Читати книгу - "Биті є. Макар"

– Зараз… Я тебе нагодую… паскуда! – Хитався-сунув… Зі спини підкрався. Ухопив дівча за руку.

– Ну… Привіт, красуне!

– Шо нада? – Дівча відреагувало миттєво – колінкою механіку в пах, бутербродом у пику.

Він сміявся, як дурний, не відпускав малу. Смикав до себе.

– Шо нада? Тебе, сучко мала! Забула, як минулої осені твої другани мене у під’їзді розділи? А хто мене туди заманив? А? Згадала? Лягай, стерво! Отут я тебе…

– Та без проблем! У мене сифіліс! Поділюся безплатно.

– А! Відмазуємося… Не допоможе, падло вокзальне!

– Саня! У неї справді сифіліс… – почув за спиною. – А може, вже й СНІД.

– Може, і СНІД, – підгавкнуло дівча. – Мені в падло перевірятися…

Механік озирнувся. З пащі яскраво освітленого фургончику на нього дивився Фома.

– Фомін, ти? – Макар так здивувався, що й про малу хвойду забув. Розімкнув руку – пішла геть!

Дівча й не думало тікати – роздратовано кинуло зіпсований бутерброд на асфальт.

– Олегу! Зроби ще один…

Макар спантеличено кліпав: Олег Фомін, одногрупник із «Політехніки»… Якого біса він тут?… Патлате, зарозуміле, у виші від нього гонор хвилями розходився: усі лузери – він один правду життя знає. Хай інші горбатяться, Фомі на роду інше написано. І хіба у цьому фургончику Фомі щастя? Хвацько ліпив із черствої булки нову смакоту для привокзальної хвойди. Усміхався Макарові.

– Ти як?

– Круто.

– Диплом пишеш?

Диплом? А, ну, так… Хтось пише… Макар уже забашляв.

– А ти?

– Написав… Не проблема. Наші кажуть, ти у шоколаді. Колеса маєш…

Макар засміявся придуркувато. Колеса? У їхній групі «колеса» мали всі, хто хотів.

– Блін, Фома… Давай… За зустріч…

Фома кивнув, простягнув бутерброд малій.

– Скажи Араму, я зачиняюсь… – до дівчини.

– Зачекай! – Макар знову ухопив малу за руку. – Де ті козли, що мене…

– Саня, не наривайся… – порадив Фома.

– Не наривайся! Бо точно трахну! – вигукнуло дівча, спокійнісінько пішло геть.

– Фома, що за фігня? Якого біса ти оцю паскуду захищаєш? – Ліз у фургончик, дивувався. – Що ти взагалі тут робиш?! Хіба ми на це вчилися?

Горілка після віскі. Нормально. Тісний фургончик без вікон – капсула космічного корабля: усе, що ззовні, цікаве, але другорядне. Вижити би тут, усередині обмежених залізними стінами, смердючих від пересмаженої олії, паскудних апріорі трьох квадратних метрів сумнівного прихистку.

– Як сам?

– Та нормально, Фома! Нормально! Півтори штуки баксів зарплатня, тачку купив. «Кіа Сіїд». Живу тут неподалік… Біля цирку, – вихвалявся горделиво. Давно мріяв утерти ніс колишнім друзям.

– І де зараз платять півтори штуки?

– Неправильне питання, Олежку! Інші помічники нардепів і штуки не мають, а я…

– Ти помічник депутата?

Кивнув із гордістю: що, Фома, щелепи від прикрощів звело?

– А ти? Блін, я очам не повірив… Ти й шаурма. Лажа, чувак!

– Не скажи… – Фома знову налив. Підняв пластиковий стаканчик. – Зате не шістка!

– А хто ти тут? Хазяїн? Не тринди!

– За нас!

– Та пішов ти! – Макар хитався. – Ти мене шісткою назвав? Чувак! Ти мене назвав шісткою?

– Саня, а хто ти?

– А ти?

– Я? – Фома перекинув стопку. – Я в нормі. Накрав тут трохи… У вірменів… На літо автомийку відкрию. На ДВРЗ. Батьки мені півбудинку відписали. Жити можна. Головне – двір великий. Для автомийки – саме воно.

– Мийку? Чи не фонтан!

– Власне діло, Саня. З власного діла мене ніхто не вижене… І роботу шукати не треба. Наші тепер тільки те й роблять, що резюме розсилають. Голяк, Саня. Нікому не потрібні. А власне діло… Це – перспектива. Середній клас. Зрозумів? Єдиний шлях… Так що я в нормі. А ти…

Макар тільки відмахнувся – теж мені відкриття! Уп’явся у Фому тьмяним поглядом. Козел! Чого не захлинаєшся від заздрощів, наче своєї шаурми об’ївся?!

– Чувак, я не шістка! Ти зрозумів?

– Усе нормально, Саня. Не шістка. Ще по одній?

– Пішов ти… – проварнякав механік і сам пішов. – Оце завтра твоєї шаурми тут не буде! Побачиш, хто тут шістка…

На вулиці віяло весняними пахощами. П’яний Макар чвалав до печери, де на нього чекала страшна звірюка Мартазавра, бурмотів дивне…

– Мийка? Блін, придурок… До кінця життя ті автівки митимеш… Не для того я з Костянтинівської від Гоцика з’їхав, щоб шаурмою блювати…

Згадав несумне життя на Костянтинівській, засміявся недобре.

– Що, Гоцику… Це ж і тобі час роботу шукати… Універ – усе, фініш! Йолоп! А Люба раніше за нас із тобою зрозуміла: треба звідси забиратися… Чи… мати клепку в голові. У мене клепка є… Я Марту твою… Мені Марта твоя… усе…

Згадав про Марту – скривився.

– Ти ще…

За дев’ять місяців інтимного божевілля Марта жодного разу не бачила юного коханця таким трагічно п’яним. Приваландався посеред ночі – теліпає його, на ногах ледь стоїть. Упав був на диван, та чогось підхопився, погрозив диванові пальцем – мовляв, такий ти увесь безпринципний! – скрутився у кріслі.

Марта була намірилася влаштувати розбірки в італійському стилі і навіть ухопила в руки стару чашку, яку не шкода було дзизнути об підлогу. Та Сасунька здавався радше побитим, а не п’яним. Совався в тому кріслі, супився… Марта відклала чашку, присіла перед коханцем навпочіпки.

– Сашо, а я Ромі дзвонила… Не відповідає. Ви ж ніби з ним… працювали…

– Вирубився…

– А ти…

– Я? Ділова зустріч, сонце… Сама знаєш: діло на першому плані.

– Коханий, які в тебе справи, що я про них не знаю?

Макар надув щоки, намагаючись вицідити із нокаутованого мозку бодай щось логічне.

– Власну справу планую… розпочати, – сказав зухвало. – Автомийку відкрию… для початку… З власної справи мене ніхто… не попросить… вийти погуляти до десятої вечора… – Словом діла не зіпсував.

Марта стисла тонкі губи – ох же ревнивий і злопам’ятний… І коли ж він уже про того Баклана забуде?

– Коханий, я тебе обожнюю! Ти завжди мислиш перспективно, – обійшла гострий кут. – Ходімо спатоньки… Марта тебе обніме… Ти мені про свої плани розкажеш. А що, як зможу допомогти тобі…

– Сонце, коли вже ти втямиш! – лев. – Мені не потрібна твоя допомога! Мені потрібна ти. Ти – тільки моя?

І як після того його не любити? Оце би на руки свого Сасуньку підхопила, до постелі донесла, обцілувала би всього від маківки до п’ят. І що та Мадонна зі своїми хлопчиками носиться?! У нас тут така любов – рятуйся!

– Твоя, коханий. Спатоньки? А про справи… завтра…

Назавтра доля – тьху! – Макарову маячню хлопу в морду: забудь! Тільки встиг відкараскатись від Роми Шиллєра, тільки проковтнув анальгін, аби дати мізкам раду, а тут