Читати книгу - "Знедолені"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Через весь твір проходить поєдинок Жана Вальжана і Жавера, на його зовнішніх, подійних проявах — переслідуванні слугою закону злочинця — передусім тримається сюжет «Знедолених», в якому «перевернуто» трафарет детективного роману. Але є й інший, внутрішній план цього поєдинку — між істинно людськими моральними законами і бездушним юридичним кодексом, що фактично стоїть на охороні суспільного зла й несправедливості. Гюго неухильно приводить Жавера до повного краху й самознищення. Переможений моральною величчю Жана Вальжана, він відпускає «злочинця», і тут же його охоплює жах: «Що ж це таке?! Творяться такі страхітливі речі, і ніхто не буде покараний!» І Жавер карає сам себе, рятуючи непогрішність закону. Така прямолінійно повчальна розв’язка має дискредитувати юридичні закони суспільства і воднораз звеличити закони моральні як істинно людяні й органічні.
В романі маємо ще одне протиставлення, підняте на висоту філософсько-морального узагальнення. Жану Вальжану як абсолютному втіленню добра протиставлений Тенардье — абсолютне втілення зла. Малюючи цей образ, Гюго наголошує, що Тенардьє — закінчений негідник, порочний від природи, сіяти навколо себе зло для нього так само природно, як для Жана Вальжана — творити добро. Він «з тих карликових натур, які легко стають потворами… Є душі, схожі на раків, — зворотний розвиток, в темряву, до тваринності й підлості». За своїм соціальним станом Тенардьє належить до нижніх верств, до народу, але у випадку з ним маємо справу не з дією соціуму, а природи, це, сказати б, її готовий продукт. Тут Гюго наближається до сфери питань, якими в час написання «Знедолених» почали цікавитися натуралісти, стверджуючи концепт людини як істоти, що формується подвійною дією природних і соціальних чинників. Проте Гюго поспішно відмежовує свого антигероя від народу і наголошує, що з ним Тенардьє не має нічого спільного. За визначенням автора, це «невдалий буржуа», дрібний хижак, що прагне будь-якою ціною розбагатіти, розуміючи комерцію як обман і здирство.
Отже, ідейно-композиційним центром «Знедолених» є Жан Вальжан. На складних перипетіях його долі тримається сюжет, в співвіднесеності з ним інших героїв розвивається «ідейна формула» роману, його глибинний соціофілософський смисл. Це місце Жана Вальжана в структурі твору не випадкове: адже він уособлює той вищий моральний принцип, який Гюго вважав основоположним законом не тільки для суспільства, але й для всієї світобудови. Тому й фінал роману, смерть Жана Вальжана перетворюється на справжній його апофеоз, в якому оприявнюється згадуваний агіографічний код твору, набуваючи особливої виразності. Тут герой постає як завершене втілення християнської доброчесності, й автор прямо називає його «святим» у канонічному сенсі. Перед враженим Маріусом «постав образ неабиякої чесноти, образ високий і лагідний, смиренний при всій його величі. Каторжник перетворився у святого. Маріус був засліплений цим чудовним перетворенням, […], він не знав тільки, що побачив щось велике».
Звичайно, створивши «Знедолених», Гюго не досягнув тієї генеральної мети, про яку йшлося вище, — його роман не став «сучасним євангелієм», що відкриває шлях до істини й справедливості. Але в ньому знайшла вираження велика й болісна правда життя тогочасного суспільства, яка не могла полишити байдужими французьку і європейську громадськість. Тому Лев Толстой вважав «Знедолених» кращим французьким романом ХІХ ст., у чому з ним, зрештою, згоджувався й Достоєвський. В цій циклопічній будові немало наївного чи вже й застарілого, проте роман і тепер хвилює своїм щирим гуманізмом і високим моральним пафосом, гнівним засудженням соціального зла і палким емоційним поривом до людяного й справедливого світоустрою.
Д. С. Наливайко
Частина перша
Фантіна
Книга перша
Праведник
1. Єпископ Мірієль
У 1815 році Шарль-Франсуа-Б’єнвеню Мірієль був єпископом у місті Дінь. Цей старий сімдесятирічний чоловік правив Діньською єпархією з 1806 року. Пан Мірієль походив зі стану судової аристократії, батько його був радником окружного суду в Ексі. Розповідали, ніби старий, прагнучи віддати свою посаду в спадок синові, оженив його дуже рано, десь років у вісімнадцять-двадцять, за поширеним у родинах тогочасних судовиків звичаєм. Незважаючи на раннє одруження, Шарль Мірієль усю першу половину свого життя присвятив світським розвагам і галантним пригодам. Хоч і невисокий на зріст, він був дуже непоганий із себе — елегантний, граційний, дотепний. Коли почалася революція, він майже відразу виїхав до Італії. Його дружина померла там від грудної хвороби, якою мучилася давно. Дітей у них не було. Важко сказати, що саме пробудило в душі Мірієля думки про самозречення і самотність: крах колишнього французького суспільства, злигодні, які довелося пережити його власній родині, чи трагічні події революційного терору 1793 року, ще жахливіші, можливо, в очах емігрантів, бо вони спостерігали їх здалеку. Чи то в своєму особистому житті він зазнав одного з тих ударів, які влучають просто в серце і впливають на долю людини більше, ніж найграндіозніші соціальні струси? Ніхто достоту цього не знав. Відомо тільки, що з Італії він повернувся священиком.
1804 року пан Мірієль служив кюре в Бріньйолі. Він був уже старий і жив самотою.
Десь під час коронації Наполеона він приїхав у своїх церковних справах до Парижа. Серед інших впливових осіб він зробив також візит кардиналові Фешу. Одного дня імператор, приїхавши до свого дядька, звернув увагу на достойного кюре, що чекав у приймальні. Помітивши на собі сповнений цікавості погляд старого, Наполеон обернувся й гостро запитав:
— Чого ви, чоловіче добрий, так на мене дивитесь?
— Ваша величносте, — відповів Мірієль, — ви бачите перед собою чоловіка доброго, а я — великого. Обидва ми можемо мати від цього користь.
Того ж таки вечора імператор запитав у кардинала, як звуть старого кюре, і незабаром Мірієль із подивом довідався, що його призначено діньським єпископом.
Пан Мірієль приїхав у Дінь зі своєю сестрою Батистіною — старою дівою, молодшою від нього на десять років.
Їхню єдину служницю, ровесницю Батистіни, звали Маглуар.
Панна Батистіна була жінка висока, бліда, тендітна, лагідна.
Маглуар була метушлива бабуся —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знедолені», після закриття браузера.