Читати книгу - "Час перед свiтанком, Сомерсет Вільям Моем"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вона неухильно дивилася на нього, хоча серце зараз билося швидко. У неї горло пересохло. Було жахливо так боятися. Єдине, що треба було - стиснути зуби і кинутись на це стрімголов. Вона знала Роджера досить добре, щоб усвідомлювати, що марно ходити колом та навколо.
- Роджер, я хочу, щоб ви дозволили мені розлучитися з вами.
- Мей, - скрикнув він.
Він дивився на неї з жахливим збентеженням.
- Будь ласка, не говоріть. Я хочу, щоб ви мене вислухали. Ви завжди були добрим до мене. Я не маю ніякої провини перед вами. Просто я так більше не можу продовжувати. Я так страшенно самотня.
Його очі раптом засмутилися.
- Моя люба.
- Я не звинувачую вас у цьому. Я знаю, що це не ваша провина.
- Я знаю, що я дуже далеко. Я б повіз вас із собою, якби міг, але не можу. У мене дуже своєрідна робота, і я маю бути повністю самостійний.
- Я це розумію.
- Ви маєте знати, що я кохаю вас, Мей.
Вона подарувала йому слабку іронічну посмішку. Найгірше було позаду, і тепер у неї нерви були під контролем.
- Я думаю, що ви справді кохаєте по-своєму. Але це не те, яке приносить мені багато щастя. Ви кохаєте мене так, як любите старий костюм, тому що в ньому почуваєтеся зручно. Вам подобається думати про те, що я сиджу у квартирі і готова вітати вас, коли ви повернетеся з однієї зі своїх таємних робіт.
Він незручно засовався на стільці.
- Ви змушуєте мене почуватися жахливо егоїстичним.
Вона похитала головою.
- Небеса знають, що ви не такий. Я знаю, що ваша робота важлива, і ви в ній дуже хороші. Моя невдача, що у вашому житті для мене немає місця, а просто сидіти і чекати. Ось що я роблю роками - чекаю. Мені це набридло.
Він зробив дивний маленький рух руками, а потім стиснув їх разом. Він ніби розгубився, але не хотів зраджувати себе. Мей це помітила і гірко подумала, наскільки добре цей інстинктивний подавлений жест розкриває їхнє подружнє життя. Вона сумно дивилась на нього.
- Вам не приходило в голову, що після восьми років заміжжя я все ще досить боюся вас?
- О, Мей, які жахливі речі кажете, - вигукнув він.
- Це факт. Вам не здається це жалюгідним? Бачите, я вас не знаю. Я знаю тільки ту половину вас, яку ви вирішили мені показати. Я не впевнена, що у вас немає іншої половини, яка була б жорстокою і нещадною.
Він швидко відвів погляд, ніби в його душі було щось таке, чого він не хотів, щоб вона побачила.
- Ви, здається, ніколи не можете розслабитись. Ви не здатні до інтимної близькості.
Він повернувся до неї, і на його вустах була добродушна посмішка.
- Чи не виглядаєте ви досить мелодраматичною, моя люба? Я завжди дивився на себе як на дуже простого хлопця. Я намагаюся виконувати свій обов’язок і хочу виконувати свою роботу якнайкраще.
- А ваша робота - найважливіше у вашому житті, чи не так? Вона важливіша, ніж я.
- Чи потрібно відповідати на це запитання? – хихикнув він.
- Я б хотіла.
- Я б не був би високої думки про хлопця, який дозволив би своєму коханню до дружини перешкоджати йому у виконанні свого обов'язку. Ви б хотіли, щоб я був іншим ?
Вона зітхнула.
- Я поняття не мав, що ви не була так само щаслива, як і я, - продовжив він.
- Якби ви не були настільки поглинений своєю роботою, ви б давно помітили, що щось неправильно.
- Ви не можете очікувати, що я кину свою роботу.
- Звичайно, ні.
- Тоді що ви хочете, щоб я зробив?
- Ви нічого не можете зробити. Я хочу жити. Я хочу бути щасливою. Мені двадцять вісім, Роджер; якщо я зараз не розірву стосунки, буде занадто пізно.
Вона бачила, що він глибоко засмучений, і їй було боляче завдавати йому біль, але в той же час вона відчувала, що він вважає її нерозумною. Він не зрозумів. Він шукаюче подивився на неї, і вона почервоніла.
- Ви закохана в когось іншого?
- Так
Він на мить завагався. Його очі, здавалося, намагалися проникнути в саму глибину її душі.
- Ви не могли б сказати мені, хто це?
- Дік Маррі.
- Дік?
Його крайнє здивування було явним по його обличчю і тону. Вочевидь, Дік був останньою людиною на світі, від якого він очікував, що у неї виникнуть до нього будь-які почуття.
- І він закоханий в вас?
- Так.
Деякий час він мовчав. Вона знала, що він ненавидів сцени, і знала, наскільки великим був його самоконтроль. Йому було б соромно показати свої емоції. Він дістав цигарку і неквапливо закурив.
- Деяким хлопцям завжди щастить, - сказав він нарешті. - Йому більше нічого робити в цьому світі, крім як бути приємним.
Уїдливість в його тоні змусила її почервоніти, і вона була готова дати йому різку відповідь. Але вона стрималася; вона була сповнена рішучості не сердитися. Було б жахливо, якби вони почали говорити один одному жорстокі і гіркі речі. Вона змусила себе злегка посміхнутися.
- Він найкращий управляючий, який коли-небудь був у вашого батька. Він єдиний, хто коли-небудь робив маєток прибутковим.
- Він дуже хороший управляючий. Я знав це. Ось чому я влаштував його на роботу.
Тепер була її черга кинути на нього шукаючий погляд.
- Він мені не коханець, ви знаєте.
- Мені ніколи і не приходило в голову, що він був таким. Може, я і не дуже добре вас знаю, кохана, але, принаймні, я знаю, що ви ніколи не зможете нічого зробити нишком.
- Дік теж не став би. Це не наша вина, Роджере. Ми не хотіли закохуватися один в одного. Ми нічого не могли з собою вдіяти. Він всім зобов'язаний вам. Він знає, що підвів вас.
- Він дуже хороший хлопець, і в ньому багато чарівності. Вас часто зводили разом; думаю, я не повинен дивуватися, якщо ви закохалися в нього
- Я знаю, що він не такий розумний, як ви. Перед вами блискуче майбутнє. А він такий затишний, Роджере. Насправді я не дотягую до
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Час перед свiтанком, Сомерсет Вільям Моем», після закриття браузера.