Читати книгу - "Пригоди Романа та його друзів на Дріоді"

— Слухай, ну ти зараз просто як маленька дитина, все б вигадувати казки, — осадила Романа Тася. — Ми сьогодні потрапимо у малинник чи ні? Знайшли щось — то й знайшли. У теперішньому дивовижному світі я вже нічому не дивуюсь. Не здивуюсь, навіть якщо зараз побачу «літаючу тарілку»!

— Добре, пішли. На зворотному шляху роздивимось їх детальніше.

І діти, покинувши свою загадкову знахідку, попрямували далі. Невдовзі вдалині показався зруб, де росла дика, але надзвичайно смачна та добірна малина. Вони так захопились збором сонячних теплих ягід, що й незчулись, як звернуло з полудня і сонце поволі покотилось до обрію. Коли нарвали повний кошик, Роман ще дістав з рюкзака велику та цупку торбу з церети. Наповнили і її.

— Ну що ж, думаю, досить, — оббираючи зі штанин засохлу траву, промовила розважлива Тася. — Маємо повний кошик та майже повну торбу. Вистачить і на варення, і на вареники та пиріг. А на компот назбираємо через декілька днів, сезон тільки-но розпочався.

Роздираючи колючі кущі шипшини та ожини, що опутали малину густим павутинням, діти почали вибиратись на дорогу, яка серпантином огинала зруб. Пірат, все ще насторожено щулячи вуха, продирався слідом. Та раптом собака підскочила високо у повітря і всіма чотирма лапами дзвінко гепнулась об землю.

Просто перед дітьми відкрилась широка галявина, якої, а Роман з Тасею це добре знали, там раніше не було. Посеред неї стояло щось схоже на гострий циліндр з багатьма вузькими, схожими на бійниці, вікнами-ілюмінаторами. А ще «воно» нагадувало довгу, звужену вгорі, сріблясто-білу сигару з темнішими поперечними смугами. Апарат таємниче зблискував зеленкуватим фосфоричним світлом. Діти і собака злякано завмерли на місці. Але те світіння, чомусь, діяло, на диво, заспокійливо. Коли Рома знову відчув здатність рухатись, а його важко було чимось налякати, хлопець підійшов трохи ближче, щоб краще роздивитись, на його поважну думку, міжпланетний космічний корабель. Навколо панувала абсолютна дивна тиша, навіть вітер перестав шуміти у кронах дерев, і серця дітей бились у пришвидшеному темпі, а кров пульсувала в унісон з легкою вібрацією таємничого гостя.

У «сигарі» світилось лише кілька верхніх бійниць-ілюмінаторів. Жодного натяку на хоч якийсь вхід не було. Тася теж підійшла трохи ближче і зацікавлено почала розглядати мерехтливий апарат. Навіть Пірат, все ще стиха повискуючи, ліг на живіт і почав тихенько підповзати, але всім своїм виглядом давав зрозуміти, що у будь-яку мить готовий скочити на лапи та чкурнути геть.

Вже скоро, зовсім осмілівши, Роман підійшов до корабля впритул і злегка постукав по ньому пальцем. У відповідь не почулося жодного звуку. Хлопець обійшов апарат, що був у діаметрі близько п’ятнадцяти метрів, і задумався, з чого ж у нього обшивка? По кольору було щось схоже на срібло чи легку сталь, але по твердості не співпадало з версією хлопця. Швидше якийсь сплав. Тася ходила слідом за братом, намагаючись за ним сховатись. Пірат, нарешті переставши боятись, підповз на найкоротшу відстань від апарата і почав його обнюхувати.

— Чуєш, Тасю, а вони прибули зовсім недавно. Відчуваєш, який запах стоїть у повітрі? Я такого ще не нюхав скільки живу, — тихо промовив Рома, намагаючись вловити думку, що весь час від нього тікала.

— А ти пам’ятаєш, що було на цьому місці до того, як сюди спустилась ця дивовижна конструкція?

— Напевне, ліс. Але галявини не було точно.

— Слухай, Ромо, а як так вийшло, що ми не бачили, як вони приземлились? Адже були зовсім близько.

— Ми ж так захопились збиранням малини, що й не помічали нічого довкола себе.

Хлопець різко замовк і почав з тривогою прислухатись до свого тіла. Поміж ним та апаратом почали пробігати якісь чуттєві ейфорійні імпульси. Зробилось трохи лячно, але ще цікавіше. Потім Рома перевів погляд на Пірата і у нього відвисла щелепа. З собачої шерсті, що стояла сторчака, в усі боки летіли зеленкувато-блакитні іскри. Потім такі ж іскри посипались з Тасиного волосся.

— Господи! Прибульці ж дистанційно зчитують з нас потрібну їм інформацію! — закричав Рома.

Раптом корабель почав світитись дужче, а потім, просто навпроти них, відкрився шлюз і звідти до землі простяглись чудернацькі сходи. Вони ніби висіли в повітрі і були прозорі, як скло.

У Ромовій голові щось клацнуло і його ніби магнітом потягло до тих сходів. Ловлячи руками повітря, хлопець почав підніматись ними. Сходи виявились на диво міцними та твердими. Піднявшись на верхній майданчик, Рома повернувся і побачив, що слідом за ним йде Тася, несучи в руках малину, а за нею, мов прив'язаний, Пірат. Коли всі троє опинились в шлюзовій камері, сходи зникли, а сріблястий люк зачинився, не видавши жодного звуку.

Діти йшли вузьким коридором, по обидва боки якого було по кілька дверей. Попереду виднілись трохи ширші, що відразу ж гостинно розчинились, як тільки трійця біля них зупинилась, і знову зачинились, пропустивши дітей та собаку всередину, в маленьку кімнатку, яка виявилась ліфтом, що миттєво виніс їх нагору.

Коли за друзями зачинились і ці двері і вони, ступивши