Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

галузеві проблеми правотлумачення досліджували Р. С. Рез, П. С. Елькінд. У роки незалежності України їх досліджували В. Я. Карабань, І. Л. Самсін, О. В. Капліна, В. М. Коваль. А. М. Мірошниченко здійснив дослідження проблеми колізій у земельному законодавстві, що є частиною проблеми правотлумачення.

Але і сьогодні більш реальним для виконання є завдання викладення матеріалу під кутом зору тлумачення правових актів у підручниках і навчальних посібниках з галузевих навчальних дисциплін.

Що стосується теорії держави і права, то ця галузь юридичної науки перш за все повинна діждатись емпіричного матеріалу і узагальнень першого рівня, а потім — спробувати освоїти цей матеріал та сформулювати теоретичні узагальнення більш високого рівня. Видається, однак, що більш прийнятним було б різко розширити обсяг досліджень, поглибити дослідження загальних проблем тлумачення нормативно-правових актів і взяти курс на формування нової галузі юридичної науки, нової навчальної дисципліни — тлумачення правових актів. Це сприяло б значному підвищенню рівня юридичної науки, посиленню її практичної спрямованості, підвищенню якості юридичної освіти, рівня підготовки юристів, практики здійснення правосуддя. У свою чергу це позитивно вплинуло б на професійний рівень правотворчості, підвищення якості національного законодавства, на розвиток правової системи України в цілому.

§ 6. Вчення про тлумачення правових актів і логіка та мовознавство

Логіка репрезентується як наука про форми і закони мислення, а також про способи виведення одних істинних думок із інших[10]. Разом з тим логіка мислення в цілому не визнається предметом логіки як науки. Про це писав англійський науковець у галузі логіки У. Мінто ще в другій половині XIX століття. Стосовно висновку від протилежного (від зворотного) він зазначав: «Ні одне логічне вчення не заперечує подібних висновків; логіка просто ігнорує їх. Такі умовиводи виходять за межі логіки тільки тому, що вони не ґрунтуються на законах тотожності, несуперечності і виключеного третього, логіка ж обмежує свою сферу цими законами, оскільки для теорії силогізму і допоміжних стосовно силогізму процесів нічого більше не вимагається»[11]. З того часу, як це написав У. Мінто, пройшло багато часу, але зміст підручників, навчальних посібників і навчальних програм з логіки для студентів-юристів свідчить про те, що логіка як наука і надалі обмежує свій предмет.

Тим більше у курсі логіки не вивчаються проблеми логічного зв'язку слів і речень. У зв'язку з цим Є. В. Васьковський звертав увагу на те, що логічний елемент словесного (мовного) тлумачення взагалі не став предметом дослідження[12].

Викладене обмежує використання результатів досліджень у сфері логіки при розробці проблем тлумачення правових актів і використання знань, отриманих студентами при вивченні курсу логіки, при вивченні проблем тлумачення правових актів.

На значення лінгвістики для тлумачення нормативно-правових актів увага зверталась уже давно. Так, С. А. Муромцев у другій половині XIX століття писав, що римський юрист Лабеон, «який краще володів діалектикою і граматикою, використовував ці свої знання на користь юриспруденції»[13]. Не можна сказати, що на цей час не здійснюються спроби проведення дослідження на межі юриспруденції і мовознавства. Про такі спроби свідчить, зокрема проведення у 2003 і 2004 роках міжнародних науково-практичних конференцій «Право і лінгвістика», підготовка дисертацій з цієї проблематики, спроби впровадження у навчальні плани вищих юридичних навчальних закладів предмета «правнича лінгвістика» чи «мова права і юридична термінологія». І все ж слід визнати, що знайти конструктивні думки з приводу того, як лінгвістика може допомогти розробці чи освоєнню методології тлумачення нормативно-правових актів, в матеріалах конференцій не вдалось. Мало конструктивного матеріалу викладається і в статтях, навчальних посібниках і монографіях, присвячених лінгвістичним проблемам юриспруденції. Юрислінгвістичні дослідження спрямовуються на привнесення лінгвістичного знання у сферу юриспруденції поза зв’язками з чинним законодавством і практикою його тлумачення і застосування. Складається враження, що наука лінгвістики ніколи не була спрямована на дослідження літературних текстів, які (дослідження) могли б дати результат, що має практичне значення для вирішення проблем правотлумачення.

Глава II Сучасний стан законодавства України та проблема його тлумачення
§ 7. Необхідність у тлумаченні актів законодавства

У науковій літературі велась і до цього часу ведеться дискусія стосовно того, чи завжди положення актів законодавства потребують тлумачення. На цей час до навчальної літератури ввійшла думка про те, що застосуванню положень актів законодавства обов’язково передує їх тлумачення. З такою думкою слід погодитись з огляду як на законодавство, на його природу, зміст, співвідношення з правом, особливо на сучасний його стан в Україні, так і на зміст правотлумачної діяльності. Тому і суддям не слід було б надалі уникати зазначення в судових рішеннях на тлумачення актів законодавства, яке вони здійснюють при вирішенні справ. Панує уявлення, що тлумачення — це прерогатива Конституційного Суду. Так, Конституційний Суд має конституційне повноваження на здійснення нормативного (обов’язкового для невизначеного кола осіб) тлумачення Конституції та законів України. Але ж індивідуальне тлумачення актів законодавства (стосовно правовідносин, що виникли між конкретними особами) — це повноваження, яким наділяються всі суди і яке вони мають здійснювати повсякденно з метою мотивування тих рішень, які вони приймають. У судовому рішенні необхідно дати тлумачення положень законодавства, що підлягають застосуванню до конкретних правовідносин, роз’яснити, у який спосіб із відповідних положень законодавства випливають права та обов’язки сторін. Без цього судове рішення буде незрозумілим учасникам відповідного процесу, а відтак буде порушене їх право на справедливий суд.

Законодавство являє собою набір певних обов’язкових до виконання положень, об’єднаних в акти законодавства. І здається, що суддя або інша особа, яка здійснює правозастосування чи бере участь у процесі юридичної кваліфікації дій осіб чи інших обставин та з’ясуванні змісту прав та обов’язків