Читати книгу - "Перший спалах"

— Тема сьогоднішнього уроку — «Логарифми», — сказала вона, прискіпливо оглядаючи клас. — Всі записали?

Не дочекавшись відповіді, продовжила:

— Запишемо визначення. Отже, число «ікс» називається логарифмом числа «а» з основою «єн», якщо «єн» у степені ікс дорівнює...

Та тут хтось вдарив Андрія по потилиці. Від несподіванки він випустив ручку, і вона тихенько покотилась під стіл.

— Що таке? — роздратовано спитав Андрій, побачивши самовдоволену пику Ігоря Вітовського.

— Ти бачив вчорашній матч? — схвильовано поцікавився той.

— Ну так, бачив.

— І як? Бо я додивився тільки до другого тайму. А тоді прийшла мама і спалила, що курив у туалеті.

— Ідіот, — фиркнув Андрій. — Не міг на балконі подиміти?

Ігор похнюпився.

— Я затупив. Місяць без кишенькових грошей. Так батько вирішив... А я ж хотів дівчину в кіно запросити...

І він став червоний, як рак.

— Що? Кого? — Андрій зайорзав на стільці. — Ти серйозно?

— Так, — коротко відрізав однокласник і приклав пальця до вуст. — Тільки не кажи нікому, будь ласка, бо не дай бог, дівки почують та й рознесуть по всій школі! А я б цього, знаєш, не хотів...

Ігор був диваком і скромником, яких не бачив світ. А ще дуже боявся дівчат. Як вогню.

— Невже Олеся? — по-змовницьки підморгнув сусідові Андрій і разом зі стільцем підсунувся ближче. Для нього не було секретом, що Ігор ще з молодших класів сохнув за милою білявочкою з паралелі.

— Тссс! Тихіше! — зацитькав Ігор, червоніючи ще дужче. — Ти не повіриш, але... Я таки наважився запросити її на побачення!

— Офігіти! — захоплено вигукнув Андрій і поплескав друга по плечу. Той знітився і почервонів, цього разу — по самісінькі вуха.

— Цілий вечір говорили... Ніколи б не міг подумати, що вона така класна! І в футбол ганяє по вихідних!

— Олеся? В футбол? — Андрій скептично зиркнув на друга. — Може, вона просто тебе кадрить?

— Не думаю, — прошепотів Ігор, загадково усміхаючись. — Виявляється, її навіть в міську дівчачу команду запросили... А ще вона збирається стрибнути з парашутом, як тільки 18 виповниться! І мене з собою запрошує!

Андрій не надто добре був знайомий з Олесею — цією хворобливою, але доволі симпатичною дівчиною з паралельного класу, однак по її вигляду ніколи б не сказав, що вона належить до людей, котрі люблять активний відпочинок. Зазвичай такі особи, як вона, бояться усього на світі, особливо мишей, ковзанів і роликів, тоді як найвищим своїм досягненням вважають хіба що приборкання велосипеда.

— Ого! Слухай, та вона в тебе шикарна! Ти щасливчик! — захоплено вигукнув Андрій, зовсім забувши, що сидить на уроці.

— Маковей! — раптом пролунало над головою. Андрій обернувся і побачив перед собою розгніване обличчя Марії Петрівни. — Маковей, може, проведете замість мене урок? А то, як я бачу, ви уже все знаєте!

— Е-е...ні, дякую...не цього разу, — промимрив Андрій, від усього серця бажаючи чкурнути кудись за двері.

— Тоді сядьте по-людськи і не заважайте іншим вчитися!

Андрій насупився, не розуміючи, чому вона доскіпується тільки до нього. Зрештою, Ігор першим зачепив його.

Та тут він почув, як хтось смикає його за рукав.

— То чим закінчився матч?

Андрій не встиг розтулити рота, як до його вух долинув сердитий голос Марії Петрівни, переповнений глузливими нотками і гнівом.

— Пан Андрій Маковей, як я бачу, володіє непереборним бажанням піти до дошки і розв’язати нам одне чудове рівняннячко! — сказала вона, з насолодою розтягуючи слова. — Ну ж бо, шановний! Чому ви досі ще на місці? Виходьте, не соромтеся! Давайте, продемонструйте класові свої таланти, яких, як ми знаємо, у вас назбиралося чимало!

Закипаючи від злості, Андрій піднявся зі стільця і понуро поплентався на середину.

— Рівняння, любий мій, перед вами! Приступайте до роботи!

Андрій люто зиркнув на Марію Петрівну. В її очах світився тріумф. Ох як він хотів, щоб з нею зараз що-небудь трапилося! Наприклад, люстра впала на голову. Або хтось розбив вікно м’ячем. Або щоб звідкись вискочила миша, а краще — щур. Андрій уявив собі, як той вибігає на середину класу, як напомаджені губи Марії Петрівни розриває переляканий крик, як вона вискакує на стілець, намагаючись сховатися від, на її думку, жахливої потвори, як той стілець, не витримуючи натиску такої здоровенної туші, зрадливо скрипить, а тоді з тріском ламається. Марія Петрівна падає на підлогу, простягається навзнак, смішно дригає ногами, її спідниця задирається і... Стоп-стоп-стоп, а це вже зайве. Андрій узяв крейду і з діловитим виглядом повернувся до дошки.

Змінні, квадрати, логарифми, інтеграли... Андрій