Читати книгу - "Артур і війна двох світів"

— Та не турбуйся про нього! Значок не міг далеко відлетіти — він його знайде!

Мартен хитнув головою і дозволив себе повести у вітальню.

Доки молодий полісмен порпається в кущиках маргариток, Роза готує лимонад. Роза — Артурова мати. (Ми раніш не називали її по імені). Це ім'я їй дуже личить, бо вона любить сукні в квіточки і завжди усміхається, мовби надворі перший весняний день. Води цій Розі вистачає, бо вже хвилин зо п'ять вона, як стеблина, тримає палець під струменем води з-під крана. Але що вона робить, стоячи в незручній позі і вставивши палець у водяний струмінь?

Щоб це втямити, треба повернутися в недалеке минуле. Роза завжди хвилюється, коли приходять гості. Ось і тепер, помітивши Мартена, вона кинулася йому назустріч і без передмов запропонувала лимонаду. Зважаючи на денну спеку, вона могла бути впевненою — гість не відмовиться. Мартен і справді подякував їй, відповівши, що випив би скляночку. Роза поспішила на кухню, а це з її хронічною недотепністю само собою було поганим знаком. Спершу вона вирішила взяти з фруктового лотка лимони, але впустила на підлогу увесь лоток. Потім, не вписуючись в усі кути, вона доклала неабияких зусиль, щоб зібрати розсипані фрукти.

Проблема Рози полягає в тому, що вона стає жертвою власного ентузіазму.

Минулого року вона відвідувала свою нещасливу тітоньку Бернадетту, яка через літній вік не могла більше виходити надвір. Зима стояла холодна, і Роза, готова надати послугу, запропонувала тітоньці вести замість неї господарство і робити покупки. За місяць у домі Бернадетти не лишилося жодної непошкодженої речі. Та порівняно з основною катастрофою це були невинні дрібнички. Роза підпалила дім. Точніш, вона підпалювала його тричі. Хоча слід визнати, надворі було дуже зимно. Та не настільки, щоб підпалювати дім. Коли він спалахнув утретє, бідолашна Бернадетта навіть поскаржилася на спеку.

— Тобі не здається, що в нас дещо спекотно? — спиталася старенька Розу, коли навколо неї вже все палало.

Звісно, Роза кинулася відчиняти вікно, через яке увірвався вітер і ще дужче роздмухав вогонь. Дім згорів менше ніж за годину. На щастя, Бернадетта недобачала, а тому не змогла встановити наслідки пожежі. Та навіть якби вона мала стовідсотковий зір, все одно не оцінила би втрат. Нічого було оцінювати — дім згорів до тла.

Та повернімося до наших лимонів…

Роза так і тупцяла на кухні. Тільки тепер у неї в руках величезний кухонний ніж. Видовище нагадувало фільм жахів. Уп'яте молодиця намагається, затиснувши лимон у руці, розрізати його ножем. Коли Роза хоче щось зробити, про це легко здогадатися, бо вона від щирості намірів висолоплює язика. Тупий ніж зовсім не розуміє, навіщо його примушують наносити рани цій слизькій лимонній шкурі, так добре натягнутій, що вона не має ніякого шансу бути розрізаною. Та Роза наполеглива у своїх намірах. Вона сама запропонувала пригостити усіх лимонадом, і ніякий лимон не здатен змінити її намірів. Вона сильно натисла на ніж — і лимонний сік могутнім струменем бризнув їй просто в око. Роза примружилася і навпомацки заходилася шукати якусь шматку. Ось і вона. Принаймні їй здається, що це шматка. Насправді це кутик фіранки, який вона прилаштувала на підвіконні, коли зачиняла вікно. Роза потягла на себе уявну шматку і подивувалася, що та ніяк не дістає до її обличчя. Роза не позбавлена практичної кмітливості, а тому підтягнула до себе табуретку і стала на неї, щоб нарешті утерти обличчя упертою шматкою. Водночас вона спирається на водогінний кран, який є слабкою опорою і зразу ж ламається.

З труби виривається шиплячий струмінь води, здатен конкурувати з великим Версальським фонтаном. Фонтан на кухні — річ не зовсім практична. Утерши обличчя, Роза вжахнулася влаштованої власноруч повені і кинулася під раковину, щоб узяти відро. Поспішаючи, вона скинула на підлогу пляшку з розчинником, яку хтось не закрив, і рідина, ніби тільки того й чекала, вмить розлилася по всій підлозі.

Тим часом Роза поставила відро так, щоб струмінь води потрапляв просто в нього. Це мудре рішення, але воно ліквідовує проблему всього на найближчі п'ятнадцять секунд. Бо не треба бути випускником політехніки, щоб додуматися, як швидко відро наповниться.

Роза кружляла кухнею, шукаючи нове рішення. Відчинивши дверцята шафи, вона завмерла перед банкою з помідорами, та швидко скумекала, що ця банка їй тепер ні до чого. Вона заохотилася хаотично відчиняти всі поспіль дверцята. Її рухи, позбавлені будь-якого сенсу, призводять до логічного завершення: катастрофа наближається. Роза зачепила змішувач, який забула вимкнути з розетки. Змішувач упав на підлогу, розбився. Із нього вилетів цілий сніп іскор, іскри застрибали по слизькій та ще й піддатливій вогню, підлозі, розчинник спалахнув — і ось уже вогняне море запінилося, загрожуючи стінам. А Роза, схопившись за голову, ще швидше описує кола. Це ж вона не встигне зготувати гостям лимонаду!

Зненацька їй устрілила в голову геніальна ідея: Роза знайшла куди вилити переповнене відро. Схопивши його в руки, вона хлюпає на підлогу. І ось уже не вогняне море, а справжні хвилі у неї під ногами, а на їхніх гребенях де-не-де ліниво спалахують згасаючі вогники.

Роза гордо ставить відро знову під струмінь гейзера. Зазвичай вона завжди викликає пожежників, але поки ті їдуть, все встигає згоріти, і, звісно, тоді ні гасити, ні рятувати нема чого. І її гордість можна зрозуміти: вона сама врятувала кухню від пожежі!

Тепер кухні загрожувала повінь — і це було легко передбачити. Відро знову наповнилося. Роза розгубилася. Після школи вона жодного разу не розв'язувала такої задачі. Та й у школі не дуже тямила про дві сполучені ємності, одна з яких наполовину порожня, а друга — наполовину наповнена. Для неї місце води — завжди в крані: покрутиш кран — ось і вода.

— А все решта — китайська грамота! — часто промовляла вона, припиняючи можливі дискусії.

Коли щось ламається в автомобілі, на Розу теж нема чого сподіватися. Бо перш ніж зазирнути до двигуна, їй треба знайти кнопку, щоб відкрити капот. А ця місія їй не під силу. Автомобіль і принцип його руху лишилися для Рози таємницею за сімома замками. Вона навіть не наважилася спитати у чоловіка, де міститься славнозвісний «полум'яний мотор». Коли чоловік відчиняв багажника, щоб вона туди поклала речі, там ніякого мотора не було. Зате лежало запасне колесо. І тепер вона подивовувалася, чому в багажнику лежить п'яте колесо, абсолютно, на її думку, без потреби, бо ж воно… не обертається!

Та все це