Читати книгу - "Наслідування Христа"

Яким чином може довгий час лишитися в спокої той, хто втручається в чужі справи, хто шукає між людьми пригоди, хто мало або рідко коли в серці збирає свої гадки докупи?

Блаженні простодушні, бо вони заживуть святого спокою.

Чому декотрі святі були такі праведні і такі богомисленні?

Тому, що вони дуже старалися вмертвити в собі всі земні бажання і завдяки тому могли всією снагою серця прив'язатися до Бога і свобідно віддатися Йому.

Ми надміру займаємося власними забаганками й забагато клопочемося речами, що проминають.

Також ми рідко коли цілковито позбуваємося хоч би одної хиби і нема в нас з дня на день запалу до поступу; тому лишаємося холодними і літеплими.

Коли б ми для себе цілком завмерли і в серці нічим не були заплутані, аж тоді могли б розуміти Божі речі і закоштувати дещо з небесного боговидіння.

Єдина та найбільша перепона полягає в тому, що ми не є свобідні від пристрастей і похотей і не намагаємося йти дорогою праведности святих.

Як тільки натрапляємо на найменшу перепону, зразу ж падаємо духом і звертаємось до людських утіх.

Якщо б ми силкувалися, як хоробрі мужі, витримати в боротьбі, напевно зійшла б на нас поміч Божа з неба.

Бо Той, хто надихає нас на боротьбу за перемогу, готовий допомогти борцям, які вповають на Його благодать.

Якщо наш поступ у побожності ґрунтується тільки на деяких видимих практиках, то скоро прийде кінець нашому богоміллю.

Тож приложім сокиру до кореня, щоб очиститися від пристрастей і мати спокій у серці!

Якщо б ми щороку викорінювали в себе хоч одну ваду, то дуже швидко стали б праведними мужами.

Але тим часом нераз бачимо протилежне: ми були кращі і чистіші на початку нашого навернення на дорогу праведности, ніж кілька десятків літ після обітів.

Ревність і поступ повинні б із дня на день зростати; а нині це вже велика річ, коли хтось зможе зберегти хоч частину первісної ревности.

Якщо б спочатку ми хоч трохи присилували себе, тоді пізніше могли б все чинити легко і радо.

Тяжка то річ, позбуватися звички, але ще тяжче противитись власній волі.

Та коли ти не перемагаєш того, що мале і легке, то як побореш те, що тяжче?

Протився зараз, на початку, своїм нахилам, позбудься злої звички, щоб вона поволі не довела тебе до більшої вади.

О, коли б ти зважив, скільки спокою собі, скільки радости іншим людям ти міг би принести добрим ладом у своїй душі, я вірю, що ти став би запопадливіше дбати про духовний поступ.

Для нас є добре, якщо часами маємо якісь труднощі та прикрощі, бо вони пригадують людському серцю, щоб уважало себе за вигнанця і не покладало надії на жодну річ цього світу.

Часом добре також, коли ми зазнаємо прикростей, коли люди думають про нас недобре і неприхильно, навіть якщо робимо добре і в доброму намірі.

Такі речі схиляють нас до покори і хоронять від пустої слави.

Бо тоді, коли на світі люди нас за ніщо мають і не довіряють нам, тим щиріше ми звертаємося до Бога, свідка нашого серця.

Таким чином чоловік має утвердитися в Бозі, щоб уже не потребувати ніяких людських утіх.

Коли на чоловіка доброї волі найде якесь нещастя чи спокуса або нападуть лихі думки, тоді він краще розуміє, що треба йому Божої помочі. Він бачить, що без неї нічого доброго не може вдіяти.

Тоді він сумує, стогне і молиться за ту лиху годину, яку терпить.

Тоді не до смаку йому довше жити й він бажає скоріше вмерти, щоб розлучитися з тілом і бути разом із Христом (Флп. 1,23).

Тоді він бачить, що не може бути на світі ані повної безпеки, ані тривкого спокою.

Поки живемо на цьому світі, годі нам бути без прикрости та спокуси.

Тому в книзі Йова написано: «Життя чоловіка на землі, то досвідчування» (Йов. 7,1).

Тому кожний повинен бути обережним перед своїми спокусами і серед молитви пильнуватися, щоб диявол не знайшов нагоди підійти до нього: бо він ніколи не засинає, а кружляє й шукає, кого б то ще проковтнути (1 Пт. 5, 8).

Ніхто не є таким праведним, навіть святий, щоб не мав часом спокус: та й ми не можемо бути так зовсім уже свобідними від них.

Однак спокуси, хоча й вони прикрі і тяжкі, для людини бувають нераз дуже корисні, бо людина набирається покори, чистоти і розуму.

Всі святі переборювали чимало прикростей та спокус і дійшли до більшої праведности.

А ті, що не вміли перемогти спокуси, відійшли від Бога і пропали.

Ніде немає такого святого стану, ані такої скритої схованки, де б не було ні спокус, ні прикростей.

Доки людина живе на світі, вона ніколи не є цілком забезпечена від спокус, бо причина спокус у нашому єстві, відколи ми родилися у похоті.

Ледве одна спокуса чи журба нас покине, находить зараз друга;