Читати книгу - "Любові полум’я"

— То, що мені тепер з цим робити? — схлипнула Віола. — Я не можу ні про що інше думати, працювати, їсти, спати, співати врешті-решт!

— О-о, це вже погано, — підсумувала психолог. — То повідом його, що ти передумала.

— Я не передумала! Цього не може бути. Ти знаєш, як я ставлюся до таких речей. Моя позиція тверда.

— А навіщо тобі такі високі принципи? Кому від цього добре? Тобі зараз добре?

— Мені нестерпно, — вичавила зі себе Віола.

— Ну, от. Для чого влаштовувати самій собі тортури, якщо мало бути навпаки? Якщо приходить справжнє почуття, то це не «за просто так». Отже, тобі це необхідно. Чи ти мазохістка?! За принципи завжди легше боротися, аніж жити згідно з ними! — і вже напівжартома: — Вибач, та коли лікар каже, «як дуже-дуже хочеться, то можна».

Враз Віолі здалося, що повітря у приміщенні гусне, а час зупиняється. І щось гаряче, аж до печії, починає пульсувати у неї під ложечкою.

— Мені нічого такого не хочеться! — раптом незворушно повідомила.

— Ти мене зовсім заплутала! То «ні про що інше думати не можу», а то «не хочеться».

— Правильно! — підтвердила вона свої слова. — Я можу думати тільки про нього, згадувати усе, що було. Все. Крапка. Як сексуальний партнер він мене чомусь абсолютно не цікавить!

— Дурненька, це і є справжня пристрасть, — ніби відкрила їй очі.

— Я завжди була впевнена у тому, що пристрасть — це саме плотські бажання, — заперечила Віола.

— Так, насправді є пристрасне кохання з усіма наслідками. І коли тобі тьмариться увесь світ ще до початку якихось стосунків, то це і є лімеренпія, або пристрасть.

— Лімеренпія? Вперше чую, — щиро здивувалася Віола.

— Один відомий в Америці психолог, Теннов, працював над цією проблемою більше десяти років. Він довів, що саме таке кохання відрізняється від іншого гострою емоційною нестабільністю і коливаннями між захопленою ейфорією та маніакальною невпевненістю і ревнощами. Пристрасть не зводиться до сексуального потягу і потребі у сексуальній близькості. Мотив сексуальності у ній — явище підкорене, другорядне…

Віола слухала Катю із зачудованим поглядом. У ній боролися суперечливі почуття: сором, жаль до самої себе і відраза до проголошеного подругою.

— Скажи мені, Віолко, — Катя запнулася, — але можеш не відповідати, якщо не хочеш…

— Ні-ні, запитуй! Які вже тепер секрети?

— У тебе, окрім Андріана, в житті хоч хтось був?

— Ти що? — обурилася. — Як можна?!

Віола спантеличено стисла пухкі уста і відкинулася у великому м’якому кріслі.

— А як Андріан? — поцікавилася Катя.

— Як завжди, весь у роботі. Фірма поглинає увесь його час і емоції. А може йому і байдуже…

— Я так і думала. Усі програмісти однакові, як ті програми, що вони складають: нулик і одиничка, два нулики і дві одинички і т. д… Ну, тоді тобі простіше.

— Здається, твій не такий, — зауважила Віола.

— Тільки на якусь крихту, — посміхнулася кутиками вуст Катерина.

Вона почала заварювати каву і обмірковувати ситуацію, у яку потрапила її найближча подруга.

У самої Каті перший шлюб видався невдалим. Чоловік — тюхтій і нездара, прийшовши на усе готове, і не думав якось утримувати новостворену сім’ю. Усе, що мала Віолина подруга, заслуга її батька. Він — головний архітектор Львова щомісяця навідувався до доньки га двох дорослих онуків не тільки із теплих родинних почуттів, але й щоб матеріально підтримати їх.

Юрко, її колишній, підкупив молоду і недосвідчену Катрю оберемками троянд, романтичними вилазками на природу і своєю атлетичною статурою. Та як тільки його закоханість минула, припинилися поїздки за місто, обожнювання і ніжності. Тоді ж його молодій дружині приїлися і скульптурні рельєфи на його тілі. Вони почали лаятись за кожну дрібничку. Намагалися якнайболючіше вколоти і образити одне одного. Згодом звикли до таких сімейних міжусобиць.

Отримавши університетський диплом психолога, Катя довгенько не приступала до праці. «Недолуга спеціальність!», казала вона і розчинялася у сімейних турботах. Та коли її благовірний почав собі ще й подружок заводити, не витримала і розлучилася. Ще й за ремонт у квартирі, де вони жили, її тато змушений був повернути зятеві гроші. Ремонт — єдине, на що спромігся дорогоцінний Катрин чоловічок. Відтоді його, як вітром здуло. Зник і, навіть, не телефонував.

Катя вийшла заміж вдруге за значно старшого мужчину, теж з попереднім досвідом шлюбу.

— Ну, і чудово, що набагато старший, — оптимістично переконувала вона батька. — Буде без цих ідіотських сорокалітніх фортелів! Наїлися вже. Дякую, досить.

Їхній шлюб не блищав закоханими очима і пристрасними поглядами. Але спокійна сімейна гавань, очевидно, влаштовувала цих двох ділових людей. Костик заробляв чималі гроші, працюючи програмістом в одній із компаній з іноземними інвестиціями. Був щиро захоплений роботою своєї теперішньої дружини, наголошуючи, що вона — альтруїстка. Адже, за такий мізер, на його думку, допомагає людям вирішити складні життєві питання.

— Ти знаєш, я мабуть, вже піду, — схопилася Віола. — Мені ще треба вечерю зготувати.

— Не поспішай, розслабся, — Катя тихенько увімкнула «Енігму».

— Не треба! Мені і так тоскно, — емоційно зреагувала на екзистенційну музику.

— Ні, я хочу, щоб ми з тобою поміркували, порадилися… Ти ж за цим прийшла? А я не зовсім зрозуміла увесь трагізм ситуації. Щось не так з тобою.

— Зі мною… не так, вже років з десять, — сумно і жалісливо вимовила.

Прелюдія і фуга

Віола почала свою розповідь здалеку, уривками. Катя її не перебивала, слухаючи спомини про сценічне і емоційне життя своєї подруги, про перше зацікавлення Віктором.

— Раніше я часто їздила до Трускавця на «халтурки». Чудове камерне містечко!

— Так, зовсім західне: усе чистеньке, акуратне зі старими ошатними дерев’яними будиночками і розкішними медичними комплексами поруч. Люблю це місто при Карпатах. Там та-аке повітря! — не втрималася і вставила Катя.

— А я люблю такі вилазки. Це і додатковий заробіток, і водночас можливість розвіятися, попити цілющої Нафтусі. От, тільки дороги… Знані «фронтові» — це випробування на міцність нервів не тільки водія, який на кожній ямі лається, як п’яний клошар, а ще й нашого бомонду. Ти ж знаєш, як вони реагують на такий потік свідомості, — вона округлила очі. — Я завжди майже на всю потужність вмикаю МР-3 плеєр, щоб усього цього не чути. Пірнаю у свій світ. І десь дві години, аж до самого приїзду, насолоджуюся вишуканою музикою Моцарта, або розбираю нову партитуру, щоб не псути собі настрій ані від матюків, ані від сумного пейзажу за вікном, — пояснила Віола і за мить, замислившись, продовжила: — Мені так боляче дивитися на наші села, що руйнуються і вироджуються. Їду, дивлюся і мало не