Читати книгу - "Кароліна і дорослі"

Родина підвелася з-за столу.

Кароліна, як і позавчора, взяла свій альбом з марками, але замість мріяти про подорожі в міста і країни, назви яких були написані на маленьких паперових квадратиках, вона задумалася. Дівчинка була така тиха, що мама занепокоїлась, чи вона не хвора. Бабуся порадила напоїти її відваром вербени, а тато сказав, щоб вона лягала в ліжко. Кароліна слухняно згорнула альбом, сказала всім на добраніч і пішла до своєї кімнати.

Вона зупинилася перед Адонісом.

Годинник цокав і, здавалося, вдоволено всміхався.

Кароліна сказала, що їй було дуже цікаво побачити пташок, але Адоніс не відповів.

Дівчинка ніжно погладила гладенький дерев’яний корпус годинника і легенько поплескала його по боках.

Вона лягла, але довго не засинала. Заплющивши очі, вона бачила маленьких пташок, що жили в серцях мами і тата, бабусі і дідуся, тітоньок Франсуази і Люсі.

І раптом їй забаглося випустити їх на волю ще раз. Та чи ж можливо це? Чи лишився в хусточці золотий пилок?

Аж тут двері тихенько прочинилися. Кароліна подумала, що то мама прийшла поцілувати її на сон. Але то був Адоніс. Він мовчав. Стояв великий, темний, майже суворий. І в його цоканні вчувалося: «Ні, ні, ні, ні, ні, ні».

Кароліна благально мовила:

— Адонісе, любий, хай іще раз відкриються гніздечка-віконечка з пташками! Один-єдиний раз!

— Ні, ні, ні, ні, ні, ні!

— Завтра ввечері, будь ласка, дуже тебе прошу!

— Ні, ні, ні, ні, ні, ні!

Адоніс зник із кімнати.

«Я так мало бачила тих пташок, навіть не встигла їх добре роздивитися, — подумала Кароліна. — Цікаво, чи голубі очі в бабусиної голубки?»

Вона вважала, що Адоніс надто вже суворий. І їй закортіло не послухатись годинника і ще раз, один тільки раз викликати пташок. Аби лише зостався пилок у складках хусточки…

Наступний день минув спокійно. Настав вечір, погожий липневий вечір.

Кароліна вже трохи забула про Адоніса й пташок. А коли згадувала про вчорашні події, то й сама сумнівалася: чи не примарилось усе це їй?

За вечерею вона була незвичайно слухняна. Згадуючи дідусеве совеня, татусевого кулика, бабусину голубку, Кароліна подумки всміхалася. В її кишеньці віддималася згорнута в кульку хусточка, до якої дівчинка вряди-годи торкалася. Кароліні хотілось розгорнути хусточку бодай для того, щоб упевнитися — вона не снить. Правда, Адоніс не дозволив їй це робити, але ж Адоніс — усього-на-всього звичайний старий годинник. Кароліна певна, що не станеться нічого лихого, як вона розгорне хусточку.

Нічого не станеться…

А раптом станеться?..

Коли нічого не станеться, це свідчитиме про те, що Адоніс — звичайнісінький механічний пристрій для вимірювання часу. Це свідчитиме також про те, що в серцях у дорослих немає ніяких пташок і що речі насправді є такі, якими здаються: стіл — тільки стіл, дорослі — звичайні дорослі, годинник — годинник та й годі.

«Ні, треба неодмінно розгорнути хусточку! — подумала Кароліна. — Я мушу переконатися… В чому переконатися?.. Та в тому, що все це мені приснилося!»

Коли подали десерт, Кароліна вийняла з кишені хусточку. На дівчинку, здавалося, ніхто не дививсь. Вона розгорнула хусточку, поклала на стіл і розгладила долонею.

Тієї ж миті на грудях у рідних з’явилися віконечка, і з них визирнули пташки.

Кароліна потерла очі, проте пташки не зникли. Навпаки — вони знову запурхали по кімнаті.

Даремно дівчинка щипала себе, щоб переконатися, що це не сон.

Дорослі, як і вчора, нічого не бачили й не чули.

Раптом бабуся, важко зітхнувши, сказала, що в їдальні душно, і попросила відчинити вікно.

Кароліна хотіла цьому перешкодити, але не встигла — тато встав, клацнув віконною засувкою, і в кімнату полилося свіже, напоєне запахом зілля й квітів повітря.

Пташки враз замовкли й посідали на меблі — де трапиться.

Кароліна хотіла, щоб вони повернулися в свої гніздечка-віконечка, але для цього треба було б вимовити якісь чарівні слова, а годинник не сказав їх дівчинці. Бідний Адоніс — чи здогадується він, що Кароліна його не послухалась?

Годинник спокійно вибив дев’ять ударів. Дівчинка сподівалася, що, почувши дзвін, пташки впурхнуть у гніздечка-віконечка. Однак їм, очевидно, сподобалась воля, і вони весело запурхали по кімнаті. І щоразу, коли якась із них пролітала повз відчинене вікно, Кароліна злякано заплющувала очі.

Синичка якусь мить посиділа на вікні й повернулась до столу; кулик зацікавлено повів дзьобом у бік високих дерев у садку. А совеня, дідусеве совеня, завмерло, ніби зачароване темрявою за вікном. Воно вдивлялося в ніч своїми круглими золотистими очима. Потім розпростерло крильця і, м’яко змахнувши ними, вилетіло в темний сад.

Дідусь тим часом чистив персика. Зненацька він поклав ніж, приголомшено глянув довкола, потім очі його затуманилися і, зомлілий, він повільно осів на стільці.

В їдальні знялася метушня, переполохані пташки зразу ж повпурхували