read-books.club » Сучасна проза » Мама Маріца — дружина Христофора Колумба 📚 - Українською

Читати книгу - "Мама Маріца — дружина Христофора Колумба"

215
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мама Маріца — дружина Христофора Колумба" автора Марія Василівна Матіос. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 5 6 7 ... 13
Перейти на сторінку:
десятком явних і прихованих алкоголіків при посадах, контуженим афганцем із парткому місцевого хлібокомбінату й шістнадцятьма червонощокими ветеранами війни, розсипаними по відділах кадрів та секретних відділах молокозаводу, комбінату побутового обслуговування населення та автотранспортним підприємством «Сільгосптехніка», заскочена зненацька Маріца одночасно заплакала й залепетала. Спершу по-своєму, по-молдавськи, а далі перейшла на скоромовку, в якій слова двох — таких не споріднених — мов змішувалися так швидко, що вона й сама не могла би при потребі переповісти їхнього змісту.

Жінка безперервно то плакала, то кричала — так, що головний лікар змушений був пригрозити їй викликом міліції.

— Він у мене чистий? — дещо заспокоївшись, питала себе й присутніх і сама ж відповідала: — Чистий. Нагодований? Нагодований. Розуміти мене розуміє? Розуміє. Коли щось хоче показувати — показує? Показує. А що нетерпеливиться, коли чує чужу людину у дворі, то він нікому не заважає. — жінка на мить затихла. — А що робить шкоду, так то ж мені, а нікому іншому. Я вже й помічницю нагледіла, — збрехала, не дивлячись в очі нікому.

…Але по всьому, коли Маріцу з сином відвезли назад додому, давши цілу батарею пігулок, шприців і ампул для уколів, жінка прийшла до думки, що вся ця процедура організовувалась швидше для «галочки».

Лікарі без особливого ентузіазму водили молоточками перед очима дитини, не надто вникали в перебіг хвороби. Не надто наполягали вони й здавати Христофора в інтернат.

Працівник собезу без особливих розпитувань заповнив свої папери, змусивши тричі розписатися про те, що в матері немає претензій до лікарів і соціальних служб, а також:, що всю відповідальність за стан здоров'я сина жінка бере на себе. На прощання тицьнув документи Маріці в руки, і раз не звівши на неї очей.

Лише немолода санітарка, що допомагала матері роздягати-вдягати Христофора, мовчки втирала сльози рукавом білого халата, а наостанок на очах усіх тричі перехрестила заплакану жінку з дитиною.


ВИЛИВШИ ВСІ СВОЇ СЛЬОЗИ на два життя наперед, наламавши руки й укотре проклявши свою нещасливу долю, Маріца якогось дня, вперше за життя в Мишині, замкнула на ключ хвіртку з вулиці й узялася до роботи.

Найперше, спалила документ із райсобезу, який повідомляв-нагадував про те, що вона, громадянка Рибачук Марія Тодорівна, може оформити свого сина — інваліда першої групи з дитинства Рибачука Христофора Христофоровича — в будинок-інтернат для інвалідів за такою-то адресою. Далі витягла ощадну книжку Христофора-старшого, приспала двома уколами сина й побігла на пошту. На пошті, під диктовку завідувачки Ощадбанку, написала заяву з проханням видати заощаджені кошти покійного чоловіка на покращення утримання сина-інваліда. Тоді майнула до універмагу, де накупила всякої розцяцькованої всячини, в тому числі зошити й різнокольорові олівці. Вона сама йому замінить школу.

З пошти Маріца щодуху помчала до вдовиці.

Вдовицею в Мишині називали Катрю Овадюк — доньку місцевих учителів, голова якої перестала твердо товаришувати з розумом після того, як Вітю Андрухова, котрого Катря два роки чекала з армії, привезли в Мишин у цинковій труні з Кабулу, саме на його двадцятиріччя.

В той день застигла від жаху Катря назвала себе вдовою, навіки одягнувшись, проте, в біле і майже весільне. Як узимку, так улітку. Хіба що тільки без вельона.

І відтоді дівка-перестарок, в якої коса сягала п'ят, впродовж кількох років майже щодня приходила під Маріцину хату, просячи жінку бодай на десять хвилин вивести в сад Христофора, який обличчям нагадував їй Вітю.

Катря сідала просто в траву чи в листя по другий бік паркану — і крізь залізну сітку, якою була обгороджена Маріцина садиба, могла дивитися на Христофора а хоч би й годинами.

Маріца садовила сина в спеціальну коляску, розкладала перед ним плюшеві іграшки — і мовчки горбилася над грядками чи безконечним пранням, не випускаючи, однак, з очей дві нещасні постаті по два боки паркану — синову й Катрину.

Катря дивилася на Христофора — й чомусь завжди мугикала під ніс лиш їй зрозумілу мелодію.

Христофор, шпигований ліками й настоями із заспокійливих трав, спроквола й зрідка махав їй худою долонькою. А потім брав до рух плюшевого ведмедика, міцно тиснув до грудей і гладив його голівку, як часом гладив Маріцину голову, коли вона вкладала сина спати. Син усміхався туманною посмішкою, а далі тягнувся рукою до паркану, ніби мав намір втягнути крізь сітку співаючу Катрю.

…Так тривало доти, доки якоїсь днини до Маріци не прийшли Катрині батьки-вчителі й не викликали Маріцу до криниці. Вони говорили пошепки й майже одночасно двома схриплими голосами — мати й батько дівки-перестарка. Маріца ледве зрозуміла їх плутану мову. А коли зрозуміла — усміхнулася й заплакала також одночасно.

Катрині батьки дякували Маріці й просили пускати їх доньку до себе на подвір'я.

Мовляв, Катря шкоди Христофорові не заподіє.

Із двору нічого не вкраде.

А як із Христофоровою допомогою вилікується остаточно, вони, батьки, не залишаться перед Маріцою в боргу.

Бо, бачите, Маріцо, відколи Катря ходить до вас, до неї повертається ясний її розум.

А вони ж так хочуть, щоб Катря пішла вчитися.

Щоб вийшла заміж.

Народила їм онуків…

Маріца нічого не сказала — лише зробила: застелила дерев'яну лавку біля Христофорової коляски-стільчика веселим молдавським — маминим — хідником у червоні й зелені ружі, а сама прочинила навстіж вікно із хати. Та так вони й сиділи по пів-днини:

Христофор зі скрученою плюшевому ведмедикові головою або головою песика, намертво притуленою до його запалих грудей;

Катря із застиглим на Христофорові поглядом;

І мама Маріца, схилена над стареньким «Зінґером», за прочиненим у сад вікном.

Подеколи її посивіла до часу голова скидалася на голову механічного пристрою, який реагував на найменший звук у саду, де бавилася одна доросла дитина, а друга доросла дитина зачарованим поглядом спостерігала за тою незбагненною забавою.

Коли вдарили холоди, Маріца сказала Катриним батькам, що не може далі морити дітей на дворі студінню. Отож вона запитала

1 ... 5 6 7 ... 13
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мама Маріца — дружина Христофора Колумба», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мама Маріца — дружина Христофора Колумба"