read-books.club » Детективи » По багряному сліду 📚 - Українською

Читати книгу - "По багряному сліду"

152
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "По багряному сліду" автора Артур Конан Дойль. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 5 6 7 ... 33
Перейти на сторінку:
були раніше? — спитав я, кинувши зловтішний погляд на свого компаньйона.

— Сержант, сер. Королівська морська піхота, сер. Відповіді не буде? Єсть, сер!

Він клацнув закаблуками, просалютував рукою і вийшов.

Розділ III

ТАЄМНИЧА ПОДІЯ НА ЛОРІСТОН ГАРДЕН

Признаюсь, я був дуже вражений цим новим доказом практичності теорій Холмса. Моя повага до його аналітичних здібностей зросла надзвичайно. Проте в глибині душі у мене лишилася якась таємна підозра, що все це було підстроєно навмисне, щоб здивувати мене, хоч мені невтямки було, задля чого. Коли я поглянув на Холмса, він якраз дочитав записку і тьмяними очима, які звичайно бувають у хвилини задуми, дивився в простір.

— Але як ви прийшли до такого висновку? — спитав я.

— Якого висновку? — пирснув він роздратовано.

— Ну, що цей чоловік відставний сержант морської піхоти?

— Я не маю часу на дурниці, — відповів він гостро, а потім з усмішкою додав: — Пробачте мені за грубість. Ви обірвали хід моїх думок, але, може, це й на краще. Так ви справді не помітили, що цей чоловік був сержантом морської піхоти?

— Авжеж.

— Це було легше взнати, ніж пояснити, як саме я взнав. Якби вас попросили довести, що два та два дорівнює чотирьом, ви б задумались, як це зробити, хоч у правильності результату цілком переконані. Навіть через вулицю я побачив великий синій якір, витатуйований на тильній стороні руки цього хлоп'яги. Це пахло морем. У нього була військова виправка і формені бакенбарди. Ось і маєм морську піхоту. В цій людині помітні почуття власної гідності і звичка командувати. Ви, певно, звернули увагу на його манеру тримати голову і розмахувати палицею. До того ж на вигляд це статечна, поважна людина середнього віку. Всі ці факти змусили мене прийняти його за колишнього сержанта.

— Дивовижно! — вигукнув я.

— Дуже просто, — знизав плечима Холмс, хоч я помітив по ньому, що моє явне здивування і захоплення було йому приємне. — Я щойно сказав, що тепер уже немає справжніх злочинців. Здається, я помилився… Ось подивіться! — Він кинув мені записку, принесену розсильним.

— Не може бути! — вигукнув я, пробігши її очима. — Це жахливо!

— В усякому разі не зовсім буденно, — зауважив Холмс спокійно. — Чи не прочитали б ви мені її вголос?

Ось що я йому прочитав:

«Шановний містер Шерлок Холмс!

Цієї ночі на Лорістон Гарден у будинку № 3, поблизу Брікстон-Род, вчинено страхітливий злочин. Наш полісмен під час обходу, близько другої години ночі, побачив там світло. Знаючи, що в будинку ніхто не жив, він запідозрив щось недобре. Двері були незамкнені, вії: зайшов і в першій кімнаті, без меблів, виявив труп добре одягненого чоловіка, в кишені якого були візитні картки на ім'я «Еноха Дж. Дреббера, Клівленд, Огайо, США». Слідів пограбування нема. Неясна також причина його смерті. В кімнаті є сліди крові, але ран на тілі ні виявлено. Незрозуміло, як він потрапив до порожнього будинку. Та й уся справа дуже загадкова. Якщо ви під'їдете до цього будинку десь коло дванадцятої, то знайдете мене там. Я залишив усе in statu quo[4], поки ви не дасте знати. Якщо ви не можете прибути, я дам вам повніші відомості, і вважав би за велику люб'язність з вашого боку, щоб ви ласкаво повідомили мені вашу думку.

Відданий вам Тобайас Грегсон».

— Грегсон — найспритніший з агентів Скотленд-Ярду, — зауважив мій приятель, — він і Лестрейд — найкращі серед поганих. Обидва моторні і енергійні, але страшенно старомодні. До того ж вони ладні один одного живцем з'їсти і суперничають, як дві визнані красуні. Сміху буде, якщо в цій справі вони обидва на одному сліду.

Я був вражений цією безтурботною балаканиною.

— Але ж не можна втрачати й хвилини, — вигукнув я. — Може, я піду замовлю кеб?[5]

— Я ще не вирішив, чи поїду. Я самий непоправний ледащо, який тільки жив коли-небудь на світі. Тобто коли на мене находить, бо я буваю часом досить меткий.

— Але ж це саме така нагода, якої ви чекали.

— Чоловіче добрий, та яке мені діло до цього? Припустімо, я розплутаю всю справу. Ви можете бути певні, що Грегсон, Лестрейд і К° присвоять собі всю славу. Ось що значить бути неофіційною особою.

— Але ж він просить допомогти йому.

— Бо він знає мою перевагу над ним і визнає її переді мною; але він скоріше відтяв би собі язика, ніж визнав це перед кимось третім. Проте можемо піти поглянути. Я розплутаю цю справу самотужки. Хоч посміюся з них, і то добре. Ходімо!

Він натяг пальто і заметушився так, що я помітив: енергія витіснила апатію.

— Візьміть капелюха, — сказав він.

— Ви хочете, щоб я поїхав?

— Так, якщо вам більш нічого робити.

За хвилину ми обидва були в екіпажі і шалено мчали до Брікстон-Род.

Був туманний, хмарний ранок. Над дахами будинків звисала сіро-коричньова пелена, ніби відбиток навколишніх брудних вулиць. Мій супутник був у чудовому настрої і торочив щось про кремонські[6] скрипки та про різницю між скрипкою Страдіваріуса і скрипкою Аматі. Щодо мене, то я мовчав, бо сумна справа, якою ми були зайняті, пригнічувала мене.

— Ви, здається, не дуже-то багато думаєте про нашу справу, — перебив я нарешті Холмсові музичні дослідження.

— Поки що нема ніяких даних, — відповів він. — Це величезна помилка теоретизувати до того, як у вас є всі дані. Від цього судження стає упередженим.

— Скоро у вас будуть дані, — зауважив я, вказуючи пальцем. — Це Брікстон-Род, а он і наш будинок, якщо я не дуже помиляюсь.

— Це він. Стоп, візник, зупинись! — Ми були ще за сотню ярдів від потрібного нам місця, але Холмс вийшов з екіпажа, і. подорож довелося закінчити пішки.

Будинок № 3 на Лорістон Гарден мав понурий і зловісний вигляд. Це був один із чотирьох будинків, що стояли на деякій відстані від дороги, два з них — заселені, два — порожні. Останні два насупились трьома рядами непривітних вікон; тільки картки «Здається внайми» виднілися, мов катаракти, на підсліпуватих шибках. Від кожного будинку на вулицю вела через невеликий садок з кволими деревцями жовтувата стежка — певно, з суміші глини і гравію. Все це місце було в калюжах від дощу, який не вщухав цілу ніч. Сад був обнесений цегляним муром заввишки в три фута, з дерев'яними штахетами вгорі. До цього муру прихилився дебелий констебль, тут же товпилась купка гультяїв, які витягали шиї і напружували зір, силкуючись побачити, що робиться в будинку.

Я думав, що Холмс

1 ... 5 6 7 ... 33
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «По багряному сліду», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "По багряному сліду"