read-books.club » Пригодницькі книги » Айвенго 📚 - Українською

Читати книгу - "Айвенго"

210
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Айвенго" автора Вальтер Скотт. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 5 6 7 ... 121
Перейти на сторінку:
зважатиме ні на ваше лицарство, ні на мою високу посаду, ні на наш священний сан і вижене нас ночувати просто неба, хоч би надворі стояла глупа ніч. І, крім того, остерігайтеся дуже пильно дивитися на Ровену: він охороняє її надзвичайно ревниво. Якщо дамо йому найменший привід до побоювань, ми з вами пропали. Кажуть, що він вигнав із хати єдиного сина лише за те, що той насмілився звести закохані очі на цю красуню. Без сумніву, їй можна поклонятися лишень оддалік; наближатися ж до неї дозволяється тільки з такими думками, з якими ми підходимо до вівтаря пресвятої діви.

— Гаразд, нехай буде так, — відповів тамплієр, — докладу зусиль, щоб стриматися й поводитися, як скромна дівиця. У всякому разі, не бійтеся, що хто-небудь посміє вигнати нас із будинку. Ми з моїми зброєносцями й слугами, Аметом і Абдаллою, досить сильні, щоб домогтися гарного прийому.

— Ну, так далеко нам не можна заходити… — відповів пріор. — Але ось і врослий у землю хрест, про який казав нам блазень. Однак ніч така темна, що важко розрізнити дорогу. Він, здається, сказав, що потрібно повернути ліворуч.

— Ні, праворуч, — сказав Бріан, — я пам'ятаю, щj праворуч.

— Ліворуч, звісно, ліворуч. Я пам'ятаю, що він саме ліворуч вказував кінцем своєї дерев'яної шпаги.

— Так, проте шпагу він тримав у лівій руці й вказував поперек свого тіла в протилежний бік, — сказав тамплієр.

Як це завжди буває, кожен уперто відстоював свою думку; запитали слуг, але почет увесь час тримався оддалік і тому не чув того, що казав Вамба. Нарешті Бріан, вдивляючись у темряву, помітив біля підніжжя хреста якусь постать й сказав:

— Тут хтось лежить: чи спить, чи мертвий. Гуго, поторсай-но його кінцем твого списа.

Зброєносець не встиг торкнутися лежачого, як той підхопився, вигукнувши чистою французькою:

— Хто б ти не був, але неввічливо так переривати мої роздуми!

— Ми лише хотіли запитати тебе, — сказав пріор, — як проїхати до Ротервуда, до житла Седрика Сакса.

— Я сам іду до Ротервуда, — сказав незнайомець. — Був би в мене верховий кінь, я б провів вас туди. Дорогу, хоча вона й дуже заплутана, я знаю чудово.

— Мій друже, ми тобі віддячимо й винагородимо, — сказав пріор, — якщо ти проведеш нас до Седрика.

Абат наказав одному зі служителів поступитися своїм конем незнайомцеві, пересівши на іспанського жеребця.

Провідник попрямував у бік, протилежний тому, який вказав Вамба. Стежка незабаром заглибилася в саму хащу лісу, перетинаючи кілька струмків із багнистими берегами; переправлятися через них було досить ризиковано, проте незнайомець знаходив найсухіші і найбезпечніші місця для переправи. Обережно просуваючись уперед, він вивів нарешті загін на широку просіку, наприкінці якої виднілася величезна, незграбна будівля.

Указавши на нього рукою, провідник сказав абатові:

— Оце Ротервуд, житло Седрика Сакса.

Ця звістка особливо втішила Еймера, який мав не дуже міцні нерви й під час переїзду багнистими низинами відчував такий страх, що не мав анінайменшого бажання розмовляти зі своїм провідником. Зате тепер, почуваючи себе в безпеці й недалеко від пристановиська, він миттю оговтався; цікавість його негайно пробудилася, і пріор запитав провідника, хто він такий і звідки.

— Я прочанин і щойно повернувся зі Святої Землі, — відповів той.

— Краще б ви там і залишалися воювати за володіння святим гробом, — сказав лицар Храму.

— Ваша правда, високоповажний пане лицарю, — відповів прочанин, якому зовнішність тамплієра була, мабуть, добре знайома. — Але що ж дивуватися, коли простий селянин на кшталт мене повернувся додому; адже навіть ті, хто клявся присвятити все життя звільненню святого міста, тепер подорожують вдалині від тих місць, де вони повинні були б боротися відповідно до своєї обітниці?

Тамплієр уже зібрався дати гнівну відповідь на ці слова, та абат втрутився в розмову, висловивши подив, як це провідник, що давно покинув ці місця, дотепер ще так добре пам'ятає всі лісові стежки.

— Я тутешній уродженець, — відповів провідник.

І в ту ж хвилину вони опинилися перед житлом Седрика. Це був величезний, незграбний будинок із декількома внутрішніми дворами й огорожами. Його розміри свідчили про багатство господаря, однак воно дуже відрізнялося від високих, обнесених кам'яними стінами й захищених зубчастими вежами замків, де жили норманські дворяни; згодом ці дворянські житла стали типовим архітектурним стилем у всій Англії.

Втім, і в Ротервуді був захист. На ті непевні часи жоден маєток не міг обійтися без укріплень, інакше він негайно був би пограбований і спалений. Довкола всієї садиби йшов глибокий рів, наповнений водою із сусідньої річки. Обабіч цього рову проходив подвійний частокіл із загострених колод, які завозилися з сусідніх лісів. Із західного боку в зовнішній огорожі були прорубані ворота; підйомний міст вів від них до воріт внутрішньої огорожі. Особливі виступи з боків воріт давали можливість обстрілювати супротивника перехресним вогнем із луків і пращ.

Зупинившись перед воротами, тамплієр голосно й нетерпляче засурмив у ріг. Потрібно було квапитися, позаяк дощ, що так довго збирався, полив у цю хвилину як із цебра.

Розділ III

Тоді (о радість!) з диких берегів

Північне море переплив саксонець,

Золотокудрий і блакитноокий.

Дж. Томсон, «Свобода»

просторій, але низькій залі, на великому дубовому столі, збитому із грубих, погано струганих дощок, приготована була вечірня трапеза Седрика Сакса.

Кімнату ніщо не відокремлювало від неба, крім даху, критого тесом і очеретом і підтримуваного міцними кроквами й поперечинами.

У протилежних кінцях зали були розташовані величезні груби, їхні комини були влаштовані так погано, що більша частина диму залишалася в приміщенні. Від постійної кіптяви колодяні крокви й поперечини під дахом були густо вкриті глянсуватим шаром сажі, як чорним лаком. На стінах висіли різні знаряддя для полювання й бойове озброєння, а в кутах зали були стулчасті двері, які вели до інших кімнат великого будинку.

Вся обстановка вирізнялася суворою саксонською простотою, якою пишався Седрик. Підлога була зроблена із глини з вапном і добряче втоптана, — таку й донині нерідко можна зустріти в наших коморах. В одному кінці зали підлога була трохи піднята; на цьому місці, що називалося почесним помостом, могли сидіти лише старші члени сімейства й найповажніші гості. Впоперек помосту стояв стіл, накритий дорогою червоною скатертиною; від середини його уздовж нижньої частини зали тягся інший, призначений для трапез домашньої челяді й простолюдинів.

Всі столи разом були подібні за формою до букви «Т» або до стародавніх обідніх столів, що й дотепер зустрічаються в старомодних коледжах Оксфорда й Кембриджа. Довкола головного стола

1 ... 5 6 7 ... 121
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Айвенго», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Айвенго"