read-books.club » Класика » Із літ моєї молодості, Франко І. Я. 📚 - Українською

Читати книгу - "Із літ моєї молодості, Франко І. Я."

176
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Із літ моєї молодості" автора Франко І. Я.. Жанр книги: Класика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 5 6 7 ... 18
Перейти на сторінку:
style="">Какого ждать добра?

А. С. Пушкин.

 

 

Він щирий чоловік - ні слова проти того!

Він любить все своє і не попустить свого,

Хоч рака лазь!

 

Він кождому якраз у очі скаже сміло:

«Се зле, а се дурне!» і «Не твоє в тім діло».

«До сього зась!»

 

Він чесний чоловік. Коли свариться з вами,

Доказувати вам не стане кулаками,

Що «Ось я прав!»

 

Він чесно вас зганьбить, хоч в запалі не знає,

Що правди й логіки в словах його немає,

Мов біс їх взяв.

 

Та лиш одно біда, що хоч іще й півкопи

Не числить літ, уже одну незмінну вхопив

Ідею він:

 

Уже якраз дійшов до джерела науки,

Всю мудрість висьорбав без праці і без муки

І лиш гуде, мов дзвін.

 

Тепер уже ні кус! Він чоловік скінчений,

Йому й які думки, аби й який учений -

Не новина.

 

Хоч думаєш: «Де він того ума набрався?

Хіба тоді, як ще із букваря навчався,

Що наш аз - на».

 

Та жарт набік! Він муж май-моцно серіозний.

Для нього весь ваш труд нікчемний, куріозний,

Дитяча гра.

 

Він виріс вже давно із праці для народа:

«Гм-гм, бо то мені часу і труду шкода.

Робить на себе тра!»

 

Та хоч не Ціцерон, хоч не оратор славний,

Він на слова скупий, та ворог вічний, явний

Екстремів всіх.

 

«Я, я за поступом. Та ті гадки новії -

То згуба наша. Гм… і на екстреми тії

Пристати - гріх.

 

Люблю я свій язик, та хто ‘го «коверкає»,

Де можна, там якісь провінц’ялізми пхає,

Той ворог мій.

 

Я згоди хочу, та не зміню гадки свеї,

Бо так чіпатися раз тої, а раз сеї -

То… гм… застій!

 

Люблю я свій народ! Та хто ъ викидає,

Той - будьте ласкаві! - усе тут упадає!

То… то - дарма!

 

Най буде поступ, та екстреми - хрань нас, боже!

А впрочім, говоріть хоч сто літ - не поможе!

Даруйте! Коли так, то ради вже нема».

 

Лицар

 

(За Гейне)

 

 

Ой, був то раз лицар понурий, німий,

Лице мав бліде та запале!

Ходив і хитався й дрижав, мов старий,

Мов сни його вдень обіймали.

Нездара він був, недотепа такий…

Куди лише плівся, дівки і квітки

Уголос за ним реготали.

 

Людей він боявся. Звичайно сидів

Сам в темному кутику дому;

Там тужно когось мов обняти хотів,

Та не говорив ані слова.

Та скоро лиш північ наляже на світ,

Щось дивно, чарівно дзвенить і бринить,

І двер відчиняєсь тисова.

 

Тихесенько входить кохана його

У сукнях із морської піни;

Лице, наче рожа, як мармур чоло,

У чілці брильянти й рубіни.

А коси, мов золото, з рамен пливуть,

А очка у серце жар розкоші ллють -

Обійми їх бачать лиш стіни.

 

Він сильно-любовно її обніма,

Холодний - огнем він палає;

Блідий - паленіє, задуми нема,

Несмілий - відвагою сяє.

Вона з ним пеститься й - хитруня - нараз

Підходить тихенько і виглядить час -

Завоєм лице закриває.

 

І враз зачарованим бачиться він

В підводні хрустальні палати;

Здивований зір осліпля йому стін

Несказанний відблиск багатий.

В обіймах русалки, мов п’яний лежить,

В очах їх любов, страсть і розкіш горить

Під духів веселі кантати.

 

І музика й спів переливами ллєсь,

В танках летять духи, мов носять їх крила.

Та він забуває себе й світ увесь,

Бо в нього в обіймах спить мила.

Втім світла погасли, хор духів утих,

Оглянувся лицар по стінах пустих -

Його се комірка похила.

 

Данина

 

 

Хозарська дружина розбоєм жила,

Вона над Дніпро за розбоєм прийшла.

 

На горах Дніпрових град Київ стоїть,

А в городі тім троє братей княжить.

 

Післали хозари сказати братам

Данину платить степовим хижакам.

 

«Війна, як данини ви нам не дасте,-

А де ми проїдем, трава не зросте!»

 

Кий, Хорив і Щек там князями були,

Вони таке слово хозарам рекли:

 

«Життя наше мирне, війна не для нас,

Данину ми дать вам готові сей час!»

 

Хозари під містом табором стоять

І острять оружжя й на місто глядять.

 

А з міста післанці передом ідуть,

За ними на возі данину везуть.

 

Данину до хана шатра завезли,

Начальники там на пораду прийшли.

 

«Яку ж ви данину від міста взяли?» -

«Князі по мечу нам від диму дали».

 

Начальники смотрять, дивується хан.

«Недобру, о хане, прислали нам дань.

 

В один лиш бік наше оружжя стальне,

А зброя полянів у два боки тне.

 

Коли ж вони з нами бороться почнуть,

Поки ми їх сто, наших двісті уб’ють.

 

І, може, прийде ще такий на нас час,

Що дань побирать вони будуть від нас».

 

 

* * *

 

На київських горах розсілася тьма,

Та війську полянів спочинку нема.

 

Тихесенько з Києва ряд за рядом

Спішить, де хозари вколисані сном.

 

І рикнули роги, клик бою гуде…

Отсе ж то загибель хозарам іде!

 

Страшний там був

1 ... 5 6 7 ... 18
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Із літ моєї молодості, Франко І. Я.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Із літ моєї молодості, Франко І. Я."