Читати книгу - "Із літ моєї молодості, Франко І. Я."
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
А. С. Пушкин.
Він щирий чоловік - ні слова проти того!
Він любить все своє і не попустить свого,
Хоч рака лазь!
Він кождому якраз у очі скаже сміло:
«Се зле, а се дурне!» і «Не твоє в тім діло».
«До сього зась!»
Він чесний чоловік. Коли свариться з вами,
Доказувати вам не стане кулаками,
Що «Ось я прав!»
Він чесно вас зганьбить, хоч в запалі не знає,
Що правди й логіки в словах його немає,
Мов біс їх взяв.
Та лиш одно біда, що хоч іще й півкопи
Не числить літ, уже одну незмінну вхопив
Ідею він:
Уже якраз дійшов до джерела науки,
Всю мудрість висьорбав без праці і без муки
І лиш гуде, мов дзвін.
Тепер уже ні кус! Він чоловік скінчений,
Йому й які думки, аби й який учений -
Не новина.
Хоч думаєш: «Де він того ума набрався?
Хіба тоді, як ще із букваря навчався,
Що наш аз - на».
Та жарт набік! Він муж май-моцно серіозний.
Для нього весь ваш труд нікчемний, куріозний,
Дитяча гра.
Він виріс вже давно із праці для народа:
«Гм-гм, бо то мені часу і труду шкода.
Робить на себе тра!»
Та хоч не Ціцерон, хоч не оратор славний,
Він на слова скупий, та ворог вічний, явний
Екстремів всіх.
«Я, я за поступом. Та ті гадки новії -
То згуба наша. Гм… і на екстреми тії
Пристати - гріх.
Люблю я свій язик, та хто ‘го «коверкає»,
Де можна, там якісь провінц’ялізми пхає,
Той ворог мій.
Я згоди хочу, та не зміню гадки свеї,
Бо так чіпатися раз тої, а раз сеї -
То… гм… застій!
Люблю я свій народ! Та хто ъ викидає,
Той - будьте ласкаві! - усе тут упадає!
То… то - дарма!
Най буде поступ, та екстреми - хрань нас, боже!
А впрочім, говоріть хоч сто літ - не поможе!
Даруйте! Коли так, то ради вже нема».
Лицар
(За Гейне)
Ой, був то раз лицар понурий, німий,
Лице мав бліде та запале!
Ходив і хитався й дрижав, мов старий,
Мов сни його вдень обіймали.
Нездара він був, недотепа такий…
Куди лише плівся, дівки і квітки
Уголос за ним реготали.
Людей він боявся. Звичайно сидів
Сам в темному кутику дому;
Там тужно когось мов обняти хотів,
Та не говорив ані слова.
Та скоро лиш північ наляже на світ,
Щось дивно, чарівно дзвенить і бринить,
І двер відчиняєсь тисова.
Тихесенько входить кохана його
У сукнях із морської піни;
Лице, наче рожа, як мармур чоло,
У чілці брильянти й рубіни.
А коси, мов золото, з рамен пливуть,
А очка у серце жар розкоші ллють -
Обійми їх бачать лиш стіни.
Він сильно-любовно її обніма,
Холодний - огнем він палає;
Блідий - паленіє, задуми нема,
Несмілий - відвагою сяє.
Вона з ним пеститься й - хитруня - нараз
Підходить тихенько і виглядить час -
Завоєм лице закриває.
І враз зачарованим бачиться він
В підводні хрустальні палати;
Здивований зір осліпля йому стін
Несказанний відблиск багатий.
В обіймах русалки, мов п’яний лежить,
В очах їх любов, страсть і розкіш горить
Під духів веселі кантати.
І музика й спів переливами ллєсь,
В танках летять духи, мов носять їх крила.
Та він забуває себе й світ увесь,
Бо в нього в обіймах спить мила.
Втім світла погасли, хор духів утих,
Оглянувся лицар по стінах пустих -
Його се комірка похила.
Данина
Хозарська дружина розбоєм жила,
Вона над Дніпро за розбоєм прийшла.
На горах Дніпрових град Київ стоїть,
А в городі тім троє братей княжить.
Післали хозари сказати братам
Данину платить степовим хижакам.
«Війна, як данини ви нам не дасте,-
А де ми проїдем, трава не зросте!»
Кий, Хорив і Щек там князями були,
Вони таке слово хозарам рекли:
«Життя наше мирне, війна не для нас,
Данину ми дать вам готові сей час!»
Хозари під містом табором стоять
І острять оружжя й на місто глядять.
А з міста післанці передом ідуть,
За ними на возі данину везуть.
Данину до хана шатра завезли,
Начальники там на пораду прийшли.
«Яку ж ви данину від міста взяли?» -
«Князі по мечу нам від диму дали».
Начальники смотрять, дивується хан.
«Недобру, о хане, прислали нам дань.
В один лиш бік наше оружжя стальне,
А зброя полянів у два боки тне.
Коли ж вони з нами бороться почнуть,
Поки ми їх сто, наших двісті уб’ють.
І, може, прийде ще такий на нас час,
Що дань побирать вони будуть від нас».
* * *
На київських горах розсілася тьма,
Та війську полянів спочинку нема.
Тихесенько з Києва ряд за рядом
Спішить, де хозари вколисані сном.
І рикнули роги, клик бою гуде…
Отсе ж то загибель хозарам іде!
Страшний там був
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Із літ моєї молодості, Франко І. Я.», після закриття браузера.