read-books.club » Фантастика » Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв 📚 - Українською

Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"

277
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Загибель Уранії" автора Микола Олександрович Дашкієв. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 5 6 7 ... 108
Перейти на сторінку:
що, мабуть, і решта тих, хто сховався під чорними балахонами, піклуються тільки про свої крамнички, ненавидять монополістів, які їх душать, і бояться комуністів, бо ті пророкують усуспільнення приватної власності.

— Знищувати комуністів! — прошепотів Айт. — Ні, такого не буде!

Більшість каторжників на «Зорі Кейз-Ола» складали саме комуністи. То були гарні хлопці. Вони ділилися всім, що мали — і балоном кисню, і ковтком води. З ними працювалося легко й приємно: вони допомагали не тільки один одному, а й іншим каторжникам.

В хвилини, коли дозволялося скинути скафандри в герметичних каютах, Айт залюбки розмовляв з комуністами, погоджувався з багатьма їхніми доказами, і коли б вони не висміяли його планів помсти Кейз-Олові, може, і сам з часом пройнявся б їхніми переконаннями.

Айт не поділяв поглядів комуністів, але розлучився з ними не як ворог.

— Безіменний, іди сюди!

Айт повільно підійшов. Він був цілком певний, що його не заб'ють і не вчинять нічого лихого.

— Стань на коліна, безіменний!

Айт скорився й цьому наказові.

— Зважаючи на твоє високе покликання, «Братство Синів Двох Сонць» вибачає тобі відхилення від ритуалу. Підведись, Сину Двох Сонць!

Блиснув яскравий спалах. Заклубочив ароматний дим. Хтось натяг на Айта чорний балахон. Церемонію посвяти було закінчено.

— Йди, Сину Двох Сонць! Твоїм пастирем буде майстер Корк.

Корк узяв Айта за руку і повів кудись плутаним шляхом, час від часу присвічуючи кишеньковим ліхтариком. Їм доводилося пролізати під завалами, переходити хиткими кладками через потоки нечистот, видиратися іржавими драбинами на вищі горизонти. Нарешті, скинувши і заховавши в одній з камер чорні балахони, вони вийшли під мостом на берег неширокої смердючої річки.

— Он туди! — сказав пошепки майстер Корк.

За мостом виднівся чималий особняк. Коли Айт з Корком підійшли ближче, то побачили на його парадних дверях червоне коло, емблему медицини Монії, і напис: «Член багатьох академій і магістр оживлення, ясний нащадок неба професор Лайн-Еу».

Лайн — невисокий старий чоловік — зустрів гостей як давніх знайомих.

— О, містер Фейль! — закричав він, звертаючись до Айта. — Як ся маєте? Все ще болить рука перед негодою? Так, так, я обіцяв вам кілька лікувальних процедур, пам'ятаю, пам'ятаю! То що ж — ходімо до кабінету.

Айт, трохи дивуючись, охоче зіграв роль колишнього пацієнта лікаря Лайна, навіть зойкнув, ненароком торкнувшись одвірка в кабінеті.

— Досить, — з доброзичливою усмішкою сказав Лайн. — Сідайте. Ваше ім'я?

— Це той, на кого чекали, — вихопився майстер Корк.

— Мене звуть Айт, — лаконічно відповів інженер, не звертаючи уваги на застережні знаки свого пастиря.

— Айт — Світло… — задумливо повторив професор. — Гарне ім'я! І вам не шкода буде змінити його на якесь інше?

— Я готовий до всього, пане професоре! — гаряче прошепотів інженер.

— Це правда? — недовірливо похитав головою старий. — Містер Корк, ви вільні.

Коли Корк вийшов, професор сів ближче і повторив своє запитання:

— Це правда? А ви знаєте, що на вас чекає?

Я готовий вмерти, якщо це буде потрібно.

— Ні, це не найстрашніше! — професор скинув домашній ковпак і кумедно наморщив носа. — Є річ, далеко страшніша за смерть, — старість! — він рвучко простяг до Айта суху, дряблу руку. — Чи погоджуєтесь ви мати отакі скалічені лапи немічного старика?.. Чи згодні втратити силу м'язів, зуби, сон і апетит?.. Чи погоджуєтесь мати сміливий, енергійний дух у напівзруйнованому тілі, яке вже не здатне ні до чого?

— Так, погоджуюсь! — хрипко промовив Айт.

Він ще не знав, до чого веде професор. Намальована картина була така страшна, що аж мороз пробіг поза спиною. Айт уявив себе отаким поруч юної квітучої Мей! Жодне кохання не витримало б цього випробування.

Він міркував так, ніби й досі його чекала кохана, ніби сподівався щастя. Але Мей зрадила. Її більше не існує.

— Погоджуюсь, пане професор. Але це — жарт? Що я мушу робити?

— Це не жарт, — з глибоким сумом сказав старий. — Є тільки один засіб, з допомогою якого можна пробратися до фортеці Кейз-Ола: перетворитися на одного з його служників. Зараз випала зручна нагода — захворів старий Псойс, особистий лакей містера Кейз-Ола. Це справжній пес у людській подобі, вимуштрована до найвищого ступеня істота, покликання якої — догоджати хазяїнові. У Псойса запалення мозку. Вилікувати його не можна. Але…

Професор зробив таку довгу паузу, що Айт не витримав:

— Кажіть, професоре, кажіть. Я починаю розуміти вашу думку. Ви дасте мені якихось ліків, що відразу зістарять мій організм і зроблять мене схожим на Псойса?

— Ні, таких ліків не існує. Я просто… пересаджу ваш мозок у черепну коробку хворого…

Отут уперше Айта охопив справжній жах.

Перетворитися на такого немічного, постійно відчувати, що живеш у чужому тілі, огидному й бридкому, наче засмальцьований одяг з чужого плеча…

— Пане професоре, — з болем прошепотів Айт. — А чи немає якогось іншого шляху, хай навіть в тисячу разів страшнішого, неприємнішого?

Професор сумно похитав головою.

— Мені шкода вас, Айте, бо ви нагадали мені мого бідолашного сина, який теж загинув не знати за що. Надто велику ціну заправили наші пастирі за ваш порятунок! Коли б на самопожертву погодився якийсь із них — я зробив би йому операцію залюбки. Але вони звикли загрібати жар чужими руками і знаходять для цього дурнів таких, як ми з вами… Вам ще жити та жити… Хочете, я врятую вас і від поліцаїв Кейз-Ола, і від екзекуторів «Братства»?

— Ні, — тихо, але вперто відповів Айт. — Я не шукаю порятунку, я прагну помсти.

— Невже Кейз-Ол завинив вам так багато, що за

1 ... 5 6 7 ... 108
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"