Читати книгу - "Кобзар 2000. Soft"

- Ой, - почувся з-поза дверей жіночий голос. - Що це?

Потім:

- Грицю, світла немає… Ну подивися, Грицю… Ну подивися, кому кажу…

Ганна намацала біля своїх ніг невеличкого стільчика, підняла його, зважила на руці і вдарила по люстрі. Друзки скла сипонули навсібіч.

Отут уже дівчина справді закричала:

- Ой!

За мить до неї приєднався чоловічий бас:

- Чорт!

- Що це, Грицю?

- Та почекай ти…

Ганна наблизилась до вікна і затопила стільцем у велике скло. Потім - у друге, потім - у менше скло, у кватирку, так, щоб не лишилося жодного цілого шматочка.

- Грицю, Грицю! - кричала дівка у сусідній кімнаті.

Почулися важкі кроки, щось упало. Гриць матюкався.

- Та не видно ні чорта.

Ганна лишила свою зброю і ковзнула у коридор. Вона зависла під стелею і пропустила під собою Гриця, що у самих трусах брів до кімнати, лаючись під ніс.

Кухонні шибки Ганна трощила важким емальованим друшляком. У квартирі зчинився справжній галас.

- Обережно, тут скло! - горлав Гриць, а дівчина вищала, бігаючи сюди-туди. Серед цього безладдя Ганна ковзнула у спальню, і там, озброївшись торшером, завершила погром. Останній влучний удар прийшовся по телевізору, апарат жалібно квакнув, скло його вкрилося візерунком розколин. Ганна кинула торшер, озирнулася, немовби оцінюючи зроблене, і під зойки та лемент вилетіла надвір. Ніч зустріла її теплими обіймами і прозорим зоряним світлом. Місто лежало під ногами, розсипавши тисячі вогників, і один із них світився на одинадцятому поверсі в будинку неподалік. Там у кімнаті було відчинене вікно, а на столі стояла катеринка і вкотре вигравала свою коротку музику.

Цієї ночі Гриць довго не міг заснути. Крутився щось, клацав своєю лампою, ходив до кухні пити воду, навіть книжку читав.

- Що ти, котику? - питала Ганна, прихиляючись до плеча.

- Та, - котик тільки відмахувався. - На роботі. Вам, жінкам, цього не зрозуміти.

- Не зрозуміти, - охоче погоджувалась Ганна. - Тому ж я і сиджу вдома, еге ж?

Він так і не признався, що у них на роботі скоїлося. А десь близько третьої нарешті вгомонився та заснув важким сном, хропучи та перевертаючись з боку на бік. Ганна вислизнула з-під ковдри. Ніч уже перевалила за екватор, готуючись поступитися місцем новому дню, але ще було темно, темно хоч в око стрель.

Ганна обережно висунула шухляду з шафи і видобула свою чарівну катеринку. Потім легкими нечутними кроками пройшла до кухні, відчинила там вікно, поставила катеринку на підвіконня і клацнула перемикачем. Потім скинула з себе сорочку і гола, немов відьма, вилетіла надвір. Шлях її лежав на захід, туди, де височів сірий дванадцятиповерховий будинок і звідки вона повернулася чотири години тому.

За кілька хвилин вона вже була біля мети. Кажуть, злочинця підсвідомо тягне на місце злочину, - так чи інакше, Ганна висіла у повітрі і дивилася на результати своєї праці. Результати справляли враження. Квартира на дванадцятому поверсі дивилася на світ Божий порожніми очима вікон, лиш де-не-де блищали в них невеличкі скалки. Вікно у спальні було завішане ковдрою, і вона ледь ворушилася під легким вітерцем. Ганна підлетіла ближче, відгорнула краєчок цієї завіси і зазирнула до кімнати. Але там було темно, нічого не розібрати. Тоді вона заглянула до сусідньої кімнати. Підлогу тут всіяло бите скло. Авжеж, було чим помилуватись. Ганна знову облетіла будинок і зазирнула до кухні. Тут також був погром. Вона посміхнулася своєю дивною посмішкою, і раптом рука її торкнулася єдиної цілої шибки. Так-так, у кухонному вікні лишилася цілою невеличка шибочка - дивом, очевидь, Ганна тоді її просто не помітила, захоплена великою руйнацією. Шибка зухвало виставляла своє ціле скло перед усім світом, немов хизуючись, і Ганні це абсолютно не сподобалось. Вона відлетіла, критично примружилась, потім розмахнулася й щодуж вдарила у скло рукою. Шибка ошелешено дзенькнула й осипалась донизу дрібними скалками. У кімнаті поруч щось заворушилось. Ганна зробила вишуканий пірует та полетіла додому. І тільки там, ховаючи катеринку до шухляди, помітила, що порізала склом палець на руці. Кров великими краплями виступила на білій шкірі. Ганна облизала пальця, потім заліпила його шматочком пластиру і пірнула у ліжко. Гриць хропів собі, притиснувшись щокою до подушки. Ганна згорнулась калачиком і невдовзі поринула у глибокий сон.

Зранку, пораючись у кухні, вона помітила червоний слід на підвіконні - певно, торкнулася вночі пораненою рукою. Ганна навіщось озирнулася навкруги, а потім ретельно витерла слід ганчіркою.

- Ого! А що це у тебе з пальцем? - помітив Гриць за сні-данком.

- Отож, - посміхнулася Ганна. - Себе не жалію, тобі їсти готую. Цінуєш?

Звичайно, він цінував. Щоб таку золоту дружину та не цінувати.

У Гриця на роботі були неприємності. Принаймні він так казав, але зрештою Гриць подолав їх, і настрій у нього поліпшився. Гриць навіть почав приділяти увагу дружині, багато розмовляв, розповідав усе, виховував доньку, внаслідок чого та зовсім сіла на голову, ще й звісила ноги.

- От я вам дам колись обом! - погрожувала Ганна, вони сміялися й тікали до дитячої кімнати.

Здавалося, Гриць покинув свої затримки після зміни - хтозна, може, усе вже гаразд.

Ганна якраз чекала його ввечері, коли пролунав телефонний дзвінок.

- Альо!

Це був Гриць.

- Знаєш, Ганю, - сказав він винуватим голосом. - Я сьо-годні ще трошки посиджу. Добре? Роботи, розумієш, до чорта…

- Ма-мо, - під руку якраз трапилась Оксанка й отримала по шиї. …Стоячи біля підвіконня з катеринкою в руках, Ганна на мить заплющилась. Перед очима постав балкон дванадцятого поверху. На балконі стояла дівчина і палила, необережно перехилившись через поручі. Ось вона нахилилася ще трохи, хитнулася… Ганна різко клацнула перемикачем і вилетіла у ніч.

У цю саму мить вхідні двері ледь рипнули. На порозі з’явився чоловік. Він притулив до стіни свій портфель і, не роззуваючись, пройшов до кімнати. На обличчя йому впало світло від лампи. Це був Гриць. Він став біля вікна і якийсь час просто дивився, немов проводжаючи когось очима. Потім рвучко обернувся. Погляд його зупинився на катеринці, що стояла на столі. Гриць зробив два кроки і взяв іграшку до рук. На великій долоні вона виглядала жалюгідною. Двигун шурхотів, балансир танцював, ролик крутився, виграваючи свою простеньку музику. Гриць повернувся до вікна, зіщурився у далечінь, немов зважуючи щось. Потім обличчя його загострилося, він стиснув катеринку в руці і раптом щодуж жбурнув її об підлогу.

Почувся тріск. Хитка конструкція розлетілася на друзки. Двигун луснув, батарейка відкотилася у бік. І тільки балансир з