Читати книгу - "Сатурну не наливати, або п'яний чоловік-дракон у подарунок, Ліра Куміра"

Глава 5. Неконтрольований прояв магії води

Нібито мало мені було ранкового душу в коридорі, тепер на мене з усіх боків летіли бризки. І що найцікавіше, меблі схоже залишились недоторканими, тільки у ванній кімнаті спостерігалася невеличка повінь.

У двері знову постукали, і я, так як була, пішла відчиняти. На мене здивовано дивилися три пари очей.

- Доброго ранку, - я спробувала навіть посміхнутися, вдаючи, що для мене це звичайна справа ходити в мокрому одязі.

- Д-доброго ... - комендант гуртожитку стояла і кліпала очима, вона, здається, і заготовлену заздалегідь проповідь забула, невже мене не будуть лаяти?

- Що тут у Вас відбувається? - а ось майстер справа явно була не в дусі.

- Так ось ранкові водні процедури, - я розвела руками, самі ніби не бачуть.

Жінки зайшли до мене в кімнату, розглядаючи всі деталі, після чого почали переглядатися.

- Ти це теж помітила? - перша запитала у другої, і та їй кивнула. Про що вони? - адептка, і давно це у Вас? - вона обвела кімнату рукою, зупиняючись на ванній і на моєму зовнішньому вигляді.

- Кімната? З першого курсу, - ну туплю, з ким не буває?

- Ні, прояв магії води, та в такій кількості, - ах, вони про це ...

- З учорашнього дня, - я намагалася бути максимально чесною.

 

- І відразу ж ось так? - жінка здивовано підняла брови.

- Ні, спочатку були лише краплі. Але я трохи потренувалася вдень, і ось ... як бачите, - приховувати щось не мало сенсу, все одно дізнаються.

- З учорашнього дня. Неймовірно. Нагадайте, яка у Вас основна магія? - а я й не казала, щоб нагадувати. Ось стояти мокрою і все ще сонною при цьому було не дуже добре. Мабуть зрозумівши це, друга викладачка все ж вирішила мене висушити.

- Дякую, - я не невдячна свиня, як Ви могли подумати, - Я цілитель з проявленою стихією вітру, - це вже першій жінці.

- Відтепер і не тільки. У Вас рівень магії води явно вище середнього. Але точніше потрібно буде перевіряти. Який Ви курс?

- Другий, перевірка у нас в кінці семестру, перед новорічними канікулами.

- Одже через тиждень. Добре. Я допоможу Вам, щоб не довелося весь тиждень ось так от прокидатися, - вона вказала на мою кімнату і одяг, і почуття подяки почало у мене рости і до неї. Все ж вона не погана, просто може теж не виспалась, як і я, - Приходьте сьогодні до мене після обіду. Аудиторія В-14.

- Добре. Щиро дякую.

- Поки нема за що. Відпочивайте. Вашим сусідам ми допоможемо, тому не переживайте, - ой, як добре, а то я вже почала над цим ламати голову, - Думаю, адептку не варто карати, це неконтрольований прояв новопридбаною стихії, - а це вона вже коменданту гуртожитку, яка кивнула на слова майстра. Ні, все-таки вона класна, і даремно я спочатку так погано подумала про жінку.

Закривши за ранніми гостями двері, я вирішила зібратися і піти на сніданок, все одно вже навряд чи засну. І тут я згадала про Крилатика:

- Малюк! Ти де? - я так розпереживалася, що почала бігати по кімнаті в пошуках подарунка.

Почувши мій голос, вісник випурхнув з-під столу цілий і неушкоджений, а я видихнула, відчувши полегшення.

- Злякався? - у відповідь крихітка лише помахав крильцями вліво-вправо, мабуть ні. Ну і добре, - Я зараз піду на сніданок, а ти поводься тихо, домовилися? - відповіді не послідувало, але тільки-но я рушила до дверей, як це чудо в пір'ях поспішило за мною.

- Тобі не можна, ти занадто помітний, - я спробувала пояснити йому, і здається мене зрозуміли, тому що подаруночок закрутився по колу дуже швидко і в мої підставлені долоні  впала невеличка брошка у вигляді дракона. ЗБО-ЖЕ-ВО-ЛІТИ! - Тобто ти так міг з самого початку? - і, зрозуміло, у відповідь тиша. Ну і добре. Я почепила брошку на свій піджак і поспішила в бік їдальні. Схоже мій подарунок не такий вже і даремний, як я вважала на початку.

 

Десь в академії

- Ти це теж відчув? - я навіть збився з кроку, ледь відчув настільки потужний виплеск магії води.

- Угу. Цікаво що там сталося, якщо маг так виклався. Навіть для мого магічного резерву це перебір. Думаєш це могла бути вона? - Деліріан дивився на мене з цікавістю, мабуть намагався прочитати мої думки.

- Не знаю. Але постараюся дізнатися найближчим часом. Здається, хвиля йшла з боку гуртожитків, але я не впевнений.

- Мені також здалося. А що з Вісником? Не вдалося його відстежити? - я похитав головою. І це було дивно, - Не хвилюйся, ми все одно її знайдемо. Хоча не думав, що дракониця буде від тебе ховатися. Може вона тут навчається таємно?

- Я також про це подумав. Швидше за все втекла від опіки батьків, - ці думки не покидали мене після того, як істинна ніяк себе не проявила після отримання Вісника.

- Якщо треба, то ми з хлопцями завжди в твоєму розпорядженні.

 

- Я знаю, друг. Дякую.

 

- Підемо до гуртожитків?

- Угу, - я підтвердив припущення Деліріана, і ми поспішили до місця події.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно