Читати книгу - "Невидимець, Герберт Уеллс"

— Ну, їй-бо? — здивувався Тедді. — От-то чудасія! А ніс же у нього рожевий, мов намальований.

— Правда ваша, — згодився Фіренсайд. — Але я теж дещо бачив. І я скажу вам те, що думаю. Він — рябий, Тедді. Подекуди — чорний, подекуди — білий; плямистий. Він — мішаної крові, і колір на ньому виступає плямами замість змішуватись. Я чував про таке й давніше. А з кіньми воно буває раз у раз, це кожен знає.

Про прибуття Незнайомого в Айпінг я розповів досить докладно, щоб читач зрозумів, яке дивне враження справив він на містян. Але про подальше його перебування там аж до пам’ятного дня клубного свята — за винятком двох не зовсім звичайних випадків, досить буде розповісти у кількох словах. Правда, він мав не одну сутичку з місіс Гол з приводу порушень встановленого нею розпорядку, але до кінця квітня, аж поки з’явились перші ознаки грошових нестатків, усі непорозуміння легко залагоджував додатковий рахунок.

Гол не любив свого пожильця і, коли набирався духу, все повторював, що треба його позбутися. Найчастіше ж нелюбов свою він виявляв явним приховуванням цього, уникаючи зустрічей з пожильцем.

— Зажди до літа, — розважливо казала місіс Гол, — коли сюди почнуть приїздити художники. Тоді побачимо. Він, може, трохи й з примхами, але як там не є, а рахунки сплачує акуратно.

Незнайомий не бував у церкві і взагалі не відрізняв неділі від буднів, навіть щодо вбрання. Працював він, казала місіс Гол, якось шарпливо. То він сходив у вітальню вранці і був зайнятий увесь день. А то вставав пізно, цілими годинами снував по кімнаті, нервував, палив або спав у кріслі перед коминком. Ніяких зносин ні з ким поза заїздом не мав. Настрій у нього бував дуже мінливий. Здебільшого він мав вигляд людини немовби зацькованої, а іноді вибухав гнівом і тоді лаявся, бив, трощив усе, що не попаде. Дедалі частіше він розмовляв упівголоса з самим собою, але хоч як сумлінно не підслуховувала його місіс Гол, второпати нічого не могла.

Він рідко виходив з дому вдень, зате прогулювався смерком, однаково закутаний у всяку погоду, і все вибираючи найбезлюдніші стежки та найбільш затінені деревами чи насипами місця. Його окуляри та страховито перев’язана голова під навислими крисами капелюха, виринаючи з темряви, лякали поодиноких робітників, що поверталися з роботи додому, а Тедді Генфрі, що якось о пі в на десяту, вимкнувшись із “Червоного камзолу”, уздрів черепату голову Незнайомого (той ніс капелюха в руці, і з розчинених дверей шинку блиснуло на нього світло), — мало не вмер від страху. Діти, побачивши його ввечері, марили уві сні привидами, і важко сказати, хто кого не любив більше: він хлопців чи хлопці його. В усякому разі, неприязнь була взаємна і досить сильна.

Людина настільки примітної зовнішності та поведінки неминуче мала стати частою темою для розмов у такому містечку, як Айпінг. Щодо його роботи, то думки були різні. Місіс Гол у цій справі трималась дуже розважливо. Коли її розпитували, вона поважно пояснювала, що пожилець її — “дослідник-експериментатор”, промовляючи ці слова склад за складом, повільно, аби не спіткнутися. Коли ж її питали, що воно таке “дослідник-експериментатор”, місіс Гол зверхньо відповідала, що освідчені люди це знають, а потім додавала, що він, значиться, “досліджує”. Вона розповідала, що її пожилець потерпів од нещасного випадку, через що лице та руки втратили звичайний свій колір, і він, людина вразлива, не хоче, щоб інші це знали.

Але позаочі місіс Гол подейкувала (і то доволі уперто), що Незнайомий — злочинець, який, закутуючись, намагається в такий спосіб не попасти до рук поліції і, отже, хоче уникнути правосуддя. Думка ця зародилась у мозку містера Тедді Генфрі. Проте, оскільки було відомо, що ніяких голосних злочинів за останні тижні не сталося, ця теорія, пройшовши через фантазію містера Гаулда, місцевого вчителя-практиканта, набрала іншої форми: Незнайомий був уже перевдягнений анархіст, який продукує вибухові речовини; і містер Гаулд вирішив ужити всіх можливих заходів, скільки стане йому часу, щоб викрити Незнайомого. Полягали ці заходи здебільшого в тому, що містер Гаулд, зустрічаючися з Незнайомим, дуже пильно дивився на нього або розпитував про нього тих, хто ніколи його не бачив. Однак викрити він нічого не викрив.

Інші ще дотримувалися того погляду, який висунув містер Фіренсайд: що постоялець рябий або щось подібне. Так, наприклад, Сайлас Дарген твердив, що “Незнайомець міг би розбагатіти, показуючи себе на ярмарку”; знаючись на святому письмі, той-таки Дарген навіть порівнював Незнайомого з людиною, що закопала свій талант у землю.

Існувала й ще одна теорія — Незнайомий, мовляв, просто трохи схиблений.

Крім прихильників цих основних угрупувань, були я такі, що вагалися, і такі, що приймали компромісні погляди. Мешканці графства Сассекс — люди не душе забобонні, і думку про надприродне було вперше висловлено в містечку тільки після подій на початку квітня. Та й то успіх вона мала лише серед жіноцтва.

Але хоч як там не було, а населення Айпінга недолюблювало Незнайомого. Його дражливість, зрозуміла, може, міському працівникові розумової праці, дивувала цих спокійних сассекських мешканців. Нестямне подеколи жестикулювання; навальність, з якою він вигулькував на них з-за поворотів тихих вулиць; упертий опір, який він чинив спробам усіх цікавих ближче запізнатися з ним; любов до сутіні, що змушувала його зачиняти двері, спускати штори, гасити свічки та лампи, — кому могла вподобатись така поведінка? Коли він ішов містечком, усі розступалися перед ним, а коли проминав людей, то юні глузівники й собі підіймали коміри та спускали криси капелюхів і нервовою ходою виступали слідом за ним, передражнюючи його. У той час велику популярність мала пісня “Людина-примара”. Міс Сетчел проспівала її якось на благодійному концерті в школі (збір з якого мав піти на купівлю ламп для церкви), і відтоді щоразу, коли сходилися два чи три айпінгці і з’являвся Незнайомий, у гурті починали насвистувати кілька тактів з цієї мелодії. Навіть запізнілі хлопчаки, поспішаючи ввечері додому, гукали до нього: “Людина-примара” — і радісно збуджені тікали геть.