Читати книгу - "Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1"

Адам Кендзьорівський був занадто бідний, щоб навчатися в університеті, тому після гімназії пішов у газету, де спершу виправляв помилки галасливих репортерів. Він потай мріяв писати любовні романи, замішані на зраді, отруєнні та запізнілім каятті, бо прочитав увесь тритомник Варушинського[12], заплативши в книгарні Бодека шість чесно зароблених корон. Особливо його вразила історія під назвою «Кохання прекрасної графині», яку він міг переказати навіть спросоння. Може, це було під впливом плутаних розповідей матері, яка натякала, що шлюб з банківським урядником Кендзьорівським (хай з Богом спочиває!) — річ вимушена, бо збідніла й усохла гілка родового дерева графів Ґжеґостоцьких...

Так от, впросивши власника газети Малермана спробувати його як репортера, Адам покладався на свій зародковий письменницький хист. І не помилився! Усі неопізнані трупи в його замітках були або нешлюбним (ою) сином (дочкою) графині (графа) N, або загубленим в дитинстві спадкоємцем (спадкоємицею) барона S, або самогубцем (самогубцею), знехтуваним (ою) якимся аристократом (аристократкою) Z, Y, X (тут можна згадати всі літери латинської абетки). Наклад газети зростав саме тому, що міщани прагнули розгадувати ребуси Кендзьорівського, поновлюючи у своїй пам'яті шляхетські прізвища. Сам автор навіть не помічав різниці між реальністю і вигадкою, і це спонукало його зазирнути в минуле свого давнозаснованого роду (він у цьому не мав ні грама сумнівів!), започаткованого Митусою, якого скарав Данило Галицький за непослух. В цьому Адаму допомагав його шахраюватий товариш Теодор Козобродський — університетський професор. Козобродський проник у стіни храму науки, змістифікувавши велике історичне відкриття: він нібито відшукав в архіві грамоту, писану рукою Ярослава Мудрого, скопіював її для глибокого дослідження тексту, але за два дні той давній папір розсипався на порох від сонячних променів, які нахабно світили у шибку. Героїзм Теодора полягав у тому, що він встиг переписати грамоту, а необережне поводження з безцінним історичним свідченням нікого не цікавило, окрім студента-правника на прізвище Маґдебурко — дзяда, за освіту якого платив цукровий магнат Симиренський.

Теодор Козобродський навіяв Кендзьорівському, що Митуса мав прізвисько Кендзьорявий, адже на одній із картин зображений з довгим хвилястим волоссям, стягнутим на чолі вузьким ремінцем. Професор ставив на кін доброчесність свого роду до сьомого коліна, що розшукає в історичних свідченнях, як над Митусою голосила його молода дружина, тримаючи на руках немовля чоловічої статі. Адам сприйняв версію за доконаний факт, а свій потяг творити — як генетично успадкований талант. Він навіть спробував писати для газети гекзаметром. Кримінальні новини набрали такої форми:

Правовірний юдей Малерман схопився за ярмулку, прочитавши в трьох числах поспіль спочатку про «панну невинну», потім про «юнака чистого душею» і про «мужа порядного, який рід свій навіки прославив» (йшлося про особу, підозрювану в маніякальнім потязі лякати в парках гімназисток, виставляючи зненацька зі штанів свого «бешкетника-вередливця»).

Малерман викликав Кендзьорівського і суворо наказав займатися літературною творчістю на дозвіллі. Адам похилив голову на знак каяття, став писати стриманіше, але іноді почуття брали гору над здоровим глуздом, і тоді прихильні читачі всмак ридали над такими рядками:

«Як бджілка, що невситима до нектару, так ця молода жінка пурхала над землею, шукаючи щастя. А воно було зовсім поруч — донька, народжена в муках, виховувалася щирим подружжям на сусідній вулиці. Ніжна лелітка й не здогадувалася, що пані, яка проходила мимо неї майже щодня, обвіваючи духмяним запахом парфумів, — була їй рідною матусею і близькою приятелькою барона R. Та зла усмішка долі скасувала можливу їхню щасливу зустріч: жінка зашпорталася на сходинках вагону, коли хотіла зійти, і впала під колеса, які ще не спинилися».

Чого та «бджілка» вистрибувала з потягу, а не «пурхала над землею», довело слідство: вона перевозила фальшиві банкноти...

Слід сказати, що за пізньою вечерею Адам розповідав кримінальні трафунки матусі і Ґеньові, додаючи свої коментарі та зауваги. Наприклад, він був переконаний, що фальшиві банкноти «бджілка» перевозила для барона R, бо він програвся в карти так, аж змушений був закласти спадок — будинок в передмісті. Але дурна кобіта могла спокійно відмовитися від свого багажу: не знаю, хто цю валізу поставив у купе — і квит! Жінки не здатні на швидку реакцію, а от кмітливий чоловік вчинив би мудро і лишився цілим. В тонких справах ліпше не покладатися на жінок: у них під капелюшками вітер свище.

Ґеньо уявив, як стара Кендзьорівська збирається до крамниці, одягає капелюшка, а з-під нього визирає лукава морда Вітру, щоб свиснути, стуливши губи в курячу дупу. Та він навчився приховувати свої порухи і не денервувати благодійників, які все частіш згадували у розмовах слово «гімназія». Отже, з осені він уже не бігатиме у дворі за кішкою,