Читати книгу - "Вирій загублених душ"

Тільки-но вони прибули до дворика Джульєтти, як синьйор Конті попрямував до стіни усіх закоханих, в якій залишив записку зі своїм побажанням, потім він повів свою даму в напрямку інших стародавніх замків. Вона слухала дідуся і думала про те, що, напевне, італійцям не до снаги мистецтво бесіди. Сильвіо полюбляв довгі монологи і бував красномовним, коли йшлося про предмет, близький його серцю. Здається, цього разу йшлося про історію роду Скалігерів, але вона слухала неуважно. Нарешті синьйор Конті закінчив свою лекцію і жестом показав, що хоче сісти. Мармурова лава, яка витримала, напевно, не одну пару, служила місцем відпочинку і водночас була найкращим місцем для огляду архітектурної пам’ятки, в якій тепер розміщувався міський музей мистецтв.

— Я хочу тобі дещо запропонувати, — сказав синьйор Конті після того, як перевів дух. — Ти хочеш жити в Італії? Хочеш? Тоді вся ця краса буде твоєю!

Чоловік обвів руками простір довкіл, включивши до нього частину безхмарного, ніби намальованого блакитним фломастером, неба.

— Ти віриш мені? Я бажаю тобі добра. Тобі і твоїм дітям. Ти сьогодні ж переїдеш жити на мою віллу. Я прошу твоєї руки, Анно!

Жінка не спам’яталась, як дідок плюхнувся перед нею на одне коліно. Вона знала, що, перебуваючи разом із Сильвіо, час від часу потраплятиме в незручні ситуації. Принаймні ця була не найгіршою. На них ніхто не звернув увагу.

— А що скажуть твої діти? — прекрасна синьйора дивилася на Сильвіо згори донизу, її руки спокійно лежали вздовж гнучкого тіла, якого він так жадав.

— Навіщо про це?! Все залежить тільки від нас. Діти своє отримали.

Жінка мовчки забрала свою руку, яку він намагався поцілувати. Вона підозрювала, що не все так гладко. У неї було таке передчуття, що варто лише переступити поріг його оселі, як того ж дня колишня сім’я синьйора Конті оголосить їй війну. Насамперед там потурбуються про депортацію нелегальної іммігрантки — і прощавайте плани з підкорення Європи.

Увесь зворотний шлях вони мовчали. Сильвіо незвично суворо повівся зі своїм улюбленим авто, розбивши фару, і ледь не зіткнувся з якимось продуктовим фургоном. На щастя, карабінер, який став свідком цієї дорожньо-транспортної пригоди, не затримав їх, а лише скрушно похитав головою вслід несамовито заведеному власнику зеленого «Фіата».

Синьйор Конті уже третій день поспіль утримувався від зустрічі з Анею. Цей старий зовсім не був дурнем, а чинив безумства лише через свою закоханість. Утім зберігати паузу в стосунках із прекрасною дамою йому ставало чимдалі важче. Сильвіо подумав, що даремно так натиснув на Анну. Потрібно було б їй дати більше часу на роздуми. Тим більше що з колишньою дружиною не вдавалося розійтися по-доброму. Певно, якесь прояснення стосунків станеться, коли він відвідає Україну, познайомиться з синьйорою Шурою. Старий відчував, що так просто завоювати цю українську красуню йому не вдасться. Його палкість сприймають як настирливість, а щедрість — як марнотратство. Він намагався підшукати слова, які б переконали Анну в його коханні, — і почав писати вірші. Звісно, те, що виходило з-під його пера, важко було назвати поезією, зате це заняття хоч трохи вгамовувало жагу пристрасті, яка розпалюється тим сильніше, чим більш неприступним стає об’єкт бажань. Аби стишити душевний біль, старий навіть повернувся до свого давнього захоплення — живопису.

Серед бізнесменів середньої руки, до яких належав синьйор Конті, були свої виміри чеснот. Вважалося, що ступінь поваги, свободи і щастя, яким користується жінка, є пропорційним її красі. Сильвіо підійшов до мольберта. З нього дивилось обличчя коханої. Чорні очі, чорні брови, загадкова посмішка вишневих вуст. Аня вміла підкорювати чоловіків без жодних зусиль зі свого боку. Під час подорожі до Риму синьйор Конті відчув усю силу чарів цієї незвичайної жінки.

Під час вечері в готельному ресторані у неї був грайливий настрій, тоді як у її немолодого супутника, навпаки, завмирало серце. Вона, сміючись, почала йому ворожити по руці. У нього, сказала Аня, буде велике кохання, він страждатиме, досягне своєї мети, проте залишиться самотнім.

— А як там моя лінія життя? Скільки мені ще ходити по цій землі? — необережно мовив синьйор Конті, перебуваючи під гіпнозом Аниних очей.

Жінка хотіла було щось відповісти, але стрималась і відвела погляд.

— Вам потрібно пильнувати здоров’я і уникати надмірностей, до яких ви схильні. Тоді ви проживете не менш ніж дев’яносто років.

У нього були ще питання до прекрасної ворожки, коли сомільє перервав їхню розмову, запропонувавши вина.

Сильвіо зітхнув і переставив мольберт ближче до світла. Цієї миті у двері постукали, і на порозі виникла постать Діно. Йому відразу ж впало в око незвичне заняття старого.

— Прошу тебе, будь обачним. Твоя іноземка, ця отруйна квітка… Вона занапастить твоє життя!

Молодший Конті й Аня були антиподами. Різкий, інколи аж до відрази, самовпевнений і педантичний Діно пишався тим, що закінчив магістратуру Болонського університету і вів самостійний бізнес. Він чомусь вважав, що має право критикувати кожен крок батька. Молодика дратував подекуди кокетливий вигляд старого казанови і хвороблива пустотливість, яка останніми роками з’явилася в його поведінці. А втім Сильвіо, здогадуючись про ставлення Діно до себе, все одно любив сина. Їхнє покоління не розуміє батьків, якщо ті не відчувають себе старими.

Діти були слабкістю Конті. А от Розалінда, його колишня дружина, після того як з роками обриси її гарненької фігурки перетворилися на суцільний квадрат, тепер не викликала в нього ніяких ніжних почуттів. Тим більше після того, як жінка виказала таку черствість під час хвороби чоловіка.

Діно ніби вгадав думки батька.

— Мама не згодна з рішенням суду про розподіл майна і подаватиме апеляцію, — сказав він.

Так чи інакше це загрожувало подальшим намірам синьйора Конті. Для нього не було секретом, що Джина шпигує за ним і Анею і про все доповідає Діно, а той передає плітки Розалінді. Як тільки його наміри стануть відомі, колишня дружина не впустить можливості офіційно заявити про те, що має заперечення проти його нового шлюбу. Сильвіо відчув клубок у горлі. Син тим часом іронічно поглядав на нього своїми виразними очима, чекаючи відповіді.

— Та йдіть ви під три чорти! — не стримався старий і замахав на сина пензлями, які все ще тримав у руці.

Непроханий гість пішов геть, грюкнувши дверима.

Для уродженців Південній Італії родинна солідарність була і є понад усе. Недарма ж