Читати книгу - "Подих диявола."
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Оскар знав, що Еліза надто применшує своє вміння.
Її кулінарне мистецтво було на висоті. Якщо вона говорила, що приготує щось нашвидку, треба було готуватися до маленького бенкету. Незабаром друзі розійшлися по своїх кімнатах, щоб розібрати покупки.
Оскар ледь дочекався, коли зможе скинути з себе жорстку англійську тканину й знову вдягнутися у свої зручні, поношені речі. Не те щоб йому не подобався новий одяг — він був дуже гарним, але звикати до нього доведеться неймовірно довго. Особливо до черевиків, які вже намуляли ноги. Він відчинив шафу, щоб вийняти штани, і погляд його впав на давно забуті речі. Непоказний костюм із штанів, довгої сорочки з каптуром і спеціальних черевиків. Лусочки на куртці таємничо виблискували при світлі газових ріжків. Костюм модного майстерного злодія, подарунок шамана з імперії Поглиначів Дощу. Оскар провів пальцем по тканині. Яка приємна на дотик! Вона може ставати такого ж кольору, що й ґрунт. Щось на кшталт камуфляжу для того, хто хоче залишитися непоміченим. До того ж тканина дуже легка, майже невагома.
Оскар обмірковував, чи не надягти йому цей костюм, але раптом почув шум біля дверей. Він обернувся й побачив Лєну. Щоки в неї розшарілися. Дівчина злякано посміхнулася:
— Я тобі не заважаю?
— Що? Ні, заходь,— відповів Оскар.— Я тут задумався. Чим можу допомогти?
Лєна зачинила за собою двері й підійшла до нього.
— Я думала, ти можеш мені допомогти.— В очах у неї мерехтіли відблиски газових ріжків.
— Ясно, викладай!
— Справа в новому одязі, який я собі купила. Не впевнена, чи личить він мені. Не хотілося говорити про це при Шарлоті.
— Ти чудово виглядаєш!
Дівчина просяяла.
— Правда? У дівчаток зовсім інший смак, ніж у хлопчаків.
— Повір мені. Ти дуже елегантна, просто справжня дама.
— Ой, дякую! — вона ще більше зашарілася. Червоний на диво контрастував із її зеленими очима. Вона подивилася вниз і розгладила спідницю.— Незвичний для мене одяг.
— Знаю. Я й сам думав, чи мені часом не переодягтися — все тіло свербить від жорсткої тканини,— посміхнувся Оскар.
Зараз Лєні, мабуть, років чотирнадцять або п’ятнадцять. Коли вони вперше зустрілися, вона була зухвалою шестирічною розбишакою з рудими косами. Вони так давно дружили, що до сьогоднішнього дня він не помічав у ній дівчину.
— Дивно,— сказав він.
— Що? — вона уважно на нього подивилася.
— У новому одязі та ще й із високою зачіскою ти зовсім інша людина.— Троянди на щоках дівчини перетворилися на яскраві півонії.— Сукня сидить на тобі бездоганно.
— Шарлота має дуже гарний смак.
— Так,— Оскару стало трохи сумно.
Він кохав Шарлоту всім серцем, але останнім часом життя її не було легким. Новина про те, що вона прийомна дитина, гнітючо подіяла на дівчину. Шарлота натиснула на всі важелі, намагаючись довідатися, ким були її справжні батьки, але марно. Оскар бачив, що вона розчарована. Сам він виріс без батьків, у нього ніколи нічого не було. Він створив свій власний світ і знаходив у ньому порятунок. Для Шарлоти ж ця звістка була приголомшливою. Виявилося, що все її минуле життя було великою неправдою. Звісно, Гумбольдт і Еліза прийняли її з розпростертими обіймами, але це не могло заспокоїти дівчину. Принаймні, у доступному для огляду майбутньому. Надто вже глибоким було потрясіння.
Але Оскару все ж таки хотілося, щоб вона приділяла йому більше уваги. Як раніше, коли вони ще вважали, що доводяться одне одному двоюрідними братом і сестрою.
Він зітхнув і помітив, що Лєна ще в кімнаті й пильно за ним спостерігає.
— Вибач, будь ласка,— він провів рукою по чолу.— Замислився. Що ще я можу для тебе зробити?
Посміхаючись, вона підняла дві пари черевиків.
— Хотіла продемонструвати вбрання твоєму батькові, але не знаю, які черевики краще до нього пасують.
— Приміряй їх.
Лена відразу присіла на ліжко й заходилася взувати першу пару. Невисокі коричневі черевички, зашнуровані стрічками. Дівчина підвелась і пройшлася по кімнаті.
— Ну як?
— Тепер інші.
Друга пара була з чорної телячої шкіри, з гачечками й петельками, з високими підборами.
— Ось ці,— вирішив Оскар.— Вони добре пасують до сірої спідниці й червоної блузки. Надягнеш жакет, гарне намисто й сережки — всі чоловіки Берліна ходитимуть за тобою як дощові хмари.
— Не перебільшуй,— хихикнула Лєна.
— Точно,— підтвердив він.— Я б відразу запросив тебе на побачення.
Щоки дівчини знову запалали.
— Дурень!
Вона підійшла до нього й цмокнула в щоку.
— Дуже дякую, що допоміг.
Вона відчинила двері, зробила крок у коридор і ще раз обернулася до нього:
— Зустрінемося внизу за вечерею,— і послала повітряний поцілунок.
— До зустрічі,— помахав він у відповідь. Він раптом зрозумів, що візит Лєни справив на нього таку ж дію, як келих шампанського. Йому стало дуже легко, і трошки запаморочилося в голові.
Цієї миті сходами спускалася Шарлота. Вона зупинилася, побачила Лєну й підняла брову. Мовчки.
Оскар помітив її несхвальний погляд і відчув досаду.
— Вона прийшла спитати поради з приводу гардероба,— сказав він якомога діловитішим тоном.
— Он воно як?
— Щодо черевиків. Цікавилася, які краще пасують до нової спідниці.
— Так ти фахівець? — холодно посміхнулася Шарлота.— От уже не знала. Тоді, сподіваюся, ти порадив їй черевики на низькому підборі. Високі підбори, які на ній зараз були, зовсім не пасують до цього вбрання.
Вона продовжила шлях, але зупинилася і сказала, перекривляючи Лєну: —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подих диявола.», після закриття браузера.