read-books.club » Детективи » Забуте вбивство 📚 - Українською

Читати книгу - "Забуте вбивство"

207
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Забуте вбивство" автора Агата Крісті. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 5 6 7 ... 57
Перейти на сторінку:
точно такі самі, які собі уявила… Ні, має бути якесь пояснення, що втікає від неї й водночас… атож, водночас лякає її. Знову й знову виходило так, що вона дивилася не вперед, а назад — назад до колишнього стану, у якому перебував цей дім. У будь-яку мить вона може побачити щось іще — щось таке, чого їй не хочеться бачити… Будинок її лякає… Але чи справа в будинку, чи в ній самій? Вона не хоче належати до тих людей, які бачать те, чого ніхто інший не бачить…

Вона набрала повні груди повітря, накинула пальто й швидко вислизнула з дому. На пошті надіслала таку телеграму:

Вест, Едвей-сквер 19 Челсі Лондон. Я передумала. Можна мені приїхати до вас завтра?

Ґвенда.

Вона надіслала телеграму з оплаченою відповіддю.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

«Накрийте їй обличчя…»

Реймонд Вест із дружиною зробили все, від них залежне, щоб молода дружина Джайлза почувалася в них добре. І то не їхня провина, що в їхній присутності їй було якось не по собі. Ґвенда вочевидь нервувалася, дивлячись приголомшеним поглядом на Реймонда з його дивною зовнішністю, — він чимось нагадував їй крука, що готується до стрибка, — отим розкуйовдженим волоссям та бурхливими й мало зрозумілими їй висловлюваннями. І він, і Джоун, здавалося, розмовляли якоюсь лише їм зрозумілою мовою. Ґвенді ще ніколи не доводилося бувати в атмосфері інтелектуального снобізму, і вона почувалася в ній досить незатишно.

— Ми хочемо повести вас до театру на виставу або дві, — сказав Реймонд Ґвенді, яка пила джин, хоч після своєї подорожі радше випила б філіжанку чаю.

Ґвенда зраділа, почувши цю пропозицію.

— Сьогодні ввечері ми підемо дивитися балет у Седлерс-Велзі, а завтра — після святкової вечірки на честь іменин моєї незрівнянної тітоньки Джейн — відвідаємо спектакль «Герцогиня д'Амальфі» з Гілґедом у головній ролі, а в п'ятницю ви просто повинні побачити виставу «Хода безногих». Цю драму перекладено з російської, і нічого більш значущого за останні двадцять років не з'являлося на театральній сцені. Її ставлять у театрі Вітмора.

Ґвенда подякувала за ці плани з організації її дозвілля. Зрештою, коли приїде Джайлз, вони з ним неодмінно відвідуватимуть музичні вистави й усе таке. Вона відчула легку підозру стосовно «Ходи безногих», але не виключила можливості, що вистава їй сподобається — хоч «значущі» п'єси саме тим і відзначалися, що, як правило, ніколи нікому не подобалися.

— Ви будете у захваті від моєї тітки Джейн, — сказав Реймонд. — Вона — типовий уламок історії, вікторіанський до самих кісток. Усі ніжки її туалетних столиків обмотані чинцом. Вона живе в селі, де ніколи нічого не відбувається, як ото в застояному ставку.

— Але одного разу там щось таки відбулося, — сухо кинула його дружина.

— Звичайна собі драма пристрасті, досить груба, без найменшої витонченості.

— А проте вона тоді дуже тебе зацікавила, — нагадала йому Джоун із лукавою усмішкою.

— Я іноді ладен зіграти в крикет навіть у найглухішому селі, — з гідністю сказав Реймонд.

— А проте тітка Джейн відзначилася при розслідуванні того вбивства.

— О, звичайно, вона — жінка не дурна. І дуже любить розв'язувати складні задачі.

— Задачі? — перепитала Ґвенда, подумавши про арифметику.

Реймонд махнув рукою.

— Задачі, що їх ставить перед нами життя. Наприклад, чому дружина крамаря прийшла з парасолькою на церковні збори в погожий сонячний день. Або чому в такому-то місці знайдено баночку солоних креветок. Або куди подівся стихар вікарія. Жодну з таких загадок моя тітка Джейн не залишає поза увагою. Тож, якщо ви маєте якусь нерозв'язану задачу у своєму житті, розкажіть про неї, Ґвендо, їй. Вона знайде на неї відповідь.

Він засміявся, і Ґвенда засміялася теж, хоч сміятися їй зовсім не хотілося. Її познайомили з тіткою Джейн або, по-іншому, міс Марпл, наступного дня. Це була приємна літня дама, висока й тендітна, з рожевими щоками, синіми очима й лагідними, хоча й дещо метушливими манерами. У її синіх очах нерідко миготіли лукаві іскорки.

Після ранньої вечері, на якій вони винили за здоров'я тітки Джейн, усі пішли до Театру Його Величності. У їхньому товаристві було ще двоє людей: уже літній художник та молодий адвокат. Літній художник присвятив усю свою увагу Ґвенді, а молодий адвокат розділив свою між Джоун та міс Марпл, чиї репліки, здавалося, тішили його надзвичайно. Проте в театрі цей порядок поламався. Ґвенда сіла посередині ряду, між Реймондом і адвокатом.

Світло погасло, і вистава розпочалася.

Актори грали чудово, і Ґвенда дуже втішалася. Їй не так часто доводилося бувати на театральних виставах найвищого ґатунку.

Вистава закінчувалася, і напруга дійшла до кульмінації найвищого жаху. Трагічний голос актора, схожий на стогін спотвореної та розбещеної свідомості, долетів до них понад світлом рампи:

«Накрийте їй обличчя. Я засліплений. Вона померла молодою…»

У Ґвенди вихопився розпачливий зойк.

Вона підхопилася зі свого місця, з якоюсь сліпою рішучістю проштовхалася між рядами до виходу й по сходах вибігла на вулицю, але навіть тоді не зупинилася, а то йшла, то бігла, опанована сліпою панікою, у напрямку театру Гей-маркет. І лише тоді, коли вже добігла до вулиці Пікаділлі, помітила вільне таксі, підкликала його й, сівши в машину, дала адресу будинку в Челсі. Тремтячими пальцями знайшла гроші, заплатила за проїзд, піднялася сходами. Служник, який відчинив їй двері, подивився на неї з подивом.

— Ви рано повернулися, міс. Вам стало зле?

— Та ні, власне. А втім, я справді почула себе погано.

— Може, вам дати чогось випити, міс? Трохи бренді?

— Ні, не треба нічого. Я піду спати.

І побігла нагору сходами, щоб уникнути подальших розпитувань.

Швидко роздяглася, залишивши одяг лежати купою на підлозі, і лягла в постіль. Лежала там і тремтіла, серце їй калатало, а погляд був спрямований у стелю.

Вона не чула, щоб хтось приїхав іще, але десь через п'ять хвилин двері відчинилися, й увійшла міс Марпл. Вона тримала під пахвою дві грілки, а в руці — філіжанку.

Ґвенда сіла в ліжку, намагаючись погамувати тремтіння.

— Ой, міс Марпл, мені страшенно прикро, пробачте мені. Я не знаю, що зі мною трапилося — але то був якийсь жах. Вони дуже розгнівалися на мене?

— Не турбуйтеся, люба дитино, — сказала міс Марпл. — Підкладіть лише собі під боки ці грілки.

— Мені, власне, не потрібні грілки.

— Ні, вони вам потрібні. І випийте чаю…

Чай був міцний, гарячий і занадто солодкий, але Ґвенда слухняно випила його. Тремтіння тепер дошкуляло їй менше.

— А зараз лягайте і спробуйте заснути, — сказала міс Марпл. — Ви пережили велике потрясіння. Ми поговоримо

1 ... 5 6 7 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Забуте вбивство», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Забуте вбивство"