Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

псуванню вдач або розпусті, вирішив переписати її від початку до кінця й поширити у світі. Він тепер сам довідався, як із порожнечі виникає краса, як краса породжує почуття, як почуття виявляються в красі, а через красу пізнається сутність порожнечі. Він перемінив ім’я на Цінсен — «Той, що спізнав почуття», а «Історію Каменя» назвав «Записками Цінсена».

Пізніше Кун Мейці зі Східного Лу запропонував іншу назву — «Дорогоцінне свічадо любові». А згодом рукопис потрапив на терасу Туги за втраченим щастям, де його десять років читав і переробляв Цао Сюецінь. Він розбив його на розділи, склав зміст і дав нову назву — «Дванадцять головних шпильок із Цзіньліна».

Назва повною мірою відповідає «Історії Каменя».

Із цього приводу складено такий вірш:

На аркуші паперу похвальба і жодного достойного рядка. І, разом з тим, сльозливі ці слова, а скарг і туги зайвина гидка. Напевно, всі, не вдумуючись в суть, «Цей автор недалекий!» — скажуть так. А витончений смак оцінить той, хто й між рядків проникнути мастак?

Якщо вам зрозумілий початок оповіді, прочитайте, що написано на камені. А написане там ось що.

Далеко на південному сході, у тих краях, де в давні часи осіла земля, стояло місто Гусучен. Біля західної його брами був квартал Чанмень, місце розваг міської знаті й багатіїв. Поруч із кварталом проходила вулиця Шиліцзє, що закінчувалася провулком Женьцінсян, де стояв старовинний храм. Місце вузьке, тісне, недарма його прозвали Гарбузовою горлянкою.

Поблизу храму жив відставний чиновник із прізвищем Чжень, на ім’я Фей. Другим його ім’ям було Шиїнь. Дружина його, уроджена Фен, мала славу жінки розумної та доброчесної, тямила, що таке обов’язок і етикет. Родина вважалася знатною, хоча багатством не відзначалася.

Чжень Шиїнь був чоловіком тихим і смирним, ні слави, ні подвигів не прагнув. Милувався квітами, саджав бамбук, пив вино й читав вірші, — словом, вів життя праведника. Одне було погано: прожив піввіку, а синів не мав — тільки дочку їнлянь, якій ледь виповнилося три роки.

Якось жаркого літнього дня Чжень Шиїнь відпочивав у себе в кабінеті та знічев’я гортав книгу. Стомившись, він відклав її, зліг ліктями на столик і задрімав. Приснилося йому якесь незнайоме місце й двоє ченців — буддійський і лаоський. Вони наближалися, розмовляючи між собою.

— Навіщо ти носиш із собою цей камінь? — запитав даос у свого супутника.

— Нині має вирішуватися справа закоханих безумців — хоча вони ще не з’явилися на світ, і, користаючись з нагоди, я хочу відправити цей камінь у тлінний світ, — відповів буддійський чернець.

— Он воно що! Виходить, і йому судилося стати закоханим безумцем у світі людей?! Де ж це відбудеться? — знову запитав даос.

Буддійський чернець пояснив;

— Справа ця на перший погляд може здатися забавною. Колись богиня Нюйва, зашпаровуючи тріщину в небозводі, кинула цей камінь напризволяще, позаяк він їй не придався, і відтоді він бродить по білому світу мов неприкаяний. Так він потрапив у палац Червоної зорі, де живе фея Цзінхуань. Фея, що знала про походження каменя, залишила його в себе, присвоївши йому звання Кришталевосяючий служитель палацу Червоної зорі. Прогулюючись одного разу західним берегом ріки Душ, служитель помітив біля каменя Трьох життів умираючу, але ще чарівну травичку — Пурпурну перлину, і щодня почав окропляти її солодкою росою. Так травичка прожила ще довгі роки, потім перетворилася на дівчину й опинилася за межами Неба згорьованих у розлуці. Там вона вкусила від плода таємної пристрасті й угамувала спрагу водою, що зрошує сумом. Лише одна думка їй не давала спокою: «Він зрошував мене солодкою росою, чим же я йому віддячу за добро? Тільки слізьми, коли спущуся слідом за ним у тлінний світ». У нинішній справі замішано багато перелюбників, яким судилося перевтілення у світі людей, і серед них Пурпурна перлина. Нині ж має також визначитися доля цього каменя. От я й приніс його на суд феї Цзінхуань — нехай разом з іншими запише його у свої списки й винесе вирок.

— Історія й справді кумедна, — погодився даос. — Уперше чую, щоб за добро платили слізьми! Чи не спуститися й нам у тлінний світ, допомогти цим грішникам звільнитися від земного існування? Хіба не буде це доброю справою?

— Саме так я й збираюся вчинити, — відповів буддійський чернець. — А поки підемо в палац феї Цзінхуань, довідаємося, що чекає нашого дурня, і вирушимо за ним, як тільки його відправлять у світ людей.

— Я готовий, — відповів даос.

Чжень Шиїнь підійшов до ченців і шанобливо їх привітав:

— Дозвольте потурбувати вас, святі отці.

— Зробіть ласку! — відгукнувся буддійський чернець, відповідаючи