read-books.club » Сучасна проза » Гірчичне зерно 📚 - Українською

Читати книгу - "Гірчичне зерно"

212
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Гірчичне зерно" автора Галина Василівна Москалець. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 5 6 7 ... 67
Перейти на сторінку:
зватись Домом. Притулок. Хотілось сказати «останній», але тепер Михайло не бажав нічого чути про останній притулок. Доля з самого початку готувала йому цей дім, а він, ніби втіклий пес, волочився по світі. У давніші часи він сам просився до чужої хати: йому відчиняли двері або гнали гетЬ. Коли кусник хліба міг врятувати чоловіку життя, Михайло Басараб сам чекав, щоб йому щось дали. А тепер гостять горілкою. Михайло не тримав удома горілки, та й грошей не було. У місті на книжці лежало триста карбованців на похорон, а пенсія йому йде на дім престарілих. Справу можна було б якось залагодити, хоча б через сільраду, але Басараб ніяк не міг зважитись. Чомусь йому здавалося, що колись за ним приїдуть, дадуть укол, щоб він заснув, і відвезуть туди. Старший син їм поможе…

Щур більше не вилазив на стіл. Старів на очах і невдовзі мав лишитися товаришування з господарем цієї хати. Годинами нерухомо сидів коло помийного відра і дивився, як чоловік, надівши окуляри, сліпає над книжкою. У грудях в нього щось скрипіло, ніби позсихалось. Так вони зійшлися всі троє: хата, щур і Басараб, троє старих, яких пильнувала смерть з годинником у руці.

Про час

Висохле тіло, ти колись було спрагле.

Не час тебе зруйнував, а досвід.

Я знав колись хлопця. Він помер у двадцять два роки і був старіший за мене, тодішнього й нинішнього.

Я пережив його майже на сто років,

але не став мудріший, бо мене не з’їла хвороба і лікарі мені не казали:

«Помреш улітку; в липні або в серпні, якщо пощастить.

На всяк випадок кинь писати вірші».

Вчорашній гімназист начитався Вольтера,

надихався отруї львівських кав’ярень. Панночки-

каналії носили його серце в сумочках по черзі.

Не мав куди дітись, вдома злидні,

мамина надія, пропив усі гроші,

а наостаток платив кров’ю.

Дивився на себе в люстро і бачив не поета

Олександра Козловського,[1] а трупа.

І безсило стискав кулаки, плювався,

кричав: «Ти, потворо!»

Просився: «Хочу вмерти на твоїх колінах,

Маріє. Я жив увесь час між мурів.

Їхня пліснява вбила мої легені.

А вірші пишу тільки тому,

що боюся смерті».

(Неправда. Хто знає, чого я прошу?)

«Я б хотів пливти у козацькім човні,

минаючи Київ, минаючи Канів і Січ.

А на дні розвівалося б довге волосся русалок. Вони манили б мене до себе,

але я б не дався. Я доплив би до давніх язичеських капищ,

де досі моляться багатьом богам,

а не одному: сонцю, грому, коханню,

де мені не належиться нічого

і належиться все.

Гирло — це ж і є витік».


Сусідка Ганя принесла насіння чорнобривців. Михайло просив її колись.

— Може, вже пізно сіяти?

— Сам раз. Земля прогрілася. Дайте я вам посію.

— Дякую, я сам. Знаєте, відвик від землі, то мені за втіху в ній порпатися.

— Як хочете. Виджу, бульба у вас файно зійшла. Ще день-два — й треба обсікати. Невістка нашу вчора пробувала. То добре, що сухо. Не заростає. Дасть бог, восени будете зі своєю бульбою. Всі мене питають, чи ви надовго приїхали. Я кажу, що не знаю. Ви би взимі до сина перебралися. Старшому чоловікові треба тепла…

— Може, й переїду, — відказав Михайло. — А ви що, вже йдете? Посиділи би трохи.

— У кухні палю, аби не згасло. Думаєте, не хочу з вами посидіти? Робота. Малу нині до школи не пустила, бо перемо. Невістка цілий день у місті, то все на мою голову. Я собі думаю, що цілий вік гаруєш, а той роботи не видно. Сяду увечері коло телевізора — очі злипаються в старої. Ви хоч світа увиділи, а я хіба в сорок третьому році, як був голод, з мамою на Волинь ходила міняти лахи на бульбу. Ото всі мої вандрівки. А ви аж в Америці були…

— Та ні, Ганю… До Італії доїхав, а як треба було сідати на пароплав, вернувся назад.

— Шкода… Були б тепер паном. Слали би нам посилки з Америки. Кася Федикова маєтку доробилася на тих посилках, що брат з Канади висилає. А як він, не дай боже, вмре, то їй всі гроші відпише, бо бездітний вдівець. Мають люди щастя. Прийду до вас в неділю або ви до нас приходьте. Десь вам самому скучно сидіти?

— Та трохи скучно.

— Ходіть покажу, де сіяти чорнобривці. Візьміть мотику.

Михайло Басараб відчув гострий запах чорнобривців, якийсь наче не квітковий, і зрадів, що пам’ятає його. Не мав у собі хліборобського розуміння того, що все потребує свого часу: сіяння і сходження, ріст і цвітіння, і що людині не дано пришвидшити цей процес, хай вона навіть відчуває доконечну потребу

1 ... 5 6 7 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гірчичне зерно», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гірчичне зерно"