Читати книгу - "Іван Виговський"

травні 1651 р. Залучав писар для виконання дипломатичних доручень і свого батька та братів, а також челядників та слуг, наприклад, Івана Стадника і якогось Самійла. 20 червня 1657 р. він послав до Швеції разом з послами Хмельницького і свого представника – козака Дорошенка. Вище наведені факти засвідчують, що у Генеральній канцелярії в роки Національно-визвольної війни працювали високоосвічені люди, що мали значний досвід праці у державних установах Речі Посполитої; люди, яким до снаги були і перо, і меч.

Існують серйозні підстави вважати, що саме Виговський відігравав не останню роль у формуванні розвідки та контррозвідки при уряді України. Ще на початку 1649 р. дві тисячі розвідників до Польщі висилав з Переяслава полковник Максим Нестеренко (за іншими даними – Стасенко), але пізніше безпосереднє керівництво цими справами переходить до Виговського. Невипадково агентом саме Виговського був татарський товмач великого візиря Сефер Кази-аги. Цей агент під час сепаратних польсько-кримських переговорів під Кам’янцем-Подільським у грудні 1653 р. передав генеральному писарю відомості про їхній зміст. Невипадково агентом саме Виговського був у Стамбулі серб Микола Маркевич, посланий писарем до Туреччини наприкінці 1653 р. Агентом Виговського був і Теодосій Томкевич, грек за походженням, львівський купець і міщанин. Він брав участь у дипломатичних контактах українського уряду з урядами Речі Посполитої і Швеції (1658 р.). Інший грек, Остафій Астаматій (Стаматі, Стомателло), керівник митної служби у Богдана Хмельницького, теж діяв як агент Виговського у 1654—1656 рр. Не дивно, що Прокіп Верещака врешті-решт став на бік повстанців, бо був братом Василя Верещаки, який служив секретарем Яна Казимира і був дуже тісно пов’язаний з Виговським навіть і родинними узами. 9.09.1654 р. Виговський сповістив царя про те, що послав «своего человека для проведывания в землю Мултянскую, Венгерскую, Турскую для всяких вестей подлинных». Дипломат Речі Посполитої доповідав з Чигирина на самому початку 1651 р. про те, що через канцелярію Виговського «Хмельницький знає про все, що робиться у Варшаві і має таких, котрі доповідають йому про найменші події». При переговорах з московським послом Л. Лопухіним у Чигирині 17.01.1656 р. Хмельницький і Виговський сповістили йому про новини з Польщі, бо їм і «прислали грамотки наши друзья из Польши». Сам Виговський часом згадував про своїх друзів з Польщі, Литви, Білорусі, а також Волині й Полісся, що інформували його і уряд України про плани польської дипломатії, про наміри султана, кримського хана, молдавського господаря та ін. Агенти повстанців активно діяли у Львові, Кам’янці-Подільському, Перемишлі,

Кракові, Варшаві, Відні, Брно та інших містах, співпрацювали з шведськими й трансильванськими розвідниками на території Речі Посполитої, Чехії, Моравії, Сілезії, Австрії, країн Балканського півострова. Мережа української розвідки при королівському дворі у Варшаві була настільки міцною, що навіть через 25 років лунали скарги на те, що козаки (вже в часи Петра Дорошенка) знають про всі замисли короля, та вносилися пропозиції «добре пошукати» серед тих українців, які входили до оточення короля Яна ІІІ Собеського.

Ясна річ, що без Виговського не обходилися найважливіші і найпотаємніші справи Української держави. Так, можна навести приклад з самозванцем Тимофієм Анкудіновим, який з’явився в Україні якраз під час погіршення російсько-українських стосунків у 1650 р. Саме Виговський дав дозвіл московському послу на зустріч з самозванцем (16.10.1650 р.). Поява чергового самозванця в Україні викликала стривоженість у Москві, оскільки московський уряд добре пам’ятав про «смутное время» і тому йому доводилося вести прихильнішу лінію щодо України.

Однак Виговський не був би Виговським, якби він навіть з цього (справді важливого) епізоду не мав якоїсь користі. Він таємно пообіцяв московському уряду видати у майбутньому самозванця і одразу ж в очах царя та його оточення став більшим другом, ніж Хмельницький. Цю партію Виговський грав аж до смерті гетьмана. Вже 29.12.1650 р. російський купець-агент Ф. Гуреєв запросив під час ярмарку у Корсуні до себе на обід Виговського та паволоцького війта Івана (Поповича? – Ю. М.). Саме тоді Виговський висловив гостре невдоволення з приводу того, що секретні послання Хмельницького до російського царя Олексія опинялися в Варшаві. У подальшому налагоджуються секретні зв’язки між Виговським та путивльськими воєводами С. Прозоровським, а потім – з Ф. Хілковим. Відомі навіть імена російських агентів-гінців, які набиралися головним чином з путивльських торгівельних людей, наприклад, К. Тишкин, С. Катіржний, М. Антонов, В. Бураго (В. Бурий), П. Зеркальников, Д. Литвинов, С. Масальський, П. Привалов, Р. Федоров, Й. Шамирін, С. Яцин та ін. З ними Виговський передавав таємні листи, усно й письмово сповіщав царський уряд про дипломатичні й військові заходи Речі Посполитої, події на фронті тощо. Так, збереглися два «вістові листи», написані Виговським у вересні 1651 р. до С. Прозоровського, в яких сповіщалося про переговори з Річчю Посполитою та про таємне посольство кримського хана до Яна Казимира. Російським послам В. Унковському та А. Ардаб’єву на їхнє прохання Виговський віддав копії листів Яна Казимира до Марціна Калиновського, листа Іслам-Гірея ІІІ до Хмельницького і навіть оригінальне послання тому ж Василю Лупу.

Водночас Виговський уважно стежив за діями московських дипломатів та агентів. Коли один із воєводських агентів упився і вибовкав деякі секретні речі, то про це відразу ж стало відомо Виговському, і невдаху-агента тут же заарештували й доставили до генерального писаря. Останній, щоправда, обмежився тут суворим попередженням. Коли Хмельницький у другій половині 1651 р. вів переговори з назаретським митрополитом Гавриїлом як з посередником у контактах з царем Олексієм й виявив бажання піти «під високу руку» монарха, то Виговський висловився ще промовистіше. Московському послу Г. Богданову він заявив, що в разі згоди на те царя він особисто поїде до Москви і «стане домовлятися, на яких статтях цьому бути». Після відомих рішень Земського собору 1653 р. у Москві щодо України Виговський у переговорах з царськими дипломатами Стрешньовим та Бредихіним поспішив розписатися і за білорусів, запевняючи, що вони нібито дуже хочуть потрапити в підданство царя через те, що «їм від ляхів тіснота й переслідування великі». Зв’язки з Виговським московський уряд цінував дуже високо, навіть посилав йому додаткові подарунки, які мали передаватися послами таємно. Коли ж Прозоровського замінив на посаді путивльського воєводи Хілков, то останньому царською грамотою наказувалося продовжити листування з Виговським – «тайно и без имен». До самої смерті Хмельницького у царського уряду не виникало сумнівів щодо прихильності Виговського до Москви.