жаль, так було тільки на словах, вони пообіцяли, щоб заспокоїти нас, а самі й далі зустрічалися, але брехня спливла, незабаром ми дізналися правду, і тоді я виступила за найсуворіше покарання, запропонувала виключити колегу з партійних лав, адже він зловживав партійною довірою й обманював партію, що ж це за комуніст, якщо він бреше партії, ненавиджу брехню, та моя пропозиція не знайшла підтримки, редакторові ухвалили ще одну догану, а технічна працівниця мусила покинути роботу на радіо.

Вони добряче помстилися мені, всі стали прозивати мене чудовиськом, дикою звірюкою, цілу кампанію влаштували, стежили за моїм особистим життям, а це моє вразливе місце, жінка не може обійтися без почуттів, не заперечуватиму, я шукала кохання деінде, бо не мала його удома, зрештою, марно шукала, потім мене атакували на відкритих партійних зборах, прозивали лицеміркою, мовляв, ставила людей до ганебного стовпа, бо вони руйнували сім’ю, вимагала виключити їх із партії, вигнати з роботи, знищити, а сама зраджувала чоловіка, як тільки могла, ото таке казали на зборах, а позаочі просто брудом мене обливали, мовляв, я корчила із себе черницю, а в приватному житті була потіпахою, не могли вони збагнути, що я така вимоглива до людей саме тому, що знаю, що воно таке — нещасливий шлюб, й не від ненависті я така сувора до них, а від любові, з любові до любові, з любові до їхнього хатнього вогнища і до їхніх дітей, адже я хочу допомогти їм, адже і в мене є дитина і дім, і я потерпаю за них!

Утім, хтозна, може, вони і мають рацію, може, я і справді шльондра і треба таки попустити людям віжки, ніхто не має права втручатися в особисте життя іншого, може, ми і справді невдало влаштували світ, в якому живемо, може, я і справді мерзенна нишпорка, що пхає носа до справ, які її геть не стосуються, але ж оце я така, завжди дію так, як відчуваю, тепер уже пізно змінюватися, завжди я вважала, що людина — неподільна істота, тільки буржуй у своїй лицемірності поділяється на публічну істоту й приватну людину, таке моє кредо, я завжди чинила згідно з ним, і цього разу теж, як і раніше.

А що я така зла, то відразу зізнаюся, завжди ненавиділа отих дівчисьок, тих малих потіпах, жорстоких у своїй молодості, позбавлених бодай крихти солідарності з жінкою, що старша від них, наче не буде їм колись тридцять, чи тридцять п’ять років, чи сорок років, і нехай не кажуть мені, буцім вона кохала його, та що вона може знати про кохання, вона переспить із першим-ліпшим чоловіком, без докорів сумління, без сорому, я так ображаюся, коли мене порівнюють із цими хвойдами, бо я, мовляв, заміжня, а мала кілька зв’язків із чоловіками. Різниця поміж нами в тому, що я завжди шукала любові, і якщо помилялася, якщо не знаходила її там, де шукала, то оберталася і йшла собі, знаю, як просто було б забути дівоцьку мрію про кохання, переступити межу й опинитися на тій території, де побутує ця чудернацька свобода, де немає ні сорому, ні стриму, ні моралі, опинитися у площині тієї химерної, ницої свободи, де все дозволено й де треба тільки дослухатися, чи не тіпається в тобі ота тварина, потреба сексу.

Знаю і те, що якби переступила цю межу, то перестала б бути собою, хтозна, якою саме, і ось це жахливе перетворення лякає мене, тим-то я й шукаю кохання, відчайдушно шукаю кохання, в якому можу бути такою, якою завжди була, якою й досі є, з моїми давніми мріями та ідеалами, не хочу, щоб життя моє розкололося навпіл, хочу, щоб воно залишалося ціле від краю до краю, тим-то і зачарована така я була, коли запізналася з тобою, Людвіку, Людвіку…

3

Як по правді сказати, комедія це була, коли я вперше ввійшла до його кабінету, того разу він нітрохи не привабив мене, і я не збентежилася, сповістивши, якої інформації чекаю від нього, яким уявляю собі цей радіорепортаж, та коли він заговорив зі мною, я раптом відчула, що мене охопила якась бентега, що я затинаюся, що не можу скласти докупи і двох слів, а він помітив це і відразу звернув розмову на мене, спитався, чи я заміжня, чи маю діток, куди їжджу зазвичай у відпустку, сказав також, що в мене молодий вигляд і що я гарна, хотів, щоб я трохи отямилася від переляку, це було так люб’язно з його боку, стільки я зустрічала хвальків, які полюбляють замилити очі, та які не варті навіть його нігтя, Павел, наприклад, тільки про себе і говорив би без угаву, та найкумедніше було те, що за годину тієї розмови я не довідалася нічого нового для себе, вдома довго сиділа над аркушем паперу, репортаж геть не рухався, та для мене це було і ліпше, принаймні мала привід зателефонувати йому, щоб він прочитав, що я там понаписувала. Ми зустрілися в кав’ярні, мій нещасний матеріал займав чотири сторінки, він чемно його прочитав і всміхнувся, сказав, що це пречудова робота, від першої ж миті дав мені на здогад, що я зацікавила його як жінка, а не як журналістка, я й сама не знала, чи радіти цьому, чи гніватися через це, так чи так він був дуже люб’язний, ми відразу порозумілися, він був не з тих кабінетних інтелігентиків, які завжди викликали в мене відразу, за плечима у нього було багате на досвід життя, він навіть у копальнях працював, я сказала, що люблю таких людей, а найдужче вразило мене те, що він був із Моравії, що грав у оркестрі на цимбалах, вухам своїм не могла повірити, я почула лейтмотив мого життя, побачила, як із далекої далини повертається моя молодість, і відчувала, що він геть підкорив мене.

Він запитав, що я роблю цілими днями, і я розповіла йому, а він сказав, я й досі чую цей голос, трохи жартівливий, трохи співчутливий, недобре живете, пані Гелено, потім заявив, що це треба міняти, що я повинна зважитися на інше життя, трохи

1 ... 5 6 7 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жарт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жарт"