Читати книгу - "Я, ти і наш мальований і немальований Бог"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Рабин благословив Давида, поклавши руки на голову, всі проказали молитву й почали частування.
— Як там справи в пана адвоката? — поцікавився Яків у Ізидора Еліаша.
— Які можуть бути справи, коли закон як дишло, куди поверне обком партійний, туди і вийшло, і називається він «Устав Комуністичної партії», а прокурор — це голова обкому, — песимістично пожартував пан адвокат. — Тепер головне — поставити портрет Сталіна й думати, що тобі більше подобається: у снігу цілий рік із білими ведмедями качатися чи кумис із казахами серед пісків пити; тоді послухати, що мудрого тобі порадить чорний телефон і моя люба Сарочка — щось такого, щоб я залишився у вашому шановному товаристві й під львівським сонцем… ну і ви розумієте… — адвокат довершив свій жаль голосним допилюванням гусячої шийки.
— Таки-так, а в тому уставі партійному, вочевидь, ще й все по будівництву є, і найповажніші інженери з інженерів сидять теж в обкомі, — вступила пані Нафталі Ландау. — Покликали мене недавно туди, плани будівництва показали. Хочуть побудувати не будинки, а великі курники — і все, щоб менше витрат.
— Певно, там люди мають жити теж по-курячому, — безпосередньо вставила п’ять копійок Мірочка.
Усі засміялись, бо в тому була велика частка правди…
Давид звернувся до рабина:
— До речі, шановний рабе, чи можу я вам одне запитання поставити? — Рабин зацікавлено кивнув, а Давид продовжив: — А чи є у тварин душа, от у тієї ж курки, наприклад?
При цьому очі Мірочки округлилися, бо гусяча шийка в її роті набула несподіваного смаку, проте ніхто з присутніх не здивувався запитанню Давида.
— Мої улюблені дитячі запитання, які потребують великих відповідей. — Рабе замислено відклав серветку. — Так, душа є в кожної тварини — це її бажання жити, їсти, спати, розмножуватися… Коли ж ми говоримо про душу людини, то вона складається з п’яти частин, про дві вищих ми сьогодні не будемо говорити. Життя людини визначає взаємодія трьох; знизу догори називаються вони так: нижня — Нефеш, середня — Руах, верхня — Нешома. Нефеш — це наше матеріальне, подібне до тварини — бажання їсти, спати, мати гарний одяг, будинок, освіту. Нешома — це духовна частина душі, і прагне вона справедливості, духовності, будує ідеали, проявляє співчуття, допомагає іншим людям. У тварин є тільки Нефеш, вони не мають сумнівів, а нас мучить совість, нам некомфортно, коли ми дізнаємося про страждання незнайомих для нас людей… Уявімо, що людина мала б лише Нефеш — і сім’я, яка піднімається на вогнище інквизиції заради ідеї… Таке було би неможливим. Тоді людина давно б загинула як біологічний вид, адже у тварини найбільший страх — це страх втратити життя. Нефеш — це тварина, Нешома — ангел. Де ж є людина? — рабин зробив запитальну паузу.
— Напевно, десь посередині, — висловив здогад Давид.
— Саме так, — розгортав свою думку рабе з талантом справжнього оратора. — Це, як ви пам’ятаєте, середина, Руах, наше «Я» — те, що і робить людину людиною: наша свобода вибору, яку дарував нам Творець і яка забезпечена оцими двома началами: духовним і тваринним. Кожен сам вирішує, у який бік йому рухатись: до тварини чи до ангела.
— І перемагає та сторона, про яку більше дбаєш… Тому люди та їхні вчинки такі різні, — замислено продовжив Давид.
— Так, мій юний друже. Той, хто довго прислухається до одного, приглушує інше. Тривалий час, водячи свій народ по пустелі, Мойсей ліпив духовну душу народу, бо в Єгипті з нас зробили, по суті, не просто рабів, а завжди голодних і сумирних майже тварин. А що потрібно тваринам? Їсти, пити, розмножуватися, така-сяка домівка… і головне — вижити в таких умовах, де кожен сам за себе й ніякого суспільного руху вперед — до культури, науки… Люди ж не просто розумні тварини. У нас є душа з Нешомою. У людей з низьким інстинктом самозбереження можуть бути і кращі шанси на виживання, якщо вони добре розвинуть свої духовні начала: здатність співчувати, розвивати свої таланти, любити ближніх і прощати один одного — та зможуть об’єднатися заради спільної мети… Для цього в людей і є культура, мистецтво, релігія — це те втілення громадської духовності, яке рухає людство…
— А політика? Чи є вона духовна?
— О-о-о, це складне запитання. Ця примхлива пані ніби діє в інтересах людей, але завдає більшості страждань. Можна сказати, це теж живий, тільки суспільний організм, де поєднано матеріальне й духовне — Нефеш і Нешома: тварина Нефеш розв’язує війни, приносить голод, страждання, смерть; ангел Нешома їх залагоджує і дбає про прогрес, а от «Я» суспільства — Руах — оце і є вибрані нами політики…
— Але, напевно, кожен з нас має шанс покращити рух до суспільної Нешоми?
— Звісно! Адже відома істина про те, що народ має ту владу, на яку заслужив. А заслужив чим? Правильно, рівновагою чи то, краще сказати, устремліннями всередині себе, бо, обираючи політика, ми шукаємо споріднену душу, отож маємо при владі практично себе… Ми — корінчики одного великого дерева Життя. Ми всі його годуємо й живимо своїми маленькими началами…
Присутні з повагою дивилися на рабе й Давида.
— Так, тільки обирали й мали, — підкреслено в минулому часі сумно уточнив адвокат Еліаш. — Коли мова про Давню Грецію чи сучасні Британію, США. Ми ж не обирали ні Сталіна, ні його служак…
— Життя рідко справедливе, та в наших силах подбати про зміни, що починаються з роботи над своєю душею…
— Дякуємо, рабе: тепер ми будемо більше думати про свою Нешому, — сказала Мірочка.
— Ах ти моє янголятко! — вкотре замилувалася внучкою бабуся Циля.
Далі звучали веселі єврейські пісні, і півкварталу мало теж піднесений настрій від мелодійного багатоголосся «Хаве-нагіли»…
О четвертій недільного ранку дрібненький камінчик легенько стукнув у шибку спальні Давида: Збишек із вудками кликав товариша на рибалку. Хлопці швидкими кроками прямували по сонному Львову в бік Полтви. Щебетливий Збишек сипав цікавими історіями зі свого шкільного життя, а Давид
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я, ти і наш мальований і немальований Бог», після закриття браузера.
