Читати книгу - "Пригоди Шерлока Холмса. Том II"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я зроблю все, що ви наказали. Все буде виконано... — повторював він.
— І не здумайте не послухатись, — мовив Холмс, обернувшися до нього.
Той аж скулився під його поглядом.
— Ну що ви! Я виконаю все. Зробити так, як було раніше, чи ні?
Холмс на хвилину замислився, а тоді засміявся.
— Ні, не треба, — сказав він. — Я напишу вам. І ніякого крутійства, бо інакше...
— О, повірте мені, повірте!
— Так, я гадаю, що вам можна повірити. Завтра дістанете від мене настанови. — Він обернувся, не звернувши уваги на простягнуту до нього тремтячу руку, й ми подалися до Кінґс-Пайленда.
— Такої незвичайної суміші нахабства, боягузтва й підлоти, як у цього містера Сайлеса Брауна, я вже давно не зустрічав, — зауважив Холмс, коли ми втомлено простували назад.
— То кінь у нього?
— Та він спочатку аж дибки став, але я так яскраво змалював йому той ранок і все, що він тоді робив, що він врешті повірив, ніби я бачив це навіч. Гадаю, ви звернули увагу на незвичайні квадратні переди на слідах і на те, що на ньому були саме черевики з квадратними передами. До того ж, для простого слуги цей вчинок був би занадто зухвалий... Я розповів йому, як він зазвичай прокинувся раніш за всіх, вийшов до загону й побачив чужого коня на краю боліт; як він підійшов і, не вірячи власним очам, помітив у нього на лобі білу зірку, яка й дала фаворитові ім’я; як зміркував, що доля привела до нього єдиного суперника того коня, на якого він сам поставив велику суму. Тоді я розповів, що першим його наміром було відвести коня назад до Кінґс-Пайленда, але нечистий спокусив його заховати коня, поки не скінчаться перегони, після чого він повернувся до Мейплтона й сховав його там. Коли я розтлумачив йому кожну подробицю, він став думати тільки про те, як урятувати власну шкуру.
— Але ж хіба стайню не оглядали?
— Ну, цей старий шахрай ошукає будь-кого.
— А ви не боїтеся залишати фаворита в Брауна, якщо він зацікавлений у зникненні коня?
— Любий друже, Браун пильнуватиме його як око в голові. Він знає, що це для нього — єдина надія на помилування.
— Полковник Росс не справив на мене враження людини, що милуватиме ворогів!
— Полковник Росс тут ні до чого. У мене свої методи і я розповідатиму лише те, що сам вважаю за потрібне. Оце й є перевагою мого неофіційного становища. Не знаю, чи ви це помітили, Ватсоне, але полковник надто зверхньо поглядав на мене. Я хочу трохи покепкувати з нього. Не кажіть йому нічого про коня.
— Звичайно, якщо ви цього не хочете.
— Та все це, звісно, дурниці в порівнянні з тим, хто насправді вбив Джона Стрекера.
— Ви зараз візьметеся до цього?
— Навпаки, ми з вами сьогодні повернемось до Лондона нічним потягом.
Холмсові слова приголомшили мене. Ми пробули в Девонширі лише кілька годин, і він з таким успіхом розпочав свої пошуки, а тепер хоче все це кинути. Я не зміг витягти з нього ані слівця, поки ми вертали до будинку тренера.
— Ми з моїм другом повертаємося нічним експресом додому, — мовив Холмс. — Нам надзвичайно приємно було трохи подихати вашим чудовим дартмурським повітрям.
Інспектор широко розплющив очі, а вуста полковника скривилися в недобрій посмішці.
— То ви вважаєте, що вбивцю бідолашного Стрекера заарештувати неможливо? — запитав він.
Холмс знизав плечима.
— Це, мені здається, досить непросто, — відповів він. — Проте я запевняю вас, що ваш кінь у вівторок бігтиме. Попередьте, будь ласка, жокея, щоб той був готовий. Чи можна поглянути на фотографію містера Джона Стрекера?
Інспектор дістав з кишені конверт і витяг з нього фотографію.
— Любий Ґреґорі, ви вгадуєте всі мої бажання. Почекайте, будь ласка, мене тут: я маю кілька запитань до служниці.
— Правду кажучи, ваш лондонський помічник засмутив мене, — різко мовив полковник Росс, тільки-но мій друг залишив кімнату. — Я не бачу, щоб після його приїзду бодай щось з’ясувалося.
— Але ж вас урешті запевнили, що ваш кінь бігтиме на перегонах, — сказав я.
— Так, це правда, — мовив полковник, знизавши плечима, — але мені потрібен кінь, а не слова.
Я вже зібрався відповісти щось на захист свого друга, як він знову повернувся до кімнати.
— От і все, джентльмени, — сказав він. — Я готовий вирушити до Тавістока.
Коли ми підійшли до коляски, один з конюхів відчинив нам дверцята. Несподівано Холмс, осяяний якоюсь думкою, перехилився через край коляски й смикнув конюшого за рукав.
— У вас у загоні є кілька овець, — мовив він. — Хто їх доглядає?
— Я, сер.
— А ви не помітили, бува, в них чогось дивного останнім часом?
— Ні, сер, нічого. Хіба що троє почали кульгати, сер.
Я побачив, що Холмс із задоволенням засміявся й потер руки.
— Добре задумано, Ватсоне, дуже добре задумано, — сказав він, штовхаючи мене ліктем. — Ґреґорі, дозвольте запропонувати вашій увазі цю незвичайну пошесть серед овець. Поїхали!
Обличчя полковника Росса досі виражало його невисоку думку стосовно можливостей мого друга, але інспектор, як я помітив, аж стрепенувся.
— По-вашому, це так важливо? — спитав він.
— Надзвичайно.
— Чи є ще якісь подробиці, до яких мені варто було б придивитися?
— До дивної поведінки собаки тієї ночі.
— Але ж собака цілу ніч мовчав!
— Оце й видається мені дивним, — зауважив Шерлок Холмс.
* * *
Чотирма днями пізніше ми з Холмсом знову сиділи в потязі, що мчав нас до Вінчестера, де мали відбутися перегони на кубок Вессекса. Полковник Росс чекав на нас, як ми й домовилися, біля станції й повіз нас у своїй колясці за місто, де був розташований іподром. Обличчя його було похмуре, й поводився він з нами дуже холодно.
— Я й досі не маю жодної звістки про свого коня, — мовив він.
— Сподіваюся, ви впізнаєте його, коли побачите? — спитав Холмс.
Полковник розлютився.
— Я можу
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Шерлока Холмса. Том II», після закриття браузера.