Читати книгу - "Між орлами і півмісяцем"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Неймовірно те, але й незаперечно, що і в Жовтоводах, і в Корсуні та Білій Церкві, і вже ось під Пилявцями і легендарний Кривоніс, і прославлені Нечай та Іван Ганжа, маючи навіть менші звитяжні успіхи, ніж оті Івани — славний Богун та Сірко, поклали на розгром шляхти значно більше своїх рядовичів-побратимів, а Іван Ганжа і сам наклав головою отут, у Пилявцях, тоді як обидва Івани досягли значних бойових успіхів, майже повністю цілими зберігши свої шереги завдяки штукарствам, хитрощам та спритності. Ні-ні! Вони не уникали бою, але вели його тільки напевне результативно, здобувши славу зачаклованих серед козацтва. А бій же то був — спаси Боже й помилуй!.. Світ, здавалося, загорівся, небо потемніло і закривавилося від нього!..
І Сірко, і Богун, не змовляючись, були одностайні у своїх успішних, як правило, маложертовних ратних діях і ніби змагалися, хто досконаліше обведе навкруг пальця ляха-супротивника і меншими потугами доможеться вагоміших наслідків у двобоях. Цінував це гетьман і одноразово остерігався, бо обидва «задирливо», як йому здавалося, і виклично вели себе і не в міру часто судили його дії в регіментарстві, особливо на радах і зборах при «знатних» і «старших».
Заздрісна була йому, гетьманові, і шана до них козацтва та поспольства, хоч обидва й були невблаганно суворими до підлеглих. Дивувало всіх ще й те, що, прорубавшись у смертельних герцях від Жовтовод аж до Пилявців і омозоливши, наче підошвою підшивши, долоні обох рук, вони досі не мали жодної подряпини на тілі і тим збільшували свій сатанинський героїзм, поки не стали загальновизнаними характерниками, особливо Сірко, і в очах старшин, і в свідомості козацтва та поспольства...
2.Стояла прохолодна політня пора, коли переможні козацькі потуги, з боями взявши Старокостянтинів і Збараж та обійшовши — за викуп для оплати послуг Тугай-беєві, Калзі-султанові і Пін-азі — Львів, майже без супротиву досягли Замостя і аж Любліна. Досягли як герої і витязі на подив усьому світові! Нічого ніби не лишалося гетьманським лавам, як іти прямо на Варшаву і Краків і диктувати бундючним королятам і пихато-чванливому сеймові відповідну волю переможців, куплену по терпіннях від визисків і знущань потом і кров'ю, життям численних тисяч визвольників в оцих сукцесах. Іти і диктувати — та й тільки!
Але сталося неймовірне. До штурму Замостя в Кривоноса, Богуна, Данила Нечая, Чорняти та Сірка все було заздалегідь старанно узгоджене, припасоване і зготовлене, ба військо навіть відпочило. Додаткові полки на чолі з Небабою, Кричевським, Гладким, Іваном Нечаєм, Гаркушею, Кривошапкою та Микульським гетьман, як і вимагала Мала рада, послав на Радзивілла, і ті зі сорокатисячними місцевими повстанцями менш як за місяць часу звільнили від Литви Брагін, Лоєв, Гомель, Річиці, Мозир, Туров, Пінськ, Берестейськ, Чечерськ, Брест, Рогачів, Бихів та Мотилів.
Отож, не боячись удару в бік, призначені штурмувати Замостя полковники готувалися до наступу. Кривоніс мав пробратися із Чорнятою із-за річки Вепсі та її боліт і вдарити в леті на Суховолю і Ліпське, Богун з Данилом Нечаєм — між Черничиним і Голобужем впасти на Меншин. Сітавець та Демковець, а Сірко, в свою чергу, бурею налетіти на Комарів і Лабунне, окличивши початок своїх дій гарматним пострілом як гаслом для загального наступу й штурму.
Про якусь невдачу і мови не було. Всі три об'єднані потуги, не спиняючись, як наполіг ще не видужалий від поранення під Старокостянтиновим Кривоніс, мали врізатися — за згодою і планом Хмельницького — клином у регіменти ляхів у Замості. В своєму резерві цього разу гетьман лишив Гирю, Демка, Морозенка, Глуха, Тетерю та Дорошенка і на віддалі — орду, звичайно, під таємним наглядом, досить навчений її поводженням дотепер.
Правда, як досконало і викінчено та виважено не розробив гетьман Богдан плану бою з ляхами на чолі із «периною», «латиною» та «дитиною», призначені іти першими на Замостя полковники, вернувшись у розташування своїх залог, самочинно переінакшили Хмелевий план, не пішовши на ворога із Заболотців, Заставного та Вільхової спільною лавою, де їх ляхи, завдяки таємним вивідцям, уже чекали, а вирішили тризубовим клином зненацька проколоти, розірвати чи й оточити з трьох боків найбільше огармачені польські охоронні застави, щоб потім уже — таки лавовим клином,— врізатися в Замостя.
Став у пригоді та посприяв цьому, противному для гетьмана, рішенцеві, приведений за дня Турлюном та Халявою полоненик. Сіркові своїм полком, у якому налічувалось завдяки приєднанню навколишніх селян втричі більше козаків, ніж визначалось, випало наступати в лоб досить укріпленим польським редутам. Отож, було та було роботи Турлюновій та Халявиній чатам у розвідуванні, хоч місцеві повстанці їм і допомагали тут неабияк.
Полоненик повідав Сіркові, а через нього й іншим, що гоноровий пан Вишневецький, перегризшись із Оссолінським, Заславським, Остророгом та Конецпольським із-за Карла-Густава, якого бажав бачити королем на місці покійного Владислава, та не ставши, як хотів, ні польним, ні коронним гетьманом, бо, окрім того, був ганебно розбитий Перебийносом, тепер зі своїми дуже поріділими
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Між орлами і півмісяцем», після закриття браузера.