Читати книгу - "Діви ночі. Книга друга"

уважно, але я вдав, що мене зовсім не цікавить ані альбом, ані його особа. На щастя, на столі переді мною лежав стос газет, і я, втупившись у них, лише впівока стежив за товаришем Бобриком. Його моя байдужість цілком задовольняла. Альбом з маленькими дівчатками прикував його увагу куди сильніше, ніж попередній. Тепер він перегортав сторінки так повільно, що мені здавалося, я не вийду з цього кабінету до ночі.

Раптом він нахилився до селектора, натиснув кнопку і сказав:

— Пазаві Ярчука. А ти, — звернувся до мене, — падажді в прійомнай.

Я вийшов. Секретарка запропонувала мені сісти в крісло, а за хвилю з’явився якийсь товстий, схожий на жабу, чолов’яга і щез за дверима кабінету. Тепер вони обоє смакують голенькі тільця і прицмокують язиками від пожадання. Специфічних клієнтів має пан Роман.

— Ну, розповідай, — озвалася секретарка. — Як поживає пан Роман?

— Цілком добре.

— Давно я в нього не була. А ти відколи в нього працюєш?

— З учорашнього дня.

— Хо-хо! І відразу до товариша Бобрика?

— Служба, — розвів я руками.

— Мабуть, на цю суботу ми прийдемо до вас?

— З товаришем Бобриком?

— Ну, да. Що за питання? Ах, та ти ж новенький. Як тебе звати? Юрко? Мене Ліда. Слухай, ви б там щось і для нас, жінок, придумали веселеньке. А то всьо одні начальники, так сказать, в расцвєтє творчєскіх лєт. Тоїсть пенсійного віку. Ой, Боже, що я говорю! Це в мене такі шутки. Як там Дзвіночка? Промінь світла в темнім царстві. Роман її береже, як зіницю ока. Ах да, на ось для неї — цукерки фінські.

Вона дала мені велику барвисту коробку. У цю хвилю відчинилися двері й з’явився Ярчук. Він поклав на стіл дипломат і сказав:

— Передай Романові, що в суботу будемо.

— В кількості? — встряла секретарка.

— В кількості восьми… ні, дев’яти, — зиркнув на секретарку, — да, дев’яти осіб.

Я взяв дипломат і цукерки, чемно вклонився і подався до виходу.

— Передавай привіт Романові! — гукнула секретарка. — І Дзвінці!

III

Пан Роман вислухав звіт, потім оцінив своїм пильним оком мій вигляд і сказав:

— Завтра рано поїдеш з Максом на базу. Ось тобі платня наперед за весь місяць. Підбереш собі пару костюмчиків. Один щоб був чорний. Ну, і сорочки там, краватки, мешти і т. д.

— Знаєте, в мене смак не дуже добрий, — промимрив я.

— Дзвіночок, поїдь з Юрком, добре? На твій смак я принаймні можу покластися.

— О, тоді вже заодно я й собі щось виберу? — втішилася Дзвінка.

— Що за питання? У них днями якраз товар прибув. Скажеш Борису Яковлевичу, що забава цієї суботи відміняється. Вже нехай на другу… Ці партійці щось євреїв недолюблюють. А вже щоб з ними разом бавитися — не приведи, Боже… Ха-ха, я згадав, як одного разу вони пристали до Бориса Яковлевича, щоби той показав їм, як виглядає обрізаний. Оце була комедія! Вони ж напилися до того, що скрутили йому руки, а та їхня Лідка давай в штанах йому копошитися. Ну, Боря ревів, як дикий кабан. Мовби йому нове обрізання робили… Та-ак, ну, Юрко, завтра у нас що? П’ятниця? Часу мало. Отже, завтра після бази поїдете вже разом в «Інтурист». Знайдеш там директора ресторану, скажеш що від мене. Нехай в суботу з самого ранку пришле сюди своїх людей. Харчів нехай розрахує десь так на двадцять п’ять персон. І пива не забудь. Чеського. Чотири ящики… Потім відразу сюди. Бо ще мусиш поїхати в одне місце… Дзвіночок, вийди на хвилинку…

— Ага, чергова чоловіча розмова, — вдавано надулася Дзвінка і покинула нас.

— Я не хочу, аби дружина слухала такі речі, — сказав пан Роман. — У суботу прийдуть гості. Забава буде в тамтім будинку. Дівчатами у нас займається пані Ольга. Крім того, вона відповідає, хе-хе, за культмасову роботу. Тобто бавить гостей, затіває різні ігри, веселощі й таке інше. Твоє ж завдання стежити за тими, хто вже добряче нахляється. Тоді кличеш Макса. Макс, аби ти знав, сидітиме до раня в сутерині і оглядатиме відео. Макс відведе акуратно гостя нагору і покладе в ліжечко, а пані Ольга приведе йому панянку. У жодних іграх ти не повинен брати участі. Пити якнайменше. Бо ми з моїм компаньйоном паном Зеньом мусимо перебувати в гущі подій, а це означає — бути під газом. Через те, дорогенький, нам не надокучай, а звертайся просто до пані Ольги. Вона все знає і все полагодить…

Пан Роман налив нам по чарці коньяку і продовжив:

— Затям одне. У цих забавах замішані такі високі особи, що боятися нам нічого. Вони у мене всі ось тут, — він показав стиснутий кулак. — Пані Аліна мені сказала, що ти вмієш тримати язика, за зубами. Мусиш затямити, що це є перш за все в твоїх власних інтересах. Нам ти ніколи нічим не зашкодиш, а собі — так. На тих забавах відбуваються різні пікантні речі. Але ти на все мусиш дивитися зимними очима. Розумієш? Жодних емоцій — ні добрих, ні злих. І нічого не бійся. Але й не наглій. Мої клієнти загрузли у все це так глибоко, що самі вже мене бояться і, можливо, навіть зі самого лише страху не годні розірвати цих ниток, якими зі мною зв’язані.

— А якщо хтось із них захоче втопити іншого і спробує видати все, що знає?

— Це дурниця. Тоді і йому кінець настане. Не думай, що я тут ґави ловлю. Маю на кожного такі документи, що ніхто з них чистим з води не вийде. Хоч би навіть лише раз тут побував. Ні, стосовно цього я спокійний. Мене лише можуть непокоїти мої власні люди. Мушу бути певний в кожному з вас на сто відсотків. І ще зрозумій одне. Мої клієнти, хоч би якими були приятельськими, хоч би навіть нас цілували й обнімали і казали, що ми їхні найліпші друзі, насправді нас ненавидять. Ненавидять за те, що ми є свідками їхнього виродження. Адже вони себе звикли сприймати яко удільних князів, а тут — опускаються до примітивних тваринних інстинктів. І це на очах таких плебеїв, як ми. Мало того — ми ще й для них дуже небезпечні. Тому ми з ними не надто там запанібрата. Звикли, що ми тільки служба сервісу і не більше. Навіть, коли вони п'яні, будь з ними на дистанції.

Ми випили коньяк.

— Візьми дипломата, ходімо, я познайомлю тебе з пані Ольгою.

Сусідній будинок геть потонув у дикому винограді, що навіть вікна ледве проглядалися у тій зелені.

На дзвінок з’явилася