Читати книгу - "Дворіччя. Книга українця"

А де основа Духа, поцікавився наш мудрий предок, основа всього сущого? І відповів: «Бог!» Тобто: буки-он-глаголить. І це вже потім, услід за нашим далеким предком, євангеліст Іоанн скаже: «Споконвіку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог».

У цьому Слові — таїна життя, Першопричина. Це Слово початкує буква «б». Як і магічна свічечка букви «і», ця божественна буква буквально творить дива. Ось, приміром, щось здається вам неосяжним. Вставте після «не» єдину буквицю — б — і неосяжне стане небосяжним, — прекрасним і зрозумілим, що сягає неба!

Не біймося «в прадавню впасти глибину». Нашу рідну глибину.

...3 усіх визначень життя мені найбільше запам’яталося два.

Індійське: «Життя — це постійне прагнення істоти до розвитку за обставин, які прагнуть її роздушити» (Свамі Вівекананда).

Європейське: «Життя можна вважати лише епізодом, який безглуздо порушує блаженство і спокій небуття» (Артур Шопенгауер).

(А затятий матеріаліст Фрідріх Енгельс твердив у своїй «Діалектиці природи», що життя є всього-на-всього «способом існування білкових тіл». І це сімдесят років подавалося на території СРСР як істина в останній інстанції, починаючи зі шкільної парти і закінчуючи докторантурою філософських факультетів. І ще: жодна, навіть найпрацьовитіша у світі, мавпа ніколи не стала людиною, як би цього не хотілося автору «Ролі праці в процесі перетворення мавпи в людину».

«На лекціях казали, що „бытие определяет сознание“, що душа „продукт производственных отношений...“. І мені страшно стало, що я, людина, яка керує своїми думками і поступками, раптом підлягаю якійсь табуретці і взагалі мертвим речам.

Мені перестало хотітися жити, і я умовився з однією курсанткою повіситись...»

Такі думки виникали у молодого червоноармійця Володі Сосюри (колишнього петлюрівця!) на більшовицьких політичних курсах в Одесі. На щастя, вони з тою курсанткою не повісилися, а солодко покохалися на березі Чорного моря. І тому тепер маємо в українській поезії «Так ніхто не кохав» і «Любіть Україну»...

Не в теплу Одесу на курси, а на вічні мерзлоти й мерзоти Колими — а то й на той світ! — відправили б московиди Володимира Сосюру, якби потрапила їм у лапи його маленька збірка поезій «Пісні крові», видана у Проскурові 1918 року. Двадцятилітній козак гайдамацького полку писав тоді так:

Якими дивовижно актуальними є ці рядки і сьогодні! До речі, Володимир Сосюра народився 6 січня 1898 року на станції Дебальцеве...)

Дуже слушну пораду, яку варто взяти з собою у життя, дає нам український поет Олександр Олесь у своєму знаменитому вірші «Чари ночі» («Сміються, плачуть солов’ї і б’ють піснями в груди...»):

А Числобог порахував дні наші.

Таїні життя дорівнює таїна смерті. Це дві сторони однієї «медалі»: буття-небуття. Протилежності борються і єднаються. Полярність створює напругу життя.

У Книзі Велеса читаємо: «обаполи Білобог і Чорнобог перуняться — і ті Сваргу удержують, аби світу не бути поверженому». (Наші волхви-ясновидці застерігали, що не слід зневажати Чорнобога — він також потрібен природі мудрих противаг!)

Усе парне:

Білобог — Чорнобог

Світло — темінь

Добро — зло

Любов — ненависть

Звук — тиша

Радість — печаль

Благословенне — прокляте

Чоловіче — жіноче...

І навіть —

«Так стоїть увесь світ. Протилежне допомагає протилежному» (Григорій Сковорода).

«Є достатньо світла для тих, хто хоче бачити, і достатньо темряви для тих, хто бачити не хоче» (Блез Паскаль).

...Смерть може