Читати книгу - "Капітула Дюни, Френк Херберт"

прості та складні набрали нових значень. Це була неявна реакція ментата, але він цього не знав. Відчував лише, що його безпомильна пам’ять змінила деякі зв’язки та реорганізувала їх. Зненацька він зупинився і озирнувся туди, звідки вони прийшли, — на сад, що виднівся в арці над критою вулицею. Усе це було взаємопов’язано. Каналізація Централі виробляла метан і добрива. (Він відвідав виробництво з Прокторкою.) Метан рухав помпи і приводив у дію частину рефрижераторів.

— На що ти задивився, Майлсе?

Він не знав, що відповісти. Проте згадав осінній пополудень, коли Одраде взяла його у політ над Централлю на ’топтері, щоб розповісти про ці взаємозв’язки й дати змогу «глянути зверху». Тоді це були тільки слова, а тепер ці слова набрали значень.

— Так близько до закритого екологічного циклу, наскільки ми могли створити, — сказала Одраде у ’топтері. — Орбітальні супутники контролю погоди моніторять це і керують поточними лініями.

— Чого ти стоїш там і дивишся на сад, Майлсе? — Її голос набув наказового тону, від якого він не міг захиститися.

— В орнітоптері ти казала, що це гарно, але небезпечно.

Вони лише раз літали в орнітоптері разом. Одраде відразу зрозуміла, про що він. «Екологічний цикл».

Він обернувся і глянув на неї, чекаючи.

— Замкнутість, — промовила вона. — Як же спокусливо зводити високі стіни і не допускати змін. Зігнити у власному самовдоволеному комфорті.

Її слова наповнили неспокоєм. Йому здавалося, що він чув їх уже раніше… в якомусь іншому місці, з іншою жінкою, яка тримала його за руку.

— Будь-які огорожі — це родючий ґрунт для ненависті до чужаків, — сказала вона. — А такий урожай буде гірким.

Не достеменно ті самі слова, але той самий урок.

Він повільно йшов поруч із Одраде, його долоня спітніла в її руці.

— Чому ти такий мовчазний, Майлсе?

— Ви рільники, — відповів він. — Ось те, чим насправді займаються Бене Ґессерит.

Вона відразу збагнула, що сталося: без його відома проявився ментатський вишкіл. Краще в це не заглиблюватися.

— Майлсе, ми дбаємо про все, що росте. Те, що ти це помітив, свідчить про твою кмітливість.

Коли вони розлучилися, вона повернулася до своєї вежі, а він — до свого помешкання в шкільній секції. На прощання Одраде сказала:

— Скажу твоїм Прокторам, щоб вони приділяли більше уваги тонкому використанню сили.

Він неправильно зрозумів її.

— Я вже тренуюся з лазерострілами. Учителі кажуть, що в мене добре виходить.

— Я теж це чула. Та існує зброя, яку не можна втримати в руці. Її можна тримати лише у своєму розумі.

***

Правила будують укріплення, за якими дрібні душі творять сатрапії. Небезпечний стан речей за найкращих часів, катастрофічний під час криз.

Кодекс Бене Ґессерит

У спальному покої Великої Всечесної Матрони панувала стигійська пітьма. Логно, Гранд-Дама і старша помічниця Високої, яку сюди викликали, вийшла з неосвітленого коридору й здригнулася, побачивши темряву. Ці наради напотемки жахали її, і вона знала, що це приносить задоволення Великій Всечесній Матроні. Та це не могло бути єдиною причиною пітьми. Невже Велика Всечесна Матрона боялася нападу? Кілька Високих прибрали, вбивши їх у власних постелях. Ні… не лише це, хоча це теж могло вплинути на вибір місця.

Хрюкання й стогони у темряві.

Деякі Всечесні Матрони казали, хихочучи, що Велика Всечесна Матрона посміла розділити ложе з Футаром. Логно думала, що таке можливо. Ця Велика Всечесна Матрона багато чого сміла. Хіба ж не вона врятувала частину Зброї з катастрофи Розсіяння? Сестри знали, що Футарів не можна прив’язати сексом. Принаймні не сексом із людьми. Та, може, Багатоликі Вороги зробили це. Хто знає?

У спальні пахло хутром. Логно зачинила за собою двері і зупинилася, чекаючи. Велика Всечесна Матрона не любила, коли хтось перебивав їй заняття під покровом темряви. «Але вона дозволяє мені називати її Дамою».

Ще один зойк, а тоді:

— Сядь на підлогу, Логно. Так, там, біля дверей.

«Вона справді мене бачить чи тільки здогадується?»

Логно не наважилася це перевірити. «Отрута. Одного дня я так до неї доберуся. Вона обережна, однак і її можна відволікти». Отрута, хай як із неї глузують Сестри, була прийнятним знаряддям успадковування… якщо спадкоємиця має способи втримати владу в майбутньому.

— Логно, ті іксіани, з якими ти сьогодні розмовляла. Що вони кажуть про Зброю?

— Не розуміють, як вона працює, Дамо. Я не сказала їм, що це.

— Звичайно, ні.

— Ти знову запропонуєш об’єднати Зброю і Заряд?

— Ти глузуєш з мене, Логно?

— Дамо! Я ніколи цього не зробила б.

— Сподіваюся, що ні.

Мовчання. Логно зрозуміла, що вони обидві обмірковують ту саму проблему. У катастрофі вціліло всього триста одиниць Зброї. Кожну можна використати лише раз за умови, що Рада згодиться надати Заряд (який вона зберігала). Велика Всечесна Матрона, що контролювала саму Зброю, мала тільки половину тієї страхітливої влади. Зброя без Заряду була лише малою чорною трубкою, яку можна тримати в руці. Зі своїм Зарядом вона косила миттєвою безкровною смертю всіх, хто опинився в її досяжності.

— Ті Багатоликі, — пробурмотіла Велика Всечесна Матрона.

Логно кивнула в темряву, звідки долинало це бурмотіння.

«Можливо, вона мене бачить. Не знаю, що ще вона врятувала або чим її могли забезпечити іксіани».

А ті Багатоликі, хай будуть вони прокляті навіки, викликали катастрофу. Вони та їхні Футари! Як легко було конфісковано все, крім тієї жменьки Зброї! Страхітливі сили. «Мусимо добре озброїтися, перш ніж повернутися в ту битву. Дама має рацію».

— Та планета — Баззел, — сказала Велика Всечесна Матрона. — Ти певна, що вона не захищена?

— Ми не виявили жодних оборонних укріплень. Контрабандисти запевняють, що вона не захищена.

— Але ж вона така багата су-каменями!

— Тут, у Старій Імперії, люди рідко зважуються нападати на відьом.

— Я не вірю, що на тій планеті їх лише жменька. Це якась пастка.

— Таке завжди можливе, Дамо.

— Я не вірю контрабандистам, Логно. Поневольте ще кількох із них і ще раз перевірте Баззел. Відьми можуть бути слабкими, та я не вірю, що вони дурні.

— Так, Дамо.

— Скажи іксіанам, що вони викличуть наше невдоволення, якщо не зуміють скопіювати Зброю.

— Але без Заряду, Дамо.

— Займемося цим, коли виникне необхідність. А зараз вийди.

Виходячи, Логно почула стогін і протяжне «Оооох!». Після чорної спальні навіть темрява коридору була приємною.