read-books.club » Наука, Освіта » Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р. 📚 - Українською

Читати книгу - "Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р."

253
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р." автора Владислав Едуардович Теліпко. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 5 6 7 ... 352
Перейти на сторінку:
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вводяться в дію після початку діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — 1 листопада 2010 року; зміни, внесені підпунктами 1,3, 4, 6,21,27, 66, 78 та 86 підпункту 3.6 пункту 3 розділу XII Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI щодо запровадження автоматизованої системи документообігу в судах — з 1 січня 2011 року; зміни, внесені підпунктом 2 підпункту 3.6 пункту 3 розділу XII Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI щодо передачі до юрисдикції адміністративних судів та вилучення із цивільної юрисдикції спорів з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них, вводяться в дію з 1 січня 2011 року. Справи щодо таких спорів, які перебуватимуть у провадженні суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції станом на 1 січня 2011 року, завершуються розглядом у цих судах. Позовні заяви, апеляційні та касаційні скарги щодо таких спорів, які подані до 1 січня 2011 року і провадження за якими не відкрито, розглядаються відповідними судами, до яких вони подані), від 21 вересня 2010 року № 2536-VI

Положення статті 7 цього Кодексу визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) (згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 8-рп/2008)

Положенню пункту 2 частини першої статті 293 цього Кодексу дано офіційне тлумачення Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2010 року № 12-рп/2010 Положенню пункту 12 частини першої статті 293 цього Кодексу дано офіційне тлумачення Рішенням Конституційного Суду України від 8 липня 2010 року № 18-рп/2010

Положення пункту 2 частини першої статті 15 цього Кодексу визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) (згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 9 вересня 2010 року № 19-рп/2010)

РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Глава 1. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Завдання цивільного судочинства

1. Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

1. Цивільне судочинство — це форма реалізації судової влади, форма здійснення правосуддя в цивільних (в широкому розумінні) справах.

Коментована стаття виділяє мету та завдання цивільного судочинства і тому є визначальною для розуміння усіх інших норм ЦПК.

2. Метою цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Захист прав, свобод та інтересів слід відрізняти від їх охорони. Саме в ній вбачалося основне завдання судочинства за ЦПК 1963 р. (ст. 2). Охорона прав та інтересів має на меті запобігти їх порушенню. Охорона здійснюється шляхом встановлення відповідних норм права, правових стимулів, заборон тощо.

Захист прав здійснюється у разі їх порушення. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Цивільне судочинство захищає права та інтереси не лише позивача, але й відповідача, наприклад, у разі постановлення рішення про відмову у позові, а також третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору.

3. Об’єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, інтереси держави. Для розкриття цих категорій необхідно звернути увагу на Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (справа № 1-10/2004).

Відповідно до п. 3.1 мотивувальної частини цього Рішення у загальносоціологічному значенні категорія «інтерес» розуміється як об’єктивно існуюча і суб’єктивно усвідомлена соціальна потреба, як мотив, стимул, збудник, спонукання до дії; у психології — як ставлення особистості до предмета, як до чогось для неї цінного, такого, що притягує. В юридичних актах термін «інтерес», враховуючи його як етимологічне, так і загальносоціологічне, психологічне значення, вживається у широкому чи вузькому значенні як самостійний об’єкт правовідносин, реалізація якого задовольняється чи блокується нормативними засобами.

У п. 3.4 Рішення зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об’єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Особливого значення набуває чітке розмежування понять «інтерес» (у вузькому розумінні) і «суб’єктивне право», логічно-смисловий зв’язок між якими є очевидним: і те, й інше опосередковується об’єктивним правом, гарантується і охороняється державою тощо. Зокрема, і суб’єктивне право, і пов’язаний з ним інтерес є дозволами. Але перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: «Дозволено все, що передбачено у законі», а друге — простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: «Дозволено все, що не забороняється законом». Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб’єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов’язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже — й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимсь конкретним матеріальним або нематеріальним благом.

1 ... 5 6 7 ... 352
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р."