Читати книгу - "Українська дивізія «Галичина»"

Такі головні риси характеру українця відомі тим, які тісно з ним співпрацювали. Для більшости німців прикмети українців були незнані; для них українці були такими самими людьми як німці. А якщо створювалися непорозуміння, спричинені різницею психіки, тоді німці, замість шукати вини у себе самих, дуже скоро приписували її українцям. Такі непорозуміння, викликані неправильним розумінням або незнанням психіки інших людей, тягнуться червоною ниткою крізь усі наступні розділи цієї книги.

Маса української молоді, що опинилася у Дивізії, зовсім не була підготована до суворого дисциплінованого життя. Не маючи особливої схильности до військового життя, вона з трудом переставлялася до ролі вояка, що могло приходити поступово, крок за кроком. Українці потребували великого зрозуміння, вибачливого підходу та лагідного слова від своїх німецьких інструкторів, до яких вони мали повне довір'я. З таких причин, на початку Дивізія нагадувала більш докупи зігнану юрбу, ніж дисципліновану військову одиницю. Хто знав обставини, цьому явищу не дивувався - для Дивізії було потрібно часу.

Харчування було ще іншою проблемою для Дивізії. Українці за звичкою багато їли, головне масних страв. Тому їм звикати до поживних, але малих військових порцій доводилося дуже важко. Ще один клопіт справляла звичка українців носити штани на поясі, замість на шлейках. Шлейок, що їх дістали українці, вони не носили, бо не звикли до них. До підперізування вони вживали ремені від крісів і вуздечок, які крали. Цю звичку вигадливий Паліїв пояснив ось як: українці звикли мати почуття ситости в своєму шлунку. Вони тому підперізуються, бо при порожньому шлунку можуть стягати свій живіт на одно чи два очка більше. Тим способом вони затримують почуття ситости і контролюють почуття голоду. А тому, що німецькі військові порції є малі, вони мусять підперізуватися. Очевидно, німцям, з їхньою типовою звичкою щодо організаційного порядку, годі було зрозуміти таку логіку. Серед вояцтва панував добрий настрій і дух товариськости. Хоч шухляди і шафи не замикалося на ключ, майже не траплялося крадіжок у товаришів.

Німецький персонал Дивізії походив з поліції; його відряджено з єдиної в німецьких збройних силах поліційної дивізії. З вермахту прибув лише начальник штабу Дивізії, автор цієї праці. До його завдань належали: допомога командирові Дивізії при організації, вишколі та тактичному командуванні. Він служив в артилерії, у 1943 році закінчив академію генерального штабу і був призначений до штабу сухопутних військ. До Дембіци приїхав 10 січня 1944 року.

За малими винятками німецькі старшини й підстаршини ані віком, ані досвідом не підходили до чужонаціональної Дивізії. Через дуже молодий вік, брак життєвого досвіду і незнання людської вдачі, вони не могли справитися з важким завданням керування і піклування людьми. Кращі з них ще могли добре провадити фахове навчання, але не вміли встановити людських відносин і через те не здобули собі довір'я українців. Деякі з них, і то, на жаль, головне старші, прибули до Дивізії з наперед виробленим неґативним наставленням як до українців, так і до Дивізії, яка, на нещастя, ще й називалася «галицька». [9] До того всього, маса молодого німецького основного складу, хоч відбула коротке, чисто ремісниче, вояцьке навчання, ще не була вихована у вояцькому дусі. Багато з них були зарозумілі, частково на підставі їх успіхів на фронті. Зате бракувало добре вихованих, солідно вишколених, випробуваних німецьких старшин і підстаршин. Деякі з них мали надто багато сумнівів, а деякі жадних. Часто-густо панував сильний нахил до пияцтва. Очевидно, між німцями були добрі старшини і підстаршини, які з запалом і посвятою віддавалися своїй праці. Завдяки своєму характерові і знанням, вони здобували чималі досягнення, хоч як важкі були їх завдання. Але таких було небагато.

Часті непорозуміння між українцями і німцями спричинював III-ій відділ (військово-польовий суд) штабу Дивізії. [10] Начальником цього відділу повинна була бути краща людина, яка ліпше відстоювала б інтереси й права свого відділу перед Фрайтаґом. Справді цей відділ злагіднив багато суворих розпоряджень командира Дивізії, але треба йому закинути, що він не на всі судові розправи брав українців на засідателів, хоч цього постійно вимагав Фрайтаґ.

Склад керівного посту відділу V (автотранспорт і механічні сотні) не був вдалий від початку до кінця існування Дивізії. Начальником цього відділу мусів бути енерґійний старшина, з справжнім фаховим знанням. Насамперед він повинен би виявляти зрозуміння для українців, які мали "свою уяву” про автомобіль, але були цікаві й здібні в технічному навчанні.

Відділ VI, духовної опіки над вояцтвом Дивізії, не завжди розумів суть українських проблем. З допомогою кількох українців він працював дуже ретельно, але йому на перешкоді стояві командир Дивізії. Фрайтаґ використовував цей відділ на те, щоб в обіжниках, у повчальному тоні, вказувати українцям на їхні слабості й проступки. Фінансове цей відділ був добре забезпечений, частково тому, що чимало фондів приходило з українських джерел, а Військова Управа свою допомогу для вояків спрямовувала переважно через нього.

Ще однією похибкою було те, що командир Дивізії не усунув командира польово-запасного куреня Кляйнова (Kleinow). Фрайтаґ затримав його тому, що Кляйнов був здібний організатор і добре вмів організувати різні курси навчання. Постійні скарги, які приходили на нього до штабу Дивізії, Фрайтаґ не брав до уваги.

Як виглядали молоді українські кандидати на старшин і підстаршин? Про них ми вже згадували мимохідь. До Дивізії прибуло багато молодої інтеліґенції з міст і сіл. Уже на початку формування Дивізії, близько 1500 вояків було кваліфіковано у кандидати на старшин або підстаршин, на основі їхньої освіти та фізичної вправности. Проте, з цим найціннішим майном українців треба було обережно обходитися. Саме число ще не вирішувало питання старшинських і підстаршинських кадрів Дивізії, бо на підготову старшин для ведення чоти потрібно близько одного року, а тим часом Дивізія напевно буде введена в бойові дії. А навіть якщо частина з них повернулася б з шкіл перед фронтовими боями Дивізії, вони не матимуть практичного фронтового досвіду. До того відкомандирування цього інтеліґентного і провідного елементу до старшинських і підстаршинських шкіл прийшло в критичний час формування Дивізії й тим самим її сильно ослабило. В Дивізії сильно відчувався брак добрих інструкторів. Тому не диво, що більшість командирів не ставилася прихильно на від'їзд кандидатів до шкіл. Натомість годі виправдати деяких командирів, які висилали гірших вояків до шкіл,