Читати книгу - "Відірвана від коренів"

знайомими, і через деякий час я зрозуміла, що картина зображала долину, тільки сплющену, якою її міг бачити птах, коли дивився на неї високо згори. Срібна лінія була Шилкою, яка збігала з гір у ліс, і довкола неї були села. Кольори були блискучими, а глянцева фарба позначала крихітні дахи. Я майже бачила хвилі на річці, і блиск сонячного світла на воді. Блиск притягував очі, і мені хотілося дивитися і дивитися на нього. Але в той же час мені щось не подобалося. Картина була коробкою, змальованою з живої долини, обмежувала її, і споглядання змусило мене відчути себе теж закритою.

Я відвернулася. Мені здалося, що я не змогла би жити в такій кімнаті. Я не снідала сьогодні і не вечеряла минулого дня через відчуття золи у роті. Я повинна була мати ще менший апетит зараз, коли зі мною трапилося щось далеко гірше за те, що я собі уявляла, але замість цього я була страшенно голодна, а у Вежі не було ніяких слуг, так що ніхто не збирався подбати про мій шлунок. Тоді мені в голову прийшла жахлива думка: а що, коли Дракон зібрався пообідати мною?

А потім ще гірша думка: а що буде після обіду? Кася завжди говорила, що вона вірила жінкам, які повернулися, що Дракон не піднімав на них руку.

— Він тримав дівчат більше ста років, — завжди твердо казала вона. — Одна з них обов'язково зізналася би, і тоді поширилися би чутки.

Але кілька тижнів по тому вона попросила свою матір, в приватному порядку, щоб та розказала їй, як це відбувається, коли дівчина виходить заміж, і чи її мати мала таку ніч, перш ніж вийшла заміж. Я підслухала їх через вікно, коли ми повернулися з лісу, я стояла поруч за вікном і слухала. Гарячі сльози текли по моєму обличчю, я сердилася, тому що зробила це заради Касі.

Тепер це відбудеться зі мною. І я не була настільки хороброю, я не думаю, що змогла би зробити кілька глибоких вдихів, і стиснути свою волю в кулак, як казала моя мати Касі, а зробити це не завадило б. Я уявила той жахливий момент, коли обличчя Дракона опиниться близько до мого — навіть ближче, ніж коли він оглядав мене на обранні — чорні очі, холодні і блискучі, як камінь, залізні тверді пальці, дивно теплі, які здирають плаття з мого тіла, в той час як він посміхається гладкою задоволеною посмішкою зверху вниз. Що робити, якщо від нього буде жарко лихоманити, як тоді, і коли я відчуватиму, що горю, як вуглинка, усім тілом, в той час як він лежатиме на мені…

Я здригнулася від таких думок і встала. Подивилася на ліжко, а потім навколо — у маленькій тісній кімнаті нікуди було сховатися — а потім вибігла і пішла далі. За аркою були сходи, які вели вниз у тісній спіралі, так що я не могла бачити, що було за наступним поворотом. Це звучить безглуздо — боятися йти вниз по сходах — але я була в жаху. Я ледь не повернулася в свою кімнату, в кінці кінців. Нарешті я відвела одну руку до гладкої кам'яної стіни і повільно пішла вниз, ставлячи обидві ноги на одну сходинку і зупиняючись, щоб послухати, перш ніж стати на слідуючу.

Після того, як я прокралася на цілий оборот вниз, і ніхто не вискочив на мене, я відчула себе ідіоткою і пішла швидше. Але коли я зробила ще один оборот і сходи не закінчилися, я почала боятися, що сходи магічні і я просто буду йти по них вічно, як свердловиною. Я почала йти швидше і швидше, а потім мене пронесло через три сходинки вниз на наступний майданчик і я стрімголов врізалася в Дракона.

Я була худою, але мій батько був найвищим чоловіком у селі, я діставала до його плеча, а Дракон не був високим. Ми мало не впали разом вниз по сходах. Він швидко схопився за перила з одного боку, моя рука вхопилася за нього, і якимось чином нам вдалося утриматися від падіння. Я відчула, що важко спираюсь на нього, вхопившись за накидку і дивлячись прямо на нього переляканим обличчям. Якийсь момент він був занадто здивований, щоб думати, і виглядав як звичайна людина, вражена тим, що хтось стрибнув на нього, трохи нерозумно і м'яко, його рот розкрився і широко розплющилися очі.

Я була така здивована, що не рухалася, а просто безпорадно висіла на ньому, і він швидко змінився; по його обличчю прокотилася хвиля обурення, і він опустив мене на ноги. Тоді я зрозуміла, що тільки що наробила, і випалила в паніці перше, що прийшло мені на думку, перш ніж він встиг заговорити,

— Я шукаю кухню!

— Ви, — сказав він вкрадливо. Його обличчя більше не було м'яким, а стало жорстким і майже лютим, і він не відпускав мою руку. Стискання було міцне, болюче; Я відчувала тепло навіть через рукав мого плаття. Він смикнув мою руку і нахилився до мене — я думаю, що йому хотілося нависнути наді мною — а через те що він не міг цього зробити, він ще більше розізлився. Якби у мене був момент, щоб думати про це, я б осіла і зробила себе нижчою, але я дуже втомилася і налякалася. Так що його обличчя опинилося якраз перед моїм, так близько, що його дихання було на моїх губах, і я відчула себе так, як недавно уявляла… і почула його вбивчий шепіт:

— Може, буде краще, якщо я покажу вам.

— Я можу… я можу знайти сама… — Я намагалася щось сказати, тремтячи і намагаючись відсунутися від нього. Він повернувся і потягнув мене за руку вниз по сходах, по колу знову і знову, цього разу було п'ять обертів, перш ніж ми прийшли до наступного майданчика, потім ще три кола вниз, світло стало ще яскравішим, і, нарешті, він привів мене на нижній поверх