Читати книгу - "Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Всю пшеницю? Всю пшеницю?.. По коморі? Баба Параска? Давайте швидше патрахиль. Семене, бери требник… Іди поперед мене та читай: «Да воскреснет Бог» та «Помилуй мя, Боже».
Прийшли… Коли якраз у засіці… Багатий аж до ніг припада попові:
— Батюшечко, чи не можна яке закляття положить, щоб осиковим кілком пробить?
— Треба, треба, всенеповинно треба. А беріть же її хто та виносьте з комори.
Люди стоять, роти пороззявляли, ніхто з місця й не ворухнеться. А парубок стоїть коло дверей.
— А давайте, — каже, — я візьму.
Перехрестивсь на схід тричі, обернувсь, узяв тещу та вже не поніс у хату, а прямо на гробовище; положили в труну її, загребли; батюшка прочитав закляття, забили осиковий кіл на гробі.
— Отепер, — каже, — не встане, бо нечиста сила з неї вийшла.
Прийшли до двору. Багатий питається:
— А що, батюшко, чи не можна мені цю пшеницю на потребу пустить?
— Е, ні-ні, не можна.
— А де ж її діть?
— Де хочеш, туди і дінь, хоч закопай, хоч спали, як ніхто не візьме.
А бідний брат, що тут же стояв, каже:
— Давай, брате, я візьму цю пшеницю, уже що Бог дасть, те і буде. — Його зарання підучив парубок.
— Візьми, зроби милість. Та візьми й комору, будь ласка, бо як її тепер спалить, то й вся оселя згорить. Візьми все, забери пшеницю й комору.
Як почали ту пшеницю носить — дядько, дядина і парубок, та цілісінький день носили до вечора, такої насипали пшениці, як золото. А далі вже й комору перенесли. Багач каже:
— Ну, слава Богу! Тепер збувся.
А бідний з парубком поставили комору, позсипали в засіки пшеницю.
— А що, дядьку, буде з тебе?
— Слава Богу, буде.
Дождавшись вечора, пішов парубок знову на гробовище. Вирив тещу, взяв на плечі, поніс до багача. Одімкнув комору, а в тій коморі повно одежі: кожухи, кожушанки, кобеняки, свитки, смушки — карбованців на тисячу буде в тій коморі добра. Він узяв одімкнув комору, поскидав з жердок одежу, познімав з ключок, повивертав з скринь, скрізь порозкидав, які взяв та пороздирав. Взяв найкращу кожушанку, синім сукном криту, та ще й сивим смушком обложену, ту, що багатого жінка вінчалась в ній, убрав в неї тещу, посадив її в куточку, замкнув комору, а сам пішов додому.
На другий день якесь свято було. Жінка багачева вбирається до церкви та й каже на наймичку:
— Біжи в комору та внеси мені ту кожушанку, в якій я вінчалась.
Та взяла ключ та й побігла. Тільки що одімкнула комору, та аж скрикнула:
— Ох, мені лишенько! Що це за гармидер такий!
Коли зирк — аж у куточку сидить теща. В бідної наймички трохи очі з лоба не повискакували. Як чкурне… А надворі сніг великий — погубила в снігу й черевики. Вбігла в хату.
— Що там таке?
— Ох, моя ж матінко! Баба Параска сидить у коморі у вашій кожушанці.
А багатий лежав на лаві. Як почув, так аж очкур[6] у нього лопнув з переляку.
— Та невже в коморі? Біжи, Каленику, до попа.
Побіг Каленик. Прибіга до попа і слова не вимовить:
— Ба-ба-ба-ба-батюшко! Па-па-ппа-параска оп'ять…
— А що? Що, баба Параска прийшла?
— Прийшла.
— Семене, Семене, вставай, зараз мені требник. Требник… Требник… Кадильницю беріть… Херувимського ладану положіть. Іди зараз вперед, читай, щоб усі чули…
Прийшли до багача. Він як побачив попа, та аж чоботи йому цілує.
— Батюшко, чи не послать до архирея? Може, в нього молитва друга, може, в нього закляття не таке, як у вас?
— Ні, постой, постой, цей раз заховаєм, і вже закопаємо у яму не так, і вже два осикових кілки заб'єм: один у головах, а другий у ногах. Посередині хрест зроблю заступом та херувимського ладану туди засиплю, то вже не встане.
— Оце було б і тоді так зробить, то вона б не прийшла… А беріть хто роздягайте її та понесем.
Тільки люди баньки повитріщали та роти пороззявляли… Ніхто не хоче і підступиться — боїться. Що то воно значить, як не своєю смертю умре! Хто ж піде брати гаспидяку? Парубок стоїть коло дверей, каже:
— Давай я роздягну і понесу.
Роздяг і поніс. Приніс до ями, положив у труну, зарив, загорнув землею, забили два осикових кілки — один у головах, другий у ногах, зробили посеред гробу хрест, насипали туди херувимського ладану, піп прочитав молитву.
— Оце, — каже, — тепер не вийде.
— Ну, спасибі вам, батюшко. А де, батюшко, мені одежу дівать? Чи її спалить, чи поспродувать? Уже її тепер не носить, бо на чортові була надіта.
— Так, так, як ніхто не візьме, то спали.
А бідний брат каже:
— Оддай мені, брате, ту одежу.
— Та й візьми, будь ласка.
Пішли бідний брат з жінкою, з парубком у комору, набрали на оберемок одежі, скільки можна було. Пішли і другий раз: набрали й вдруге по стільки ж. Пішли і втретє, набрали і втретє.
— Ну, брат, — каже багач, — узяв одежу, бери й комору, бо як мені її спалить, то й вся оселя згорить.
Забрали й комору, перенесли.
— А що, дядьку, тепер є що надіть тобі і дядині?
— Спасибі тобі, небоже.
— А знаєш що, дядьку, де в твого брата гроші стоять?
— Та цур їм, навіщо вони нам?
— Та то я тільки так питаю.
— У погребі в нього скриня стоїть, залізним цепом до стовпа прикована. Повна червінців, так без ліку гаспидів син і сипле туди!
Парубок намотав на вус.
Встав уночі, пішов на гробовище, оп'ять вирив тещу, взяв її на оберемок, поніс до багача в двір, вніс у погріб, одімкнув скриню з грішми, порозкидав гроші скрізь по погребу, посадив тешу в скриню, понасипав їй червінців у жменю, прикрив трошки її віком; засунув погріб та й пішов. Прийшов додому й ліг.
Коли це багатий устав уранці та й пішов до погреба, щоб грошей взяти, — йому треба було на щось багато грошей. Одпер погріб, дивиться — скрізь гроші валяються; коли до скрині — аж там теща сидить… Аж дух заперся в нього — і не скрикнув… Як вискочив з погреба, як зарепетує:
— Каленику, біжи скоріше до батюшки! Як можна швидше! Скажи, що оп'ять прийшла!
Той як почув, то аж нестямивсь! Як дремене до попа! Прибіг, аж піна йому з рота.
— Що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів», після закриття браузера.