Читати книгу - "Бажання"

-- Твій прадід навіть не доторкнувся до нього! – засміялася знахарка. – Так, голос принцеси долинув до пастуха з його стадом овець, бо він був боягузом і не приєднався до тих, хто пішов вглиб гори в пошуках дракона. Спів принцеси обплів його тонкою, срібною ниткою і провів по схилу гори аж до місця, де вона лежала з локонами золотого волосся розсипаними по сірій скелі. Навіть тоді вона залишалася красивою, найкрасивішою за все, що пастух бачив за своє коротке життя. Сукня в неї запеклася кров’ю і з кожним подихом життя полишало її. Однак в неї все ще був шанс вижити. Вона потребувала свіжої крові з його овець; крові, води і м’яса, щоб дракон у ній міг набратися сил і полетіти геть. Тож дівчина подарувала йому меч, викуваний з драконового металу і пообіцяла виконати бажання. Одне єдине бажання, яким би воно не було. Видихнула йому в обличчя три чарівні слова, що були обіцянкою і магією дракона, а магія драконів найпотужніша в світі. Він зі свого боку присягнув, що не покине її і що приведе цілу отару овець, якщо це їй допоможе.

Граціано стиснув зуби – він вже здогадувався чим закінчиться ця історія. Однак Міртілла не збиралася зупинятися.

-- Він побіг вниз по схилу гори, наче сама смерть наступала йому на п’яти.

-- І залишив її помирати, -- сказав гнівно Граціано. – Так було, відьмо?

-- Ні! – засміялася Міртілла. – Ні, дитя чуми. Він повернувся. Повернувся до неї, коли сонце ховалося за схилом гори, червоне і важке від драконової крові. Повернувся з юрбою селян, озброєних сокирами, ножами і палицями. Вона не змогла захиститися – була тільки тендітною дівчиною з золотим наче сонце волоссям і їй не вдалося викликати дракона. Вона не змогла перетворитися, тож її вбили на вершині гори, а потім поховали в таємному місці, на перехресті доріг. А пастух разом з нею поховав меча, бо не хотів, щоб хтось з його земляків довідався про подарунок. Проте бажання не давало йому спокою.

-- Тому що бажання було справжнім.

-- Дракон не вміє брехати, -- Міртілла примружила очі. – Принаймні так, як це роблять люди. Дракон розуміє найпотаємніші прагнення людей, а його обіцянки небезпечніші ніж вістря меча і набагато смертоносніші. Тому пастух не забув про бажання. Про своє особисте бажання, що співало в нього в крові, поки врешті не вимовив його над могилою дракона. Так само поступила твоя мати. Всі так поступають.

-- Чого прагнула моя мати? – запитав Граціано, хоча вже знав відповідь.

-- Сина, -- відповіла Міртілла без вагань. – Вона прагнула мати сина, щоб очі в нього були блакитні мов небо, а плечі широкі, як в Тріфоне. Тому що кохала Тріфоне всім серцем, а жодна донька не може заповнити порожнечу в серці чоловіка. Так їй здавалося. Тож, пішла на перехрестя доріг, де поховали дракона, і вимовила своє бажання, накликавши червону смерть і розпач. Дракон дотримує слова, але він не милосердний.

-- Звідки ти це знаєш? Звідки ти стільки знаєш про драконів, бажання і мою матір?

Видавалося, що меч вібрував в його руці, камінь, оправлений в держак, сяяв наче краплина крові.

-- Тому що, -- вона завагалася і Граціано вперше побачив на її обличчі ще щось, крім глузування. – Жила колись дівчина з горіховими, як у Аріанни, очима і таким легким кроком, що стеблини трави не згиналися під її ногами. Танцювала поміж трьома колами бузини, малини і трави, навколо могили, де її батько поховав дівчину, що була драконом ув’язненим у тілі жінки і драконове бажання шепотіло до неї з-під дерну і коріння полину. Поки зрештою вона не вимовила його. Бо тільки там, в місці, захованому за потрійним колом з бузини, малини і трави, вона була по-справжньому вільною. Нікому не належала. Ні батькові, який у міцному вині топив спогади про золотоволосу принцесу і про те, як пелюстки крові розквітли на її губах, коли на неї почали опускатися палиці та ціпи селян. Ні матері, яка думала тільки про те, як спекатися доньки з дому. Ні бондарю Маттео, який був вдвічі старший від неї, але достатньо заможний, щоб одружитися з найкрасивішою дівчиною в селі. Тож вона вимовила бажання – залишитися тут назавжди! – Міртілла зайшлася безрадісним, хриплим сміхом. – А дракон його виконав. До йоти.

-- Хто ти? – запитав перелякано Граціано. – Ти моя бабуся?

-- Ні, -- Міртілла ледь підняла брови. – Твоя бабуся була сильною жінкою і не піддалася драконові, але зрештою він добрався і до неї. Через Аріанну, яка так сильно прагнула сина, що накликала чуму і втратила все, що кохала. Маму, чотири доньки, ще й чоловіка, бо Тріфоне чув розповідь про серце дракона і про бажання, і не зміг її більше кохати. Втратила всіх, крім своєї божевільної тітки, яка колись теж вимовила бажання і яка залишиться тут назавжди.

-- Назавжди? – повторив він бездумно. – Назавжди?

-- Дракон не дає мені померти, -- пояснила сухо. – Я ув’язнила себе за власним бажанням, і скоріше гори перетворяться в пил і висохнуть ріки, ніж дракон поверне мені свободу. Він знає мою кров, кров людини, що зрадила його найпідступніше з усіх, і дракон не пробачає. Тому я тут назавжди, сторож дракона і його невільниця. Так довго, поки сама не вкорочу собі віку. Але я цього не зроблю, -- посміхнулася тонкими, блідими губами. – Бо тоді дракон переміг би остаточно.

-- Більше ніколи не буде дракона! – вигукнув Граціано, а потім здійняв меча і вдарив по черепу дівчини, яка була драконом.

Кістка з хрускотом тріснула і розсипалася на дрібні, білі уламки. Рукоятка меча зручно лежала в руці Граціано, наче була викута саме для нього, тож він вдарив ще раз. Сік і рубав кістки дівчини, яка була драконом, потім те, що здавалося обрисом її справжньої постаті – коричневі, напівпрогнилі колючки