Читати книгу - "Анти, Андрій Хімко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Та й гість наш, певне, зголоднів…
Так ти, — Маж випив шосту кною[100], —
На прощі скільки мислиш буть?
А то поклав би ряд зі мною, —
Зам’явсь на мить. — Та й з Хорсом в путь.
Там запливли б до чара Луда[101],
Що в кузні варить скань[102] в огні,
Савура — старця-семигуда
Почув би ти науз-пісні… —
Сказав Бож, трохи погадавши:
— Я досі прощі не здобув…
А плавать з вами радий завше
В моїй “Русалі” — й не добу.
Спитаю, що Амаза скаже,
Що прирекли боги мені … —
Як грім, розкотний регіт Мажа
Розлігся гулом вдалині…
На знак пошани й дяки ради
Бож кланявся п’ять раз підряд:
— Хай мир на вас! — Ходи без вади,
Та ще й навідуйся в мій ряд.
Мо’, й різ коли, — всміхнувся, — в ладі
Зап’єм, віддавши Хорсу дар. —
— Прийду! — оглянувсь Бож. На спаді
Горіло Коло в вовні хмар…
* * *
А в Хорсичі Амаза рано,
Встріч Божу йдучи від горна,
Завважила ротьбини[103] рану,
Та не спиталася вона,
А тільки: — Слухай, грішний чадо! —
На камінь сівши, повела, —
Гадала спереду й позаду
На зграях пташих по долах.
І пай тобі один ліг всюди,
Одна ториться путь в житті:
Ти Нензи[104] оминеш й Огуди,
Обійдеш Біди на путі…
Хоч в нещасливий вік живеш ти
(Бурхлива в нім чисниця літ), —
Втіх чашу вип’єш ти до решти,
Прославишся на цілий світ,
Бо й честь нестимеш ти, і шати,
І клад… — затнулась, — в рівнодні[105]
В печерах знайдеш пребагатий —
Від Хорса дар і від рідні…
Ми всі молитись будем небу
За пай твій всюдний і талан.
Лиш троє літ в Русальну требу
Ти класти мусиш свій заклан[106],
Та на “Русалі” всі три літа,
Без ряду[107] й різів будь-яких
Розвозитимеш наші міти[108],
Беручи дань за ладанки[109]!
Затям же все собі, бо скоро
Між Мажевих насадів ти
Човном поплинеш до Боспору,
Як посланець наш у світи!
А Маж нам знаний, бо літами
Він ходить приязно сюди.
Набрався й честі, й кміту, й тями,
Напився і снаги, й води.
У нас же він скарби великі
В печерах часто хоронив…
В краю роди всі і владики
Із нами дружать з давнини!
Отож, прямуєте в Олешти…
Чужі і наші племена
Із Мажем купно пропливеш ти,
Пізнаєш їх, — вела вона.
В Олештах є мій брат Добрита,
Осів — Маж знає — на молах.
Він дасть проксену[110] вам від мита,
В торгових місце дасть рядах.
Ось цей обрус[111] при встрічі брату —
Лиш з рук у руки — там тоді
Зумій від всіх таємно дати…
Спостигне лихо — кинь воді!
А ще, — промовила, — гордині
Глядись, як гіршої із вад!
Боги у нас у всіх єдині —
І дарять все, й беруть назад.
Хай мир на тебе, — віщо в чашу,
В кропінь вмока вона пірце, —
Пошле ось ця розмова наша
І вогнище святе оце. —
І збризкавши малівки в скиті.
Звеліла Божу йти уже.
— Я передам ваш знак Добриті!
Хай Хорс вам Хорсич береже!.. —
* * *
Все палять готи леттам, балтам[112],
Йдучи помор’ям рік-у-рік
На нові землі чорним гвалтом,
Неначе Один[113] так прирік;
Неначе їх в тяжкім одчаї
Невчасно Стерма[114] зачала,
І в помсту Фрея[115] всіх вінчає
За те рогами до чола!
Вже дань взяли в кашуб, пшеворів,
Мазовшам, куршам вік втяли,
Вже вийшли з поозерних зворів
За лужицькі[116] вали й моли…
Їм життєміром тільки ночі, —
Хоч людям вік зміряють дні, —
До праці готи неохочі,
Без гвалту їм всі дні нудні.
Отож, і йдуть, мов лис на кура,
Несучи вовчу ненасить,
Як світ покриє ніч похмура,
Як все живе від втоми спить.
Ідуть крізь хащі, через ріки —
Із антами в них, бач, є ряд:
Пустіть в Меотію навіки,
Щоб звідти не вернуть назад!..
* * *
Шумують, пінять, грають хвилі,
Гойдають збурено човни.
В своєму Бож сидить на кийлі[117],
Бо мають вже пливти вони,
Бо Маж синів гукає-кличе…
А в Божа — веслярі свої!
Дала Амаза і стерничих,
Щоб добрість пам’ятав її.
Ногати, гривни, куни, різи[118],
Яскравий пояс, мов багрець,
Сукняна гуня в каймах з фризи[119],
Лисяча шапка, поршні[120] з грець —
Всього вділила, наче сину!
Ще й див-намет, вітрила ці —
І то не враз, не на часину,
Те все — його, в його руці!..
Та Мажів ріг ось кличе лунко!
А з круч, на честь і Хорса, й Вод,
Жилиці враз Руслу дарунки
Сипнули, вівши хоровод.
І струги знехотя, спроквола,
Як велетенські лебеді,
Уже й відчалили від молу,
Вітрам віддавшись і воді.
Маж віз у світ і добра, й трунки,
Тканин сувої, шкур тюки,
А Бож — від Хорсича дарунки:
Русальні міти й ладанки!
Маж перш сміявсь. Але удачі,
Що Маж мав, ідучи вчолі,
Те вміння дать нахабі здачі,
Людські пожертви немалі,
Той знак Русалі, що мов кликав
Верв’ян до себе звідусіль,
І мед отой, і збіжжя, й лика,
І мідь, і срібло, й міх, і сіль,
І те у гістьбищах повсюди,
Де Бож лишав Русалі міт,
Братання, що чинили люди,
Клянучись їм на “доки світ”;
Чи й те, що добрі вогнищани[121]
Удач бажали їм, напуть,
І та прослава людська й шана,
Що ген поперед них пливуть, —
Відкрили врешті диво Мажу,
Немов полуду змили з віч:
Не він, як думав, путь цю в’яже,
А Бож, хоч ніби й рядович!
Збагнувши мудрощі Амази,
Вловивши суть її мети,
Маж поміняв свій норов зразу —
Став з Божем рівнею іти…
Та ось гостьба[122] видніє зліва:
При березі причальна гать,
В узвозі — юрма
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Анти, Андрій Хімко», після закриття браузера.