Читати книгу - "Віолета, Ісабель Альєнде"

положення на соціальній драбині, таке важливе у цій класово розшарованій країні, відпало. Міс Тейлор була люб’язною і скромною, та аж ніяк не боязкою, змусила всіх себе поважати, включно з моїми братами, які були вже дорослими, однак і далі поводились як дикуни. Навіть два вівчурі, яких мій батько придбав у часи пандемії, аби ті захищали нас від можливих грабіжників, і які врешті перетворилися на розбещених кімнатних песиків, слухались її. Міс Тейлор досить було вказати їм на підлогу і, не підносячи голосу, віддати наказ своєю мовою, щоб вони, прищуливши вуха, злізали з фотелів. Нова гувернантка відразу ж встановила для мене режим і почала прищеплювати мені певні норми співжиття, попередньо показавши моїм батькам план навчання, який включав гімнастику на свіжому повітрі, уроки музики, науки і мистецтва.

Мій батько запитав у міс Тейлор, як у такому молодому віці вона стільки знає, і вона відказала, що для цього існують підручники. Передусім вона пояснила мені, чому варто казати «будь ласка» і «дякую». Якщо я відмовлялась це робити і з ревом падала долі, вона жестом спиняла мою маму і тіток, які притьмом бігли мене втішати, і дозволяла мені качатися, доки я не виб’юсь із сил, а сама тим часом незворушно продовжувала читати, плести чи розставляти принесені із саду квіти у вази. А ще вона не звертала увагу на мою вдавану епілепсію.

— Допоки в неї не тече кров, ми не станемо втручатися, — постановила вона, і її перелякано послухались, бо не наважились піддати сумніву її дидактичні методи.

Вважали, що раз вона приїхала з Лондона, то знає що робить.

Міс Тейлор сказала, що я вже завелика, щоб і далі спати в колисці в кімнаті моєї матері, і попросила поставити ще одне ліжко в її власній кімнаті. Перші дві ночі вона підпирала двері комодом, щоб я не втекла, та невдовзі я скорилася своїй долі. Вона ж одразу взялася привчати мене вдягатися та їсти самотужки: її методом було лишати мене напівголою, доки я не навчуся вбирати на себе бодай частину речей, і садовити мене перед тарілкою з ложкою в руці, чекаючи зі спокоєм монаха-трапіста, що, відчувши голод, я почну їсти. Результати були такими вражаючими, що за короткий час бузувір, який вимотував нерви усім мешканцям дому, перетворився на нормальну дівчинку, яка ходила хвостиком за гувернанткою, зачарована пахощами її бергамотового одеколону і її пухкенькими руками, що мелькали в повітрі, мов голуби. Як діагнозував мій батько, п’ять років я просилася, аби мене взяли в шори, і нарешті я їх мала. Мати й тітоньки сприйняли це як докір, однак мусили погодитись, що дещо суттєве змінилося. Атмосфера стала м’якшою.

Міс Тейлор бренькала на фортепіано радше з ентузіазмом, ніж талантом, і співала балади тоненьким, але добре поставленим голоском; її добрий слух допоміг їй швидко навчитися говорити дещо неправильною, однак зрозумілою іспанською мовою, яка містила деякі міцні слівця з лексикону моїх братів, якими вона сипала, не знаючи їхнього значення. Завдяки її сильному акценту вони не звучали образливо, а позаяк її ніхто не виправляв, вона й далі їх говорила. Вона ледве зносила важку їжу, але зберігала свою британську незворушність у стосунку до місцевої кухні, а також лишалася цілком байдужою до зимових злив, сухої і курної літньої спеки і підземних поштовхів, через які гойдалися люстри і пересувалися стільці. Єдине, чого не могла терпіти, це забій тварин на задньому дворі, який назвала дикунським і жорстоким звичаєм. Їй здавалося звірством їсти рагу з кролика чи курки, яких ми знали особисто. Коли Торіто на уродини свого господаря зарізав козу, яку відгодовував три місяці, міс Тейлор злягла в ліжко з гарячкою. Відтак тітка Пілар вирішила купувати м’ясо деінде, хоча й не бачила різниці між тим, де вбивати бідну тварину: на базарі чи вдома. Мушу уточнити, що то була не та коза, яка була моєю годувальницею, коли я була немовлям: та сконала від старості через кілька років.

Дві скрині із зеленої латуні, з яких складався багаж міс Тейлор, містили в собі підручники та книжки про мистецтво, всі англійською мовою, мікроскоп, дерев’яну скриньку з усім необхідним для хімічних дослідів і два­дцять один том останнього видання Enciclopedia Británica, опублікованого 1911 року. Вона стверджувала, що якщо чогось нема в енциклопедії, то це тому, що його не існує. Її гардероб складався з двох вихідних убрань і відповідних їм капелюшків, одне з яких було тією сукнею гірчичного кольору, в якій вона зійшла з корабля, і пальта з хутряним коміром зі шкури якогось ссавця, якого важко було ідентифікувати; решта були прості спідниці й блузки, на які в будні вона накидала робочий халат. Вдягалася і роздягалася вона зі спритністю акробата, тож я ніколи не бачила її в самій білизні, а тим паче оголеною, хоча ми ділили кімнату.

Моя мати стежила, аби перед сном я молилась іспанською мовою, бо молитви англійською могли бути єретичними і хтозна, чи розуміють їх на небі. Міс Тейлор належала до англіканської церкви, і через це не мусила йти з нами на католицьку літургію, а також це увільняло від спільного читання вервечних молитов. Ми ніколи не бачили, щоб вона читала Біблію, яка лежала на її нічному столику, чи займалася релігійним прозелітизмом. Двічі на рік вона ходила на англіканську службу, яку відправляли в домі когось із англійських колоністів, де співала гімни та спілкувалася з іншими іноземцями, з якими зазвичай пила чай і обмінювалася журналами й романами.

З нею моє життя значно поліпшилося. У перші роки свого дитинства я намагалася то так, то сяк нав’язати свою волю, і позаяк мені завжди це вдавалося, я не чулася ні безпечною, ні захищеною. Як стверджував мій батько, я була сильнішою, ніж дорослі, і не мала на кого спертись. Гувернантка не змогла цілком приборкати моє бунтарство, але прищепила правила доброї поведінки в товаристві, а ще їй вдалося відучити мене заторкувати в розмові функцій організму і хвороб, які в нашій країні є улюбленими темами. Чоловіки говорили про політику і бізнес; жінки — про свої болячки та домашню прислугу. Прокинувшись зранку, моя мати перевіряла, що їй болить, і записувала це в той самий зошит, в якому був перелік ліків, які вона приймала колись і тепер, вона часто розважалась тим, що перечитувала ті сторінки з такою ж ніжністю, з якою гортала альбом з родинними фотографіями. Я йшла шляхом своєї матері: я стільки прикидалась хворою, що була знавцем багатьох