read-books.club » Сучасна проза » Привид мертвого дому. Роман-квінтет 📚 - Українською

Читати книгу - "Привид мертвого дому. Роман-квінтет"

164
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Привид мертвого дому. Роман-квінтет" автора Валерій Олександрович Шевчук. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 5 6 7 ... 227
Перейти на сторінку:
подібними вкрапленнями не раз, вони ненав’язливо метафоризують сам текст, засвідчуючи також притаманний художній свідомості автора естетизм.

Той дім, образно уособлюючи все первісне, як першооснова руху по життю, постає живим, природним організмом, чому сприяє і сам стиль оповіді, й спосіб характеротворення. Автор населяє дім різноманітними людьми: різного віку, професій, характерів, уподобань, звичок: скромний, тихий рахівник Іван Касперович — Кущ, його дружина-п’яниця Олька, її коханець Микола, донька Галинка; строга вчителька математики, вдова, мати героя-оповідача; євангеліст Сухар з дружиною Клементиною і дочкою Мариною; самогонниця Червона Шапочка; художник і «пісатель» інвалід Георгій Ковальчук, який «вважав себе генієм»; Карась із Карасихою і всіма Карасиками; стара Ващучка з «брудним, непричесаним» хлопцем Віктором, який постійно мордував свою сестру, «надзвичайно гарненьку дівчинку Стасю», зі старшою дочкою — божевільною Зіною; міліціонер Гомзин із жінкою-кацапкою та двома дочками Людкою і Фанькою та ін.

Детально, як неповторну індивідуальність виписуючи кожного пожильця, автор щораз вживає певну дозу іронії, якраз стільки, щоб, не принизивши в кожному людину, увиразнити характер. До речі, про всіх персонажів повісті говориться з не меншим співчуттям, навіть ніжністю (як у 9 розділі), ніж говориться іронічно. Окремі історії тісно переплітаються між собою (як, скажімо, дитяче товаришування, а невдовзі й перше кохання між головним героєм і Галинкою), зливаються, дотикаються, бо врешті йдеться про пожильців одного дому, який міцно й навіки пов’язав їх.

Взагалі, життя в ньому нагадує своєрідний броунівський рух, однак у кінцевому результаті є нічим іншим як рухом по замкненому колу, з якого, а це вже знаємо з самого початку, судилося вирватися лише одній людині — оповідачу (інакше хто розповів би про той дім так органічно?). Серед пожильців нема по-справжньому щасливих, благополучних, вивищених над щоденною метушнею людей. Ті, які стають на шлях духовно наповненого життя (скажімо, дівчинка Стася чи Олег Велет), помирають у ранньому віці. Зауважмо: перед смертю Стасі ввижається золота колісниця, прибула з неба, а в Олега «дивне обличчя стало: печальне, але внутрішньо освітлене». Власне, описані картини існування всіх цих сімей — драматичні. «Кінець світу буде тоді, коли в кожній родині зробиться пекло», — завчено проголошує чергову біблійну істину євангеліст Сухар. Таке пекло спостерігаємо з кожною «сценою життя мертвого дому» — безперечно, апокаліптичний мотив у творі переважаючий, але не визначальний. Головне ідейне навантаження несе в ньому саме образ Мертвого дому, як образ минулого, до якого вертається блудним сином і утримує у своїй пам’яті герой-оповідач, а так само й кожен із нас. Справді, поступово, один за одним зникають (вмирають) усі пожильці. «Страх, як боюсь! Він же пожирає нас помаленьку, цей дім!», — каже колишня п’яниця Олька, усвідомлюючи свою безпорадність перед фатумом. «Дім був приречений, як і люди, що в ньому жили», — констатує екзистенційну істину оповідач, маючи на увазі фатальну «приреченість фактом народження» людини, як і «фактом зведення» будинку. Однак він цю істину сприймає не трагічно, а як даність, так само й те, що людина виходить зі своєї першооснови, свого минулого, навічно зростається з ним, стаючи перехідною ланкою в єдиному ланцюгу. «Отак ми єднаємося, знову сходимося, розійшовшись, і знову творимо свій дім, який хоч і є привидний, але аж ніяк не мертвий. Принаймні поки на землі існую я», — ці авторські слова в першій частині книжки наголошують на можливості кожного зберегти себе, попри руйнівний вплив зовнішнього світу. Утопічність цього наголосу продемонструє остання повість книжки «Колапсоїд».

!ншим варіантом міні-моделі мертвого дому як данині минулому є Vox (Голос — лат.) третій «Сім тітоньок великого музиканта». Заспівний твір нагадує він також і сюжетом, наскрізними мотивами блудного сина, дороги, дому та ін. Усебічна пов’язаність дійових осіб тут ще глибша — родинна, їх єднають спільні корені, які уособлюють насамперед дім і старий сад.

Тут також герой повертається у своє минуле, але воно ще існує реально — у вигляді дому в невеликому провінційному містечку, в якому живуть сім його рідних тітоньок. Однак провідний мотив блудного сина тут має наголос на іншому — повернення водночас є і втечею. Відомий піаніст Станіслав вирушав до тітоньок, коли душу заполонювала «бридка, тягуча і невитравна втома», від якої іноді навіть «жах починав пробирати». Там було для нього і його творчості справжнє, а не імітоване «джерело вогню», біля нього він «опрощувався», ставав сам собою, бо там усе було справжнім, іншим, ніж у великому місті, не примарним і не фальшивим — не дивно, що лише там у нього з’являлося відчуття «потужної хвилі ненаписаної музики». Це була втеча з «кам’яного мішка великого міста» і повернення до справжності, до себе самого, і дійство наповнення: «Приїжджає, щоб у черговий раз повернути в душу цей сад і дім, родинне гніздо, дитинство і фатальне своє кохання». Прикметно, що мотив блудного сина в цій повісті уточнюється також маргінальною темою — герой розмірковує: «Я боюся відірватися від свого кореня… це може зрозуміти тільки той, хто покинув рідний дім, а іншого не знайшов».

Поверненням хоча б на кілька днів додому Станіслав прагне подолати і свою самотність. Це проявляється не лише у знайомстві та легкому флірті з молодою жінкою, схожою на Леоніду (вона була її племінниця), а й у відчутті власної потрібності тітонькам, які тут, у провінції, завжди його чекають. Таким чином, у цій частині паралельно розгортається теза заспівного твору про обопільну потрібність. Приїзд Станіслава є для тітоньок святковим ритуалом, у якому присутні таксі, щедрий стіл, подарунки, шампанське, а також рідкісною нагодою виговоритись, одержати співчуття і розуміння. Кожній племінник привозить індивідуальний подарунок, з кожною має окрему інтимну розмову.

На тлі цих наскрізних екзистенційних мотивів постає семиструнна гама тітоньок «великого музиканта» — у композиційному плані частина надзвичайно віртуозно вибудувана, мабуть, тому у книжці вона виділяється окремою коштовною перлиною і запам’ятовується найкраще. В українській літературі ідея такої побудови не нова: згадаймо відомий цикл «Сім струн» Лесі Українки, де кожен вірш не лише мав назву струни, а й передавав тон-настрій однією з семи нот. У повісті В. Шевчука кожна з тітоньок так само уособлює щось — певний характер, настрій, життєву позицію, власну долю. Прикметно, що кожна має і якусь родзинку, яка ще більше увиразнює, індивідуалізує образ.

Так, струна перша (До), найнижча нота — тітонька Настуся, найстарша, найпоміркованіша. Дім тримається на ній, бо вона, не маючи ніякої професії, є

1 ... 5 6 7 ... 227
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Привид мертвого дому. Роман-квінтет», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Привид мертвого дому. Роман-квінтет"